Віталій Романенко – Олімпійський чемпіон із Броварщини

Народився Віталій Романенко 13 липня 1926 року в селі Русанів (нині Броварського району), де й закінчив 7 класів. У 1940 році сім’я Романенків переїхала в Новосибірську область. Там  Віталій у 1943 році пішов добровільно захищати Батьківщину; де у 17-річному віці почав бойовий шлях на І Українському фронті в Польщі. Брав участь в експерименті по дослідженню броні фашистських танків, де проявив себе як влучний стрілець. Закінчив війну під Берліном. Бойові заслуги: ордени — Богдана Хмельницького, Вітчизняної війни І, II ступенів, Червоної зірки, Червоного прапора, Трудового червоного прапора, медалі — «За відвагу», «За бойові заслуги» та багато інших. Усього — 24 бойові нагороди. У 1945 році продовжив службу в Київському військовому окрузі (місто Лубни, 25 Чапаївська дивізія) в званні лейтенанта. Почав займатися стрілковим спортом. У 1948 році міністр оборони СРСР маршал Гречко перевіряв дивізію на вправність у стрільбі. Незважаючи на хворобу (висока температура), Віталій  Романенко вийшов на вогневий рубіж. Стріляти треба було з карабіна й пістолета, де він  показав відмінні результати (карабін – 30 із 30, пістолет – 50 із 50).

У 1953 році Романенку  запропонували сформувати команду стрільців для участі в змаганнях Київського військового округу. Вона стала чемпіоном округу з дуельної стрільби. Після цих змагань Віталій Петрович був зарахований до збірної команди округу для участі в чемпіонаті Радянської Армії, де завоював дві срібні та одну бронзову медалі. Далі були змагання чемпіонату України, на них також завойовано дві срібні і одну бронзову медалі. У вересні в складі збірної України виступав на чемпіонаті Радянського Союзу і здобув срібну медаль. У 1954 році був зарахований до національної збірної Радянського Союзу і в її складі поїхав на Чемпіонат світу в Каракас (Венесуела), де здобув 5 золотих і одну срібну медалі, став триразовим чемпіоном і здобув звання заслуженого майстра спорту.

 1955 році на Чемпіонаті світу в Осло (Норвегія) здобув дві золоті та срібну медалі. 1956 року відбувся Чемпіонат Європи в Гельсінкі, де українській стрілець завоював три золоті медалі. На званий прийом, влаштований президентом країни, були запрошені й учасники-чемпіони. І тут стався прикрий інцидент: фінський стрілець, який пообіцяв отримати перемогу на чемпіонаті, але поступився Віталію Петровичу під час урочистостей підійшов до Віталія Петровича з подарунком — фінкою. Але коли фін став витягати з чохла «подарунок», Романенко насторожився і схопив оголене лезо рукою. Лікарі наклали на поранення 8 швів і виявили: фінка була заражена сибірською виразкою. Був проведений інтенсивний курс лікування в Москві, і за три дні до вильоту команди на Олімпійські ігри консиліум лікарів дав дозвіл для участі.

Коли Романенко приїхав на збори в Митище, де тренувалася команда, головний тренер повідомив, що Віталій Романенко виключений зі збірної в зв’язку з тим, що він був у лікарні й не тренувався. Були складені речі, і вже зібрався їхати в Київ, але на виході з готелю зустрів дружину, яка приїхала провідати чоловіка в лікарні. Почувши «новину», вона запропонувала зателефонувати  Михайлу Романову — голові комітету фізкультури і спорту при Раді Міністрів, який знав стрільця з Русанова з Чемпіонату Європи в Мінську 1954 року. Там були присутні Хрущов М.С. і всі керівники Радянського Союзу. Романов підійшов до Романенка і сказав: «Віталію Петровичу, порадуйте чим-небудь — усе керівництво за спиною». Тоді на дошці Романенко написав крейдою свій світовий рекорд, встановлений в Каракасі, підкреслив і написав: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю». Світовий рекорд було побито на одне очко.

З того часу Романов завжди цікавився успіхами Романенка. Коли прозвучало, що Романенка не беруть на Олімпійські ігри, Романов відповів: «Передайте своєму тренеру, що в моєму списку прізвище Романенка стоїть першим і проти нього золота медаль». Віталій Петрович, побачивши, що тренери розгубились, запропонував претенденту Йогану Нікітіну, який мав їхати замість нього, три контрольні постріли: хто виграє, той і їде. Результати Романенка були вищі і перевершили три світові рекорди. Швидко почали перешивати олімпійську форму.

 

Австралія, 1956 рік, Мельбурн, XVI Олімпійські ігри. Віталій Петрович був упевнений у своїй перемозі, показав найкращий результат зі світовим і олімпійським рекордом, які стоять і до цього часу під його прізвищем, ще ніким не побиті. Не зробивши ще двох пострілів, він уже став чемпіоном. А далі український спайпер  неодноразово доводив свій особливий дар на багатьох змаганнях: 1958 рік — Москва, Чемпіонат світу — дві золоті, одна срібна медалі; 1959 рік — Чемпіонат Європи, Бухарест — дві золоті, одна срібна медалі; 1960 рік — Чемпіонат Європи, Мілан — золота і бронзова медалі; 1962 рік — Чемпіонат світу, Каїр — дві золоті медалі; 1963 рік — Чемпіонат Європи, Мюнхен — золота медаль; 1964 рік — Чемпіонат Європи, Угорщина, Печ — золота медаль. З 1953 по 1964 рр. кожного року брав участь у чемпіонатах Радянського Союзу і одержав 20 золотих і 4 срібні медалі. З 1965 року — тренер збірної команди Радянського Союзу і олімпійської збірної. Тренер збірної України і Радянської Армії. Заслужений тренер України. Підготував і виховав двох олімпійських чемпіонів (А. Газов, Я. Желєзняк), 8 чемпіонів світу, 8 чемпіонів Європи, багато чемпіонів Радянського Союзу та України.

 

 

За великі успіхи у спорті на міжнародній арені нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а в Київському військовому окрузі був заснований перехідний приз імені Романенка, який розігрувався щороку серед офіцерського складу. Був членом міжнародної організації ЮНЕСКО, нагороджений Міжнародною федерацією стрільби Золотим знаком «Міжнародний майстер спорту». У військовій частині, в якій проходив службу Віталій Петрович, створено музей, де розповідається про його службові спортивні досягнення. Він дуже любив свій рідний Русанів, де за переказами, жив легендарний Соловей,  Новгород-Сіверський князь. По смерті його тут було й поховано на місцевому цвинтарі, а пам’ять про нього залишилися навіки.

 

1 thought on “Віталій Романенко – Олімпійський чемпіон із Броварщини

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *