Сергій Штефан пов`язаний з гандболом вже більше 30 років. Приходить на тренування і зараз, хоча через вибух російської міни, він втратив кисть правої руки.
Вихованець київських ДЮСШ-17 та КСЛІ, Сергій Штефан незважаючи на вік ще минулого сезону грав у чемпіонаті України. Після початку широкомасштабного вторгнення російських терористів, Сергій добровольцем пішов до Збройні сили України. Брав участь у бойових діях на Сході, але зазнав поранення і опинився у госпіталі.
Про своє відновлення, про війну і про гандбол Сергій Штефан розповів у коментарі для сайту ФГУ.
Сергій Штефан:
“Я вже пройшов протезування. Ходжу на тренування до хлопців, сиджу на лавці, дивлюсь, але і сам роблю вправи. Приходжу, щоб спілкуватись, підтримувати форму, а найголовніше – не падати духом. Тільки це станеться – все пропало. Тому тримаємось на позитиві, інакше і неможливо. Так, грати в гандбол більше не зможу, але тут нічого не поробиш. Зараз відновлююсь, пройду реабілітацію і подивимось, що будемо робити далі”. 
“Гандболом я почав займатися з другого класу, тренувався в київській ДЮСШ 17, закінчив Київський спортивний ліцей-інтернат, потім поступив у Волинський державний університет імені Лесі Українки, там також була команда. Після завершення навчання працював тренером у КСЛІ і разом з тим грав за команду “Авіатор”, грав за “ЦСКА-Київ” у Першій лізі та в Суперлізі також виступав за харківський ХАІ та команду ветеранів “Легіон XXI”.
.
“Коли почалось широкомасштабне російське вторгнення пішов добровольцем до війська, пройшов навчання, 15 липня прийняв присягу і згодом прибув на фронт.
23 серпня виконуючи бойове завдання, отримав поранення. Повз по-пластунські і в траві зачепив “лепесток” (протипіхотна міна – прим авт.). Його, насправді, не так легко побачити. Відірвало кисть руки. Це війна … Наступного дня – на День Незалежності – мене відправили у госпіталь у Луцьк. До Києва вирішили не відправляти через ризик обстрілів того дня.
Коли перевезли в Луцьк, кажу лікарям: “Волинь для мене – рідний дім, я тут п`ять років навчався”.
Хочу сказати про справді братське ставлення хлопців один до одного у нашому підрозділі в армії. Під час лікування в госпіталі також ставлення було дуже хорошим.
Перемога буде на нашому боці. Я не сумніваюсь в цьому. Знаю, як налаштовані хлопці. Настрій бойовий. Ніхто не хоче бачити цих кацапських окупантів на нашій землі. Вони і самі не живуть нормально, ще й до нас лізуть…
Гинуть люди, є поранення. Дуже шкода Ромчика (гандболіст та віськовий Роман Пронюк, який загинув в боях в Бахмуті). Я грав проти нього.
Але ми не така країна, щоб здатися. Україна переможе”!
Федерація гандболу України