У 80-х йому не було рівних на правому краю півзахисту київського Динамо і збірної СРСР. Іван Яремчук зіграв на двох чемпіонатах світу, виграв Кубок володарів кубків і закінчив ігрову кар’єру в 36 років. І продовжив грати. Але, на жаль, вже в казино. Ця пристрасть коштувала йому багато чого. Вже майже 20 років у Івана немає власного житла (живе “на зйомі”). При цьому Яремчук не сумує: тренував команду в столичній бізнес-лізі і регулярно виступає за команду ветеранів київського Динамо. Далі – монолог легендарного динамівця.
Одиночна камера
Ще пацаном мене запросили до київського спортінтернату. Помітили на одному з юнацьких обласних турнірів. Закінчив і отримав запрошення в Дніпро. Три роки відіграв в Черкасах. А далі трапилася справжня детективна історія. Мене запросили в львівський СКА. Вже збирався до Львова. Але, як виявилося, був і на олівці в київському СКА. Приїхав до Черкас отримати відпускні. Команда жила в готелі “Спорт”. Напевно, у армійців там був свій інформатор. Тільки зайшов в готель, привітався з хлопцями, почав збирати речі, чую, – заревли мигалки. Дивлюся у вікно, а там до готелю машина під’їжджає, з неї вискакує якийсь військовий чин в супровід автоматників. І ця бригада швидко рухається до входу. Відразу зрозумів, що за мною. Вирішив боротися до кінця. В кінці коридору на нашому поверсі був туалет. Я в ньому сховався. Через двері, затамувавши подих, чув, як мене шукають. Знайшли. Для цього довелося вибити двері туалету. Ще й по обличчю дали. Наручники наділи і в машину. Пам’ятаю, люди з готелю проводжали мене здивованими поглядами. Відвезли, посадили в одиночну камеру. Відразу заявили, що будуть судити за ухилення від військового обов’язку. У підсумку я постового зі сльозами на очах просив передати наставнику Дніпра Віктору Жиліну, щоб він мене “з полону” виручав. Далі відрядили в спортроту. Пробув там місяць, перевели в СКА. А за грою армійців стежили тренери Динамо Віктор Колотов, Анатолій Пузач і Михайло Коман. Думаю, хтось із них мене Лобановському і порекомендував. Якби поїхав до Львова, ще невідомо, як би далі моя футбольна доля склалася.
Динамівське віяло
Коли опинився в Динамо, хвилювання було тільки в перший час. Через пару тижнів вже притерся. Сусідом по номеру на базі був Сашко Заваров. Але більше спілкувався з Ігорем Бєлановим і Васею Рацем. Славні часи. Команда була як віяло – всі йшли в атаку і всі моментально переходили в оборону. Була повна взаємозамінність. Толя Дем’яненко міг висунутися вперед, я відходив на його місце. З Рацем взагалі могли флангами помінятися. Здоров’я було хоч відбавляй. Пам’ятаю, як з Джоном Барнсом грав. На передматчевій установці Валерій Васильович мені сказав, мовляв, Барнс повинен бігати за тобою, а не ти за ним.
Подив Лобановського
На чемпіонаті світу-1986 Мексиці до матчу з Угорщиною уваги з боку іноземних журналістів до нас не було. Угорці на гру з тунелю виходили з жартами. Якщо не помиляюся, вони напередодні мундіалю в товариській грі обіграли збірну Бразилії. В пресі їх стали називати мало не другою великою угорською командою після дружини на чолі з Ференцем Пушкашем на ЧС-1954. Результат нашої гри подібні порівняння спростував. Після нього журналісти відразу почали полювання за нами. Один фотограф в пошуках матеріалу про збірну СРСР навіть заліз на дах нашого готелю.
До речі, ми з Яковенко тоді проспали передматчеву установку на цей матч. Нас з Пашею не розбудили з післяобіднього сну. Не уявляю, як Лобановський нашої відсутності не помітив. Уже всім все розповів, і тут заходимо ми з Павлом. Відкриваємо двері, Валерій Васильович дивиться на нас дуже здивованими очима. Але склалося для нас тоді все чудово – по голу забили. Паша вже на другий хвилині гри.
Годинники від Вальдано
З ігровою кар’єрою могло скластися краще, якби не травма влітку 1986 року на Кубку Сантьяго Бернабеу. У поєдинку з Реалом мене зламав Хорхе Вальдано. Аргентинець вдарив мене ззаду біля бокової лінії. Наступного разу на поле вийшов тільки через рік. Вальдано приходив в мадридську клініку, вибачався. З ним був один з керівників Реала. Подарували позолочений годинник. Ця травма позначилася на моєї подальшої кар’єрі.
10 тисяч марок
Шкода, що свого часу не перейшов в Аякс чи Порту. У Голландії і Португалії мене запрошували в 1986 році, тоді ще це було нереально. Перехід в Блау-Вайс організував наш колишній співвітчизник, Міша-тенісист. У нього були плани для початку “засвітити” мене в команді другої бундесліги, а потім вигідно працевлаштувати в більш серйозний клуб. Пам’ятаю, отримував зарплату 10 тисяч марок на місяць. З бонусами до 15 доходило. Але проявити себе завадила травма меніска. Потім перейшов до Герти – команди тренувалися на одному стадіоні. Пройшов збори і… порвав хрестоподібні зв’язки. Добре, хоч операцію німці оплатили. Рік лікувався. У підсумку в Німеччині провів майже 3 роки, але все вхолосту.
Казино
Свою кар’єру закінчував в Полтаві. Їхав в Дніпро на перегляд до Грозного. Але зустрівся з наставником Ворскли Віктором Пожечевським. Він мене і вмовив. У Полтаві в 1997 році було хороше фінансування. Виграли за підсумками чемпіонату бронзові медалі. Міг би в Ворсклі, як Ваня Шарій, до 42 років грати. Але отримав мікротравму, поїхав до Києва лікуватися, і в Полтаву вже не повернувся – казино, дівчинки. Засмоктало …
Пригадую “незлим тихим словом” вечір в 1991 році, коли в Берліні вперше зайшов в казино. Виграв 2 тисячі марок. Новачкам завжди щастить. Подумав, блін, от легкі гроші! Життя показало, що ці висновки були в корені невірні. Тепер казино вже в минулому. Зараз можу хіба що зіграти з хлопцями в покер.
Особиста справа:
Іван ЯРЕМЧУК. Народився 19 березня 1962 року в селі Великий Бичків Закарпатської області. Правий півзахисник. Заслужений майстер спорту СРСР з футболу. Майстер спорту України з більярду.
Виступав за команди: Дніпро Черкаси (1979-1982), СКА Київ (1983-84), Динамо Київ (1985-1990), Блау-Вайс Берлін, Німеччина (1991), Герта Берлін, Німеччина (1992-93), КАМАЗ, Набережні Челни, Росія (1994), “Хапоель” Рішонле-Зіон, Ізраїль (1994-95), Богеміанс Чехія (1995), Мунайши Казахстан (1996), Текстильник Камишин, Росія (1996), Ворскла Полтава (1997-98 ).
Досягнення: Чемпіон СРСР (1985, 1986, 1990). Володар Кубка СРСР (1985, 1987, 1990). Володар Кубка Кубків (1986).
У чемпіонатах СРСР провів 107 матчів, забив 10 голів. У єврокубках провів 18 матчів, забив 3 голи. За збірну СРСР – 19 матчів, 2 голи. Учасник чемпіонатів світу (1986, 1990).
Максим Розенко, Чемпіон