Інтерв’ю Спорт 24 з Андрієм Котельником про роботу в молодій Федерації боксу України, боротьбу з Продивусом і Кремльовим, війну і, звичайно ж, легендарну кар’єру.
“Продивус – маразматик, як і путін”
– Ви у команді Кирила Шевченка прийшли на противагу федерації Продивуса. У світі створюється альтернатива газпромівській ІВА. Що не так з ними?
– Риторичне питання. Вони освоювали державні гроші, але не розвивали український бокс. Можливо, колись Продивус зробив дуже багато для спорту, але останні роки цим не займався. Йому було нецікаво. А люди, які від його імені керували боксом, усе розвалили.
Продивус – це минуле. Крапка. Федерацію боксу України очолив інший президент. Ще залишились його люди на чолі з братом, залишилась компанія, яка отримує гроші. Криваві гроші.
Ми бачимо, що відбувається у нашій країні. Назвати це повномасштабною війною замало – це геноцид українського народу. Росіяни вбивають невинних людей. Україну хочуть знищити. Не вистачає сил говорити про бокс.
Якщо Продивус є віце-президентом ІВА, тоді він підтримує ту політику, яку пропагандує росія, Кремль і той самий Кремльов. Їхній офіційний партнер “Газпром” – це про щось говорить. Давлять усіх грошима. Боротися з ними важко. Якщо Продивус на боці Умара, значить підтримує це.
– За чутками, Умар Кремльов змінив ім’я та прізвище. З Продивусом схожа ситуація – чи він той самий Продіус? Вам щось відомо про їхнє темне минуле?
– Продіус та Продивус – одна й та сама людина. Про їхнє минуле всі чули, я оцінки давати не буду. Вчинки Продивуса говорять самі за себе. Він дискваліфікував 13 з 23-х федерацій довічно. Дискваліфікував чемпіонів світу – людей, які прославляли Україну, свій регіон. Продивус – маразматик, як і путін.
– Чому ФБУ досі не приєдналася до нової організації World Boxing? Робите якісь кроки у цьому напрямку?
– Чекаємо, поки перейде більшість, тоді й ми. Зараз ми заручники ситуації, сподіваємося, щоб нас не розміняли та не повитирали об нас ноги. У нас одна путівка на Олімпіаду. Усі змагання проводяться якщо не під егідою ІВА, то з їхніми суддями. Українцям треба з лопатою чи сокирою виходити, щоб вигравати.
Неоднозначна ситуація. Поки не знаємо, як поводитися. Чекаємо, коли буде хоч якась ясність. Подивимось, що буде з наступною Олімпіадою, до неї ще рік. Гадаю, з часом з ІВА всі вийдуть, але вона так і залишиться організацією Кремльова.
– Ви говорили про те, що Володимир Кличко може очолити нову всесвітню організацію, яка замінить ІВА. Це ваші думки, чи такі розмови дійсно велися?
– Наскільки мені відомо, розмови були. Ще коли президентом ІВА був китаєць Ву Чінг Куо, WBC хотіла поставити новим очільником Володимира Кличка. Але плани змінилися – коронавірус, війна. Кличко на чолі світової організації аматорського боксу – це було б ідеально для України. Та й Володимир, все ж таки, фігура у боксі. Він понад 10 років утримував титули в суперважкій категорії, ставав олімпійським чемпіоном. Йому, як нікому, личило б стати президентом.
Не сумніваюся, що йому вдалося б побудувати міцну організацію, яка б замінила “газпромівську”. Набрав би сильну команду, яка б йому допомогла у цьому. Хай там як, гірше ніж зараз вже точно не буде. У європейському та й світовому боксі панує тотальна корупція.
– МОК забанив ІВА Кремльова, в Україні ви замінили команду Продивуса. Це вже перемога, чи вони ще візьмуть реванш?
– Про перемогу наразі рано говорити, але те, що їм вказали на їхнє місце – це факт. Подивимося, як буде далі. Ситуація дуже швидко змінюється – то росіян відсторонюють, то допускають. Поживемо – побачимо.
“Хижняк боксував на Європейських іграх зі зламаною рукою”
– Чи задоволені виступом наших боксерів на Євроіграх-2023?
– Боксували хлопці добре, непогано підгодувалися, а от суддівство… Українцям з лопатою чи сокирою треба виходити, щоб перемагати. Замотаєва і Захарєєва засудили – хлопці виграли свої бої. Їхні опоненти і близько не перемогли, навіть на нічию не набоксували.
Те, що відбувалося на Європейських іграх з українськими боксерами – це послання: якщо на міжнародних змаганнях немає росіян, то не буде й українців. Хижняк – це просто диво. Він на дві голови сильніший за усіх суперників. Переламав їх через коліно своїм духом, характером, волею до перемоги. У деяких боях Сашку віддавали перемогу в одне очко, хоча він був набагато сильнішим.
– Чи не бачите паралелі між собою та Хижняком? Вам обом треба було чи не достроково завершувати поєдинки, щоб здобути перемогу.
– На міжнародному рингу Україну поважають, але нам треба бути набагато сильнішими. Іншим європейським країнам вдається легше ці перемоги здобувати, а українцям треба бути на голову сильнішими.
– А що скажете про виліт Харциза?
– Харциз програв свій бій. Я кажу про тих, кого засудили – Захарєєва, Замотаєва. Це дві путівки на Олімпійські ігри залізобетонно. Харциз із якихось причин програв, хоча й мав шанс на ліцензію. Анна Охрей мала рівний бій, але судді одноголосним рішенням віддали перемогу її турецькій суперниці Гізем Озер. Ми мали взяти щонайменше три путівки серед хлопців, дві у нас забрали.
– На скільки ліцензій на Олімпіаду розраховували?
– Тренерський штаб розраховував на чотири-п’ять путівок, це з дівчатами. Ну а я очікував на дві-три, якщо чесно. Враховував, що когось засудять, ще щось станеться. У будь-якому разі, не чекали лише на одну.
– Досі продовжується безлад із суддями ІВА, обличчя не змінилися…
– Він робить, що хоче. Приходить і каже: “Треба гроші? Тримай”. Там “Газпром” все фінансує, він же й війну фінансує. Ці люди зомбовані. Коли вони дориваються до влади… “Выше нас только звезды”.
– Чи може ваша молода ФБУ протистояти таким суддям?
– Вони не дають нічого робити. Протести писати не можна. Кричати й бити їх – теж не вихід. Боремось: висловлюємося, пишемо, озвучуємо свою позицію, стукаємо до президентів, які входять до ІВА. Робимо все, що від нас залежить. Ми працюємо лише рік часу, навести лад так швидко дуже важко.
Вони десятками років вбивають бокс, засуджують спортсменів. Гірше, ніж було при Продивусі, вже не буде. Це було дно українського боксу.
Люди Продивуса все крали. Вони вдягали хлопців у найдешевші костюми. Їм виділяли мільйон двісті тисяч доларів на рік, а вони купували найдешевше екіпірування. Дівчатам видавали костюми розміру XL. Продивусу було не до того, а його команда займалася “бізнесом”.
– Хижняк єдиний з наших боксерів завоював золото Європейських ігор-2023 та здобув путівку на Олімпіаду. І він проігнорував українську та міжнародну пресу після тріумфу…
– Це неправда, він на допінгу затримався. Коли він вийшов, журналістів вже не було. На допінгу можна сидіти 2-3 години. Якщо людина вагу ганяє, вона не може миттєво здати аналізи. Хижняк – скромний, простий хлопець. Не вірю у це. Я був там, одразу після фіналу до нього в роздягалку зайшов.
– Є відео Суспільного, як журналіст дочекався на Олександра та попросив сказати кілька слів. А той відповів: “Ні, вибачте, будь ласка”, – і пройшов повз. Що думаєте про це?
– Ви розумієте, яким він видом спорту займається? Провів 5 важких боїв, можливо, емоційно був неготовий чи психологічно. Мабуть, не було йому що говорити.
Почнемо з того, що Сашку було боляче. Він два бої зі зламаною рукою боксував. Про це ніхто не знає: він у чвертьфіналі зламав руку. Вона була дуже набряклою. Я заходив до нього у роздягальню після півфіналу. У районі п’ястука була тріщина, або забій. Рука була дуже набряклою, він її зігнути не міг.
Не хочу зараз його захищати, але після фіналу я набрав Дмитра Дмитровича Сосновського. Вони вийшли з медаллю та з путівкою. Щоправда, ненадовго, адже Сашко був змучений. Поговорили 5-10 хвилин. Ви, журналісти, любите засуджувати. Хороша інформація нікому не цікава. Якщо погане щось – одразу всі пишуть. Хижняк зірковою хворобою не страждає.
– Це потрібно не тільки нам…
– Звичайно, якщо не висвітлювати, не говорити, то про нього ніхто й не знатиме. Але п’ять важких боїв, одна путівка. Він у своєму житті вже всього досяг, вже на друге олімпійське коло пішов. Уявляєте, як це важко?
Сашко міг себе не контролювати. Згадайте, через що він пройшов. Хижняк – майже олімпійський чемпіон. У фіналі пропустив один прикрий удар. Він виграв усе. Можливо, десь зірвався чи не подумав, а потім й пожалкував. Але потяг вже пішов. Все ж, давати інтерв’ю – це його робота, популяризація себе, країни та боксу.
– ІВА хоче допускати росіян. Новостворена World Boxing збирається дотримуватись рекомендацій МОК, тобто допускати нейтральних боксерів з країн-окупантів. Що робити нам: бойкотувати турніри з росіянами, чи битись з ними?
– Питання неоднозначне. Для спортсмена це може бути останній шанс. Але якщо зважати на війну, брати участь на одних турнірах з ними не можна. Як представникам цих потвор руки тиснути? Окупанти розстрілюють жінок, дітей, відрізають голови.
Що тоді скажуть нам військові з передової? А як почуватимуться поранені, які втратили руки чи ноги? Ми нація і повинні показати, що є гідним народом, а не таким як вони. Навіть якщо вони братимуть участь під нейтральним прапором – це нічого не змінить. От зараз вони виступають за Грузію, Вірменію. Це ж підло. Цим зрадникам на все чхати, заради власної вигоди готові на все. Отак вони й живуть. Така нація.
На Євроіграх росіяни також були. Одна дівчина виступала під прапором Молдови, а насправді – москалиха. Хижняк з грузином бився – теж москаль. І якщо придивитися, на турнірі в Польщі ще кілька таких було.
А якщо хтось із наших боксерів змінить громадянство, щоб виступати на змаганнях з росіянами, як вони в очі дивитимуться молодим захисникам, що залишились без рук чи без ніг? Або тим, хто на фронті? Поки не закінчиться війна, ми маємо триматися своєї позиції.
Росіяни й так на усіх фронтах програли. Рано чи пізно усі війни закінчуються, а їх ніхто не сприйматиме. Вони стануть сірим тлом для всього світу. Ховатимуться, а не як раніше. Тихенько сидітимуть собі, аби ніхто не дізнався, що вони з росії.
“Краще могила вдома, ніж в’язниця в Америці”
– Як зустріли повномасштабну війну?
– Живу за містом, тому бачив, як зі Львова люди виїжджали. Ще відео записував, думав: “Куди ви всі тікаєте?”. Усі зароблені кошти в Європі та США я привіз до України. Не збираюся звідси їхати: я вклав гроші у свою державу, своє місто. Це для мене пріоритет.
Чому я маю тікати зі свого дому? Розумію, чому виїжджають жінки та діти. А чоловіки… У мене така позиція – я тут народився, тут і помру. Як казав Ескобар: “Краще могила вдома, ніж в’язниця в Америці”. Втім я нікого не засуджую.
– Невдовзі після повномасштабного вторгнення ви публікували фото з кумом на блокпосту. Пригадаєте, як приєдналися до лав тероборони?
– Мене познайомили з командиром територіальної оборони Львівщини Валерієм Курко. Спитав у нього, чи можу бути корисним. Так і потрапив до тероборони. Якщо потрібна наша допомога, ми завжди напоготові.
– Зараз ви у резерві?
– У мене троє неповнолітніх дітей, тому я отримав тимчасову відстрочку. Усі воювати не можуть, тож ми допомагаємо. Нещодавно проводили 4-й Кубок Федерації, зібрали кошти на потреби хлопця, який втратив ноги на війні. Привезли Збройним Силам України дві машини. На початку взагалі усе передавали – харчування, одяг, навіть шкарпетки. Намагались допомагати усім і всюди.
– Що скажете про Усика та Ломаченка, які встигли зашкваритись ще перед повномасштабною війною?
– Усі ми не святі, помилитися може кожен. У них свої життєві пріоритети. Сьогодні в Усика проукраїнська позиція – і слава Богу. Хтось це називає політикою… Мені ж здається, коли вбивають невинних людей, літають ракети й стріляють танки – це більше ніж політика.
Що сказати про Ломаченка? Краще б мовчав взагалі. Я його ділю на дві частини. Спортсмен він космічний. Погляньте, що робить у ринзі! Вже багато років виступає на найвищому рівні. Василь великий спортсмен, а от щодо людських якостей є купа запитань. Господь Бог йому суддя. Він обрав собі шлях із татом, хай ним і йде. Не буду його засуджувати. Хоча помітно, що від нього усі відвернулися.
Я таких людей не розумію. Обмальовується у національні кольори, а два слова українською сказати не може. Як на мене, не говорити своєю мовою – це щонайменше дивно. Навіть англійською намагається спілкуватися, але не державною. Та скажи два слова українською, ти ж публічна людина! Навіть Усик говорить солов’їною. Вважаю, що ми можемо спілкуватися будь-якими мовами. Але якщо ти публічна людина, і на тебе рівняються діти, мусиш бути прикладом для них.
– Як гадаєте, чому вони так завзято захищають московський патріархат та “окупацію” Лаври?
– Думаю, їм це хтось нав’язав. Можливо, це все через гроші. Хіба в Україні мало церков? Припускаю, їм добре заплатили, коли вони знімалися у російських фільмах з попами.
– Пропоную перемкнутися з важких тем на бліц-інтерв’ю. Улюблена страва?
– Паста з креветками.
– Відбоксувати три раунди чи зіграти у футбол?
– Обираю і те, й інше. Зараз охочіше зіграв би у футбол.
– Переглянути боксерський бій чи футбольний матч?
– Футбольний матч.
– Улюблена марка автомобіля?
– Мерседес.
– Пікап/купе/седан/лімузин?
– Кросовер.
– На якому авто їздете?
– Volkswagen Touareg.
– Улюблений бренд годинника?
– Hublot.
– Який годинник зараз на вас?
– Swatch X Omega.
– Яку музику слухає чемпіон?
– Зараз слухаю переважно українські та англійські пісні. Крім Metallica, найчастіше попсу.
– Що може вас розлютити?
– Зараз будь-що, ми усі нервові. Не люблю брехунів та зрадників.
– Що має статися, щоб ви вдарили людину?
– Не знаю, намагаюсь триматися якомога далі від придурків.
– Які у вас є ритуали в житті?
– Коли виходив у ринг, тричі перехрещувався – у роздягалці, перед рингом та у ринзі. Ще тричі пірнав під канатами. Взуваюся з правої ноги.
– За що вам соромно?
– Ні за що. Можливо і є якісь речі, але не готовий відповісти на це питання.
– Щоб сказали собі 18-річному?
– У 18 років я знав, чого хочу. Спрямовано йшов до своєї цілі – хотів потрапити на Олімпіаду та виграти.
– Хто був вашим прикладом для наслідування?
– Спочатку Майк Тайсон, а потім Оскар Де Ла Хойя. Перед тим захоплювався американцем Еріком Гриффіном. Він був наркоманом. Тренер знайшов його на вулиці та за два роки зліпив з нього чемпіона світу в любителях. Боксував у 48-кілограмовому дивізіоні, став чемпіоном на турнірі в Москві.
– Факт з вашого життя, який здивував би усіх?
– Я простий хлопець, який лишився на вулиці. Виріс без батьків, з 10 років самостійно заробляв. Досягнув вершини спершу як спортсмен, а потім як функціонер. Відкрив першу в Україні академію боксу, очолив федерацію, підняв усе на новий рівень. А тепер про мене написали книжку.
– Що б у своєму житті хотіли забути, але не зможете?
– Повторюся. Хочу забути зрадників та брехунів. Не визнаю їх і ніколи не зможу пробачити. Найгірше, що може зробити людина — продати тебе.
“Із власної кишені заплатив 220 тисяч доларів за захист чемпіонського титулу у Львові”
– Оглядаючись на вашу історію. Погоджуєтесь зі словами Майка Тайсона, що тільки голодні хлопці можуть досягти великого успіху в боксі?
– Звичайно. Ситий ніколи не досягне тих вершин, які підкорить голодний. Життя спонукає виживати. До 10 років у мене була повноцінна сім’я, а потім я опинився на вулиці. Мама пішла від тата, батько пив. Виростав сам. Був час, коли жив у тренера Дмитра Дмитровича. Не хотів бути подібним до батьків. Виживав. Ставив перед собою ціль, що не хочу бути таким, як моя сім’я.
Коли мені сусіди казали, що я з пропащої родини й на мене чекає така ж доля, це загартовувало. Малим пообіцяв їм, що, коли сюди повернуся, вони хвалитимуться, що знають мене. За 10 років саме так і сталося.
– Чув, що ви вели щоденник, у якому детально аналізували свої бої. Яка його доля?
– Я його й досі веду, але не кожен день, а тоді, коли займаюся спортом, або ж маю якісь процедури – масаж, сауну. Записую усе з 1999 року. Дві чи три частини щоденника зберігаються у мене в музеї. Ще один вдома дописую. Я зафіксував усе від передолімпійської підготовки і до тренувань перед боєм за титул чемпіона світу.
– Світ його побачить?
– Можемо видати наступну книгу для тренерів про те, як я готувався до Олімпійських ігор та переходив на профі-ринг. Я записав різноманітні системи підготовки боксера, наприклад, як мені з вуха брали аналізи на лактат й, зважаючи на них, розписували тренування.
– Перед Олімпіадою вас переслідували нещастя. Чи правда, що прибули до Сіднею з палицею? Не бачили у цьому поганий знак?
– На милицях я прибув у Кончу-Заспу на збори до чемпіонату Європи. На турнір я так і не потрапив через розрив хрестів й травму меніска. Усе це сталося за 4,5 місяці до Олімпіади. З палицею я ходив ще за 3,5 місяці до Ігор. На зборах пробув близько тижня. Там почав на одній нозі присідати, бігати як коза: ще боявся болю.
Потім повернувся додому й тренувався сидячи. Невдовзі розпочався другий збір у Кончі-Заспі, де ми готувалися до турніру чотирьох у Москві. Учасниками були Україна, росія, Узбекистан та Казахстан. Там я посів третє місце. Перший бій з москалем вигравав, але поєдинок зупинили посилаючись на те, що у мене потік ніс. Вони розуміли, що я виграю. Я й до того його перемагав, а він тоді був чинним чемпіоном світу та Європи. Такий собі Малєтін. Він якраз бронзу взяв на Олімпіаді, а я – срібло.
Вирушив до Австралії за два тижні до початку Олімпійських ігор, вже був не з палицею, а наколінником. На чужому континенті у мене запалився зуб. Лікарі сказали, що лікувати його доведеться довго, легше вирвати – так і зробили. Після цього ще п’ять днів не міг доторкнутися до щоки. Я спав з вирваним зубом. Австралійський лікар сказав, що він принесе мені удачу. А я собі думаю: який я “щасливчик” – ногу розрізали, зуб вирвали, а в олімпійському селі вискочив “ячмінь”. Якесь жахіття.
Але Олімпійські ігри були моєю мрією. Сприймав це як перевірку на те, чи я зламаюся. Це настільки мотивувало мене, що тренувався крізь сльози. Вважав, що повинен пройти через усе й не можу дозволити негараздам себе зламати. У Сідней я прилетів не для того, щоб стати туристом. От так і дійшов до фіналу.
– У фіналі ви вчетверте в аматорах зустрілися з кубинцем Маріо Кінделаном. У чому особливий стиль Кінделана?
– На ту мить я перемагав його в особистих зустрічах з рахунком 2:1. Вперше відправив його у нокдаун на турнірі в Болгарії. Вдруге ми зустрілися у Таїланді – рахунок був рівний, але перемогу в один удар віддали йому. Втретє боксували у Львові, тоді я знову його переграв. І вчетверте бились у Сіднеї, тоді Кінделан обдурив мене.
Маріо – хитрий, швидкий, жорсткий. Я єдиний, хто його перемагав. Він після Олімпійських ігор-2000 ще двічі став чемпіоном світу й вдруге виграв Олімпіаду в Афінах-2004.
– На ваш фінальний поєдинок Олімпіади завітав легендарний Евандер Холіфілд. Це було додатковою мотивацією чи тиском?
– Так, він був прямісінько біля рингу. За кілька років я з ним познайомився особисто, коли вже виступав у США. Втім під час фінальної битви за золото я про Холіфілда взагалі не думав.
Розумів, що мені потрібна будь-яка олімпійська медаль після усіх негараздів. Коли я повертався додому, ще не розумів того, що зробив. Був виснажений, адже два тижні у Сіднеї майже не їв та не пив – тримав вагу. Вага мені дуже важко давалася. І вже вдома второпав, що зробив у Австралії.
– У вашій кар’єрі були відверті пограбування в чемпіонських боях, проблеми з промоутерами. Якби могли повернутись у часі назад, що б змінили?
– Треба було раніше вирушати в Сполучені Штати, хоча після бійки кулаками не махають. Мені ні в чому собі дорікнути. Свого часу я, хлопець з України, бився з найсильнішими боксерами світу. Тоді за кордоном з наших знали лише братів Кличків.
Привіз самого Дона Кінга у Львів, підписав тут з ним контракт. Хлопець з вулиці досягнув максимуму в любителях і у профі. Є хтось вищий за чемпіона світу? Хіба абсолютний чемпіон, але це тільки більше пасків.
Суперники після поєдинків зі мною ставали чемпіонами світу в кількох вагових категоріях. Усі 4 поразки у рекорді – не мої, а моїх промоутерів. Об’єктивно, у бою з Аміром Ханом судді мали б оголосити нічию. Британець нічого не зробив, щоб виграти цей поєдинок. Він не був офіційним претендентом. За яким показником він мене переміг? За ударами по блоку хіба що. Це ж не любительський бокс. Точних ударів у мене було більше.
Девон Александер і Джуніор Віттер програли мені в одну хвіртку. Сулейман Мбає також програв. Пропоную подивитися мої бої тим, хто вважає, що Ломаченка обікрали в бою з Хейні.
– Що думаєте про бій Ломаченко – Хейні?
– Василь не програв, але й не переміг. Він замало зробив для того, щоб здолати чинного абсолютного чемпіона світу. Хейні молодший, американець, він боксував вдома. Ломаченко запізно увімкнувся. Якби ж то він був активним з 7-го раунду, тоді мав би шанси. На мою думку, суб’єктивні американці 1-2 очки мали право віддати Девіну. Чотири очки від одного із суддів забагато.
– Ви перший український володар повноцінного титулу, який провів захист на Батьківщині. Це не вдалося Кличкам, Усику…
– За це щастя я з власної кишені заплатив 220 тисяч доларів. Люди, які обіцяли мені допомогти в організації, свого слова не дотримали. Гарантом поєдинку був я. Німці забрали у мене 220 тисяч з гонорару за наступний поєдинок. Зате я став першим в історії українцем, який вдома захистив повноцінний титул чемпіона світу.
– Чому в Україні неможливо заробити на великих поєдинках?
– Тому що українське телебачення неспроможне купувати такі великі події. А глядачі не готові платити за перегляд. Принаймні тоді не платили. А у США та Європі усе оплачує телебачення, спонсори. Мене спонсори, на жаль, підвели.
– Вже згадували про те, як ви привезли до Львова Дона Кінга. Це стало величезною подією для міста та країни. Не пригадаєте, чому вели перемовини з ним усю ніч?
– Дон Кінг дуже слизький. Він хотів в останню мить змінити умови контракту. Тобто, ми домовлялися про одну цифру, а вже у Львові він захотів її змінити. Я йому висунув ультиматум, що на його умовах нічого підписувати не буду. Або ми робимо так, як домовилися, або розходимося. Тому й просиділи усю ніч.
– Не жалкуєте про співпрацю з Кінгом?
– Не жалкую. Він усі свої зобов’язання по контракту виконав. Після завершення співпраці він пропонував мені два хороші поєдинки, але на той час я хотів більше грошей. Через рік він сказав, що вже не може запропонувати мені таку ж суму.
Зрозумів, що це кінець. Бути спаринг-партнером для інших боксерів не хотів. А за ті гроші, які мені пропонували, я не збирався навіть перевдягатися – знав собі ціну. Варіантів не було. Мій вік для дивізіону був вже ветеранським. Коли К2 Promotios запропонували мені провести поєдинок у Львові, я відповів, що він стане прощальним.
– У своєму прощальному бою проти Олександра Бенідзе, здавалося, ви перебуваєте у топовій формі та можете боксувати на найвищому рівні ще рік-два. Чи не поквапились ви з завершенням кар’єри?
– Наступного дня мені телефонували американські промоутери з великою пропозицією. Я міг провести один звичайний поєдинок, а вже другий за чемпіонський титул. Зважайте, що перед останнім боєм я чотири роки не вдягав рукавиці. У мене був спортивний режим, але в парах не стояв і навіть лапи не бив. Лише підтримував фізичну форму.
Після 4 років простою я готувався до поєдинку 5 місяців. Розумів, що для мене це величезний шанс – попрощатися на великому стадіоні. Рано чи пізно усі вішають рукавиці на цвях. Я б і так не заробив усіх грошей. Кінець моєї кар’єри наближався, ще два-три поєдинки і я все одно пішов би. А чи був би ще шанс відбоксувати вдома, вперше в кар’єрі на стадіоні й піти переможцем?
Як спортсмен, я себе не вичерпав, але скільки ще міг боксувати? Краще красиво піти переможцем, ніж переможеним. Якби продовжив, можливо, заробив би на кілька сотень доларів більше. А якби травмувався? Зрештою, я оголосив про те, що йду після цього бою, і свого слова дотримав.
– Флойд Мейвезер на пенсії проводить виставкові бої. Чи не маєте бажання також повернутися у ринг бодай у такій ролі?
– Ні, але якби хтось добре заплатив, я б подумав. Для мене вони клоуни. Так, Мейвезер показує непогану форму на старості років, але здоров’я за гроші не купиш. От подумайте, він бодай раз на день ходить у спортзал. Не вірю, що витримує два тренування. Навіть до виставкових боїв треба готуватися, нехай вони й мають кумедний вигляд. Чи вартує воно того? У нас ніхто не заплатить мені стільки ж, скільки отримує Мейвезер.
– Вийшли б з Аміром Ханом?
– Готовий розглянути його пропозицію. Єдина проблема – я важу вже 80 кг, максимум скину до 77 кг. Якщо він готовий – без проблем.
Бокс на Спорт 24