28 вересня 1991-го не стало одного з найкращих джазменів в історії – Майлза Девіса. Він прожив 65 років – вдвічі більше за його вчителя, хоча мав всі шанси піти по доріжці наставника.
Але від такої долі його врятував бокс і Шугар Рей Робінсон.
***
У кінці 40-х вже у Чикаго Майлз Девіс познайомився з Джонні Браттоном – чемпіоном NBA (майбутня WBA) у напівсередній вазі. «Медовий хлопчик» катався на білому Кадилаку і дозволяв собі все, що тільки міг побажали Девіс. Сорочки по 350 баксів та дорогі вечері – звичайний день в житті тодішнього боксера.
Якось Браттон заїхав за Майлзом на тій самій машині. Вони відчутно перевищили ліміт швидкості і були зупинені поліцейськими.
«Оу, так це ж «Медовий хлопчик». Джонні, їдь з богом, тільки будь обережнішим», – звернувся до боксера полісмен з посмішкою та відпустив вже за хвилину.
Девіс був вражений впливом популярності боксера та пам’ятав Браттона навіть у найскладніші моменти життя.
***
Майлз Девіс перебрався в Чикаго підлітком. Приїхав з невеликим пакунком їжі, музичним інструментом. У кишені – папірець з адресою, яку він показував перехожим та таксистам, поки не дістався у зазначене місце.
– Ви містер Чарлі Паркер? Мене звати Майлз.
Чарлі Паркер – майстерний саксофоніст, та залежний від героїну за сумісництвом. Він мав навчити Девіса грати, відчувати та творити. Але додав до свого вчення більшого, ніж хотілось матері Майлза.
У моменти загострень з Чарлі творилась біда. Аби отримати дозу він заставляв все, що була на руках. Саксофон і навіть квиток на літак до Каліфорнії. Перше організатори виступу викупили просто перед концертом. Через друге Паркер ночував в аеропорту.
Чарлі навчив Девіса відчувати інструмент і той почав творити. Одного разу змучений способом життя та питаннями журналістів, Паркер поділився тим, хто стане генієм джазу, що здивує світ: «Стежте краще за Майлзом. Він піде далі».
У 1955-му під час перегляду оркестру для телевізійного шоу Чарльз Паркер впав і вже не піднявся. Лікар, що фіксував смерть, не знав, скільки померлому років, то ж подивившись на Паркера написав «53». На той момент Чарльзу було майже 35 років.
***
Майлз фантастично грав, але наркотики заважали жити. Він міг відіграти свій сет, піти на дивани у куті бару і зловити там героїновий «прихід». На щастя Девіс розумів, що так далі продовжуватись не може.
«Люди казали, що у ті роки я був нелюдимий, але це не так. Я не знав, кому довіритись. Мені було гидко розмовляти з людьми, яких я не знав», – згадував музикант часи, в які намагався кинути героїн.
– Я чистий вже декілька місяців, навчи мене боксу. Навчи мене стилю Браттона.
– Друже, ти точно не зірвешся? Мені тут нарики не потрібні, – відповідав Девісу 31-річний тренер Боббі Макквіллен, який пішов з боксу після того, як його останній суперник помер у лікарні.
Майлз не тільки не зірвався, а й відвідував зал у Гарлемі по декілька разів на тиждень – як тільки з’являвся час. Його притягувала брутальність та жорсткість спорту, а також Шуга Рей Робінсон, що тренувався поруч.
«У боксі, як і з музичним інструментом. Потрібно знову і знову практикуватися, доки рух не стане рефлексом чи навіть інстинктом. Тільки після того, як ти навчився правильно грати, зможеш почати імпровізувати», – писав Майлз Девіс в автобіографії.
Девіс продовжив тренування. Пізніше він розповідав, що бокс врятував його від залежності, а Шугар Рей зіграв у цьому величезну роль:
«У 1954-му я мріяв стати таким самим, як Робінсон. Він грав у моєму житті важливу роль. Я йому у всьому наслідував, у всіх дрібницях. Навіть зарозумілу манеру триматися перейняв.
Протягом усього життя він був холодним, відстороненим і дисциплінованим. Саме ці якості були мені потрібні, щоб знову не поринути у вир лайна».
***
У другій половині 50-х став визнаним лідером тогочасного джазу. А ще фанатів від боксу, поєдинків Робінсона, Алі, Хаглера, Луїса. Написав саундтрек до документального фільму про Джека Джонсона. Віддав сина на бокс, а той став чемпіоном армійської частини під час служби у В’єтнамі. І навіть застав бокс Майка Тайсона.