Сьогодні, 29 жовтня, минає п’ять років як не має з нами Віталія Федяніна, людини знаної не тільки в Броварському краї, а й далеко за його межами. Великий ентузіаст спорту, колишній хокеїст, організатор спортивних клубів і просто порядна людина.
Короткі біографічні відомості:
Народився в Росії, в місті Куйбишев, у 1960 році. З дев’яти років розпочинає займатись хокеєм у секції при ХК СКА. Став майстром спорту Радянського Союзу. За свою професійну кар’єру гравця виступав за команди «Сокіл» (місто Красноярськ), СКА (місто Новосибірськ), «Горняк» (місто Дальногорськ) та інші. Амплуа воротар. Був кандидатом до молодіжної збірної Росії. Разом з рідними переїжджає до України, де оселяється в місті Бровари. При броварському деревообробному комбінаті створює хокейну секцію. Декілька разів разом з командою буває у Франції, де вони приймають участь в міжнародних турнірах. В 1992 році юні броварчани стають його переможцями. В 2004 році з ініціативи Віталія Федяніна створюється хокейний клуб «Беркут», який представляє в чемпіонаті України Броварський район. Потім він кілька разів змінював назву – «Барс», а з 2008 року «Білий Барс». Більше двадцяти років очолював відділ з питань фізичної культури і спорту Броварської РДА. Був президентом створених клубів та очільником Київського обласного осередку Федерації хокею України. Стояв у витоків ХК «Вовки» (Бровари).
Останніми роками він хворів, але не зважаючи на це продовжував працювати.
В цей день, ми, всі ті, хто вважав себе його справжнім другом, його рідні та близькі, хочуть згадати Віталія Миколайовича і запалити в пам’ять про нього свічки, як данина пам’яті цій чудовій, світлій, неординарній людині, яка так рано пішла з життя.
Пам’яті друга…
В певний час, так і я притулюсь до землі
І складуть мені руки, як другу сьогодні,
І відлину у даль, де летять журавлі,
В невідомі краї – до безодні…
Проте кажуть, що там, зовсім інше життя,
Там шанується кожна людина…
Бо ж немає, всі знають, назад вороття,
Там усіх зустрічає родина.
На землі залишив ти нащадків своїх
І шкода, що вони залишились без тата,
Тож співай в небесах, як земні солов’ї,
Але пусткою стала вже хата.
А дружина мовчить – не лишилось сльози,
Навіть діти твої не ридають,
Проте чути уже із небес голоси,
Що вони тебе, друже, чекають!