«Я тоді ще поняття не мав, що таке марафон»
— 23 квітня я пробіг 43-й Лондонський марафон. Тоді виникли певні проблеми зі спиною і дуже сильно боліла шия (защемлення мʼязів), голову було повертати важко і дуже боляче, але завдяки тренеру я зумів швидко відновитись, — розповів «ФАКТАМ» Роман Кашпур. — Як виявилось, це був тільки початок. Під час зустрічі в Українському домі марафонець Андрій Кондеревич, який сам зі Львівщини, але давно мешкає у США і дуже допомагає українській армії, запросив мене на марафон у Нью-Йорк. Звичайно, як тут відмовити…
Щоправда, я тоді ще поняття не мав, що таке марафон, бо це запрошення отримав напередодні свого першого забігу. Місію у Лондоні виконав. Можна було вже планувати марафон у Нью-Йорку. Проте в той момент я отримав повідомлення від знайомих, що є можливість взяти участь у Марафоні морської піхоти США, а деталі, мовляв, пояснить ветеран Вадим Свириденко. Вадим особисто для мене — це надприклад незламності духу і міцності людського характеру. На російсько-українській війні він втратив чотири кінцівки. Але реабілітувавшись, почав вести більш активний спосіб життя, ніж до поранення. Не один десяток кілометрів він пробіг на протезах. І от він подзвонив мені та каже: «Романе, бачив твій забіг у Лондоні, ти молодець. Так тримати! Дивись, яка ситуація: у Вашингтоні 29 жовтня відбудеться Марафон морської піхоти. Ми щороку беремо в ньому участь, у 2022-му не приймали через повномасштабну війну, сам розумієш, всім було не до того! Цього року нас запрошують, і зараз ми формуємо команду. Як ти дивишся на те, щоби долучитись до нашої збірної й здолати разом марафон у США?»
Звичайно, я був не проти, але пояснив, що вже пообіцяв друзям з Нью-Йорку прилетіти до них на марафон 5 листопада, тобто рівно через тиждень. Вадим відповів, що є варіант: наші американські друзі щорічно дають нам на вибір дві дистанції 10 км і 42 км. Й можна пробігти 10 км у Вашингтоні, розігрітись і їхати до Нью-Йорку на 42 км. Я погодився. Та через кілька днів знову дзвінок від Вадима Свириденка. Мовляв, є нова інформація по Америці: цього року з якихось причин нам не дають дистанцію на вибір. Маємо тільки 42 км. Ветеран порадив обирати, бо бігти там і там по 42 кілометри — це важко і травмонебезпечно…
За словами співрозмовника, вибір був непростий. З одного боку, він вже пообіцяв приїхати до Нью-Йорку, тому що поставив собі за мету здолати всі ТОП-6 світових марафонів, а нью-йоркський якраз входить в цей список.
— А з іншого боку, я настільки поважаю Вадима Свириденка, що не міг йому відмовити, — ділиться Роман. — Цього разу вибір був дійсно не легкий, тому і думав я довго — секунд 10. Передзвонив Вадиму й кажу: «Чого чекати до завтра, я зараз готовий дати відповідь. Я обіцяв, що приїду до Нью-Йорку, і я туди поїду на марафон. Але і вас я настільки люблю і поважаю, що не можу відмовити. Тому я з вами! Два марафони за 7 днів — буде не легко, але що поробиш, назад дороги немає!»
Відповідь Вадима була не менш оптимістичною, ніж моя: «Чомусь я так і думав! Добре, тоді ти в команді. Тренуйся, готуйся». І я почав щодня займатись. Спершу розминка, за нею розпочинав біг на витривалість. Якби то дивно не звучало, та з протезом бігти краще. Бо якщо поранена нога під час великих дистанцій починає боліти, то з протезом ніяких проблем немає. Додам, що бігти зі мною у Вашингтоні вирішила і моя дружина Юлія, це моя шалена мотивація та підтримка.
.jpg "\"Дружина Юлія - це моя шалена мотивація та підтримка\", - каже Роман")
— Мета цього виклику залишалась незмінною: мотивація важкопоранених побратимів та посестер, я хотів показати, що життя триває, не дивлячись ні на що, — розповідає Роман. — А також в мене був величезний шанс допомагати важкопораненим не тільки прикладом, а і конкретною справою. Тому під час моїх марафонів у США я взявся збирати кошти, котрі підуть у Благодійний фонд «Громадянин» / Citizen Charity foundation для протезування бійця із позивним «Малий», котрий потребує протезування верхньої кінцівки.
«На 30-му кілометрі протез вийшов з ладу»
Марафон у Вашингтоні Роман Кашпур біг з українським прапором на плечах, на якому була емблема його підрозділу та підпис Валерія Залужного.
— Як себе почував? Було класно, навіть хардкорно. Бо всю дистанцію мене зігрівала лиш одна думка: «Зараз нігті відпадуть, а через тиждень ще один марафон! Тому не думай, Рома, про погане. Бо все найкраще попереду». Також зі мною стався на марафоні курйозний випадок. З певних причин на 30 кілометрі протез вийшов з ладу. Генерал-майор Володимир Гаврилов, який після звільнення у запас займається реабілітацією бійців, швидко відреагував і привіз мені на дистанцію запасний протез, і я зміг фінішувати.
Я дуже радів, що моя дружина також змогла пробігти марафон, вона сильна, я нею так пишаюсь!
— А далі я почав готуватись до марафону у Нью-Йорку, — продовжує Роман. — Я розумів, що відновитись хоча б на 50% після марафону у Вашингтоні не вдасться. Навіть якщо їсти жменями будь-яку найсучаснішу фармакологію. Тому зробив акцент на прийманні вітамінів та мінералів, самомасажі мʼязів ніг, робив відновлювальні вправи для спини, більше спав та рухався.
Напередодні марафону відбувся Парад Націй. Це марш, де команди-учасниці проходять колоною. Далі представник кожної команди, котрий несе прапор, стає на спеціальне місце, а решта команди займає місця на трибуні. Так з прапорів формується коридор, по котрому йдуть учасники. Але я не йшов з командою України. Організатори поставили мене в одну з перших колон, котра називалася Team Inspire — «люди, котрі надихають»… Це не видатні спортсмени, а прості люди, життєві історії котрих мотивують та окрилюють. Було так приємно!
Моя американська мрія здійснилася. Два марафони за сім днів. Мені вдалося офіційно покращити результат Лондона, покращити результат Вашингтона. Але це тільки початок. Моя місія на цьому не закінчується. Буду продовжувати бігати, займатися спортом та мотивувати хлопців як тільки зможу.
Роман Кашпур родом з Хмільника на Вінниччині. У 2016 році він пішов добровольцем захищати Батьківщину. Через рік підписав контракт зі Збройними Силами України. У 2019 році Роман Кашпур отримав поранення: під Мар’янкою він наступив на протипіхотну міну, внаслідок чого втратив праву гомілку. Далі було протезування й шалена жага не просто жити, а займатись спортом.
Попри поранення, Роман Кашпур продовжив виконувати розвідувальні завдання і після повномасштабного російського вторгнення в Україну. Він є українським рекордсменом. Позаминулого року з протезом ноги він встановив рекорд України, піднявши 16-тонний літак, та став переможцем «Ігор Героїв». Протягом 2020−2021 років він виграв чотири золоті медалі з кросфіту, підтягування та штовхання гирі.