Серед олімпійських легенд України особняком стоїть чемпіон Ігор-1988 з баскетболу Олександр Волков, який не лише допоміг збірній СРСР обійти зіркових хлопців США, причому без скандалу та будь-яких питань, як 1972-го, але також приніс київському “Будівельнику” єдиний чемпіонський титул у Союзі та першим з наших гравців вирушив грати в НБА.
OBOZ.UA згадав найважливіші та найцікавіші подробиці з життя та кар’єри колишнього президента Федерації баскетболу України, який у березні відсвяткував своє 60-річчя.
Чемпіонський кидок “Будівельника”
Олександр Волков народився у сім’ї, де баскетбол був захопленням обох його батьків-інженерів. У дитинстві, яке пройшло у Чернігові, майбутній чемпіон пробував себе у хокеї, футболі та боксі. Однак під час одного із дворових футбольних матчів не по роках високий і при цьому спритним 9-річний хлопчик привернув увагу тренера місцевої ДЮСШ Алли Вергун, яка й привела його до баскетболу.
Спостерігаючи, як батько забиває м’яч у кільце зверху, Олександр поставив собі завдання повторити його слем-данк. Для цього, кажуть, він виконував до 1000 стрибків на день, поки нарешті сам не долетів до кошика. Завзятого хлопчика прийняли до спеціалізованої спортивної школи-інтернату, а на початку 1981 року Волков став бронзовим призером Всесоюзної спартакіади школярів у складі юнацької збірної України.
А восени 1981 року Олександра запросили до його першого професійного клубу – і одразу ж до київського “Будівельника”, який очолював знаменитий тренер Борис Вдовиченко. У свій перший сезон Волков встигав виступати і за першу команду “будівельників”, і “дубль”, напрацювавши на срібну медаль чемпіонату СРСР.
За спогадами тогочасних фахівців українського баскетболіста цінували за нестандартне мислення і несподівані для суперника проходи під чужий щит. Хоча сам Олександр наголошував, що ще треба чесно відіграти у захисті, а також віддати партнерам достатню кількість гострих передач”.
Незабаром форвардом “будівельників” зацікавилися у Москві, і два сезони Волков провів у ЦСКА, з яким став чемпіоном СРСР 1988 року. Після чого повернувся до Києва і допоміг “Будівельнику” вперше вирвати звання найкращої команди Союзу у протистоянні з литовським “Жальгірісом”. Саме його далекий переможний кидок на останніх секундах другого матчу приніс киянам єдиний титул України.
“Про таке кожен баскетболіст мріє. Вирішальний кидок здалеку, коли на кону стоїть хороша нагорода. А чемпіонат СРСР виграти було ого як складно, там такі команди грали й такі люди! Конкуренція — неймовірна. Дякую долі і Господу, така мить у мене відбулася. Драматична гра, київський “Будівельник” вигравав, але литовський “Жальгіріс” нас наздогнав, і на останній секунді мені довелося кидати. І згадував Олександр.
Три дні святкували “золото” Сеула
До Олімпіади у Сеулі у збірній СРСР зібрався дуже сильний склад – українці Волков та Олександр Білостенні, нестримні литовці Арвідас Сабоніс, Шарунас Марчюленіс та Рімас Куртінайтіс. Підготовка велася дуже серйозна. Тренер збірної Олександр Гомельський навіть наполіг на тому, щоб у сезоні-1987/88 радянські клуби відмовилися від участі у єврокубках, а чемпіонат СРСР закінчився вже у березні.
Щоправда, на передолімпійському відбірному турнірі в Нідерландах, де треба було потрапити до топ-4 європейських збірних, радянська команда приїхала без своєї головної ударної сили Сабоніса, який заліковував травму сухожилля, і багато фахівців пророкували СРСР провал і “проліт” повз Сеул-1988.
Але в Роттердамі, за словами Волкова, наполегливі поєдинки вийшли лише з югославами та греками: “У всіх інших збірних, у тому числі й у тодішніх фаворитів іспанців та італійців ми вигравали з різницею в 20 і більше очок. Збірна СРСР посіла перше місце і довела , Що і без Сабоніса, участь якого в Олімпіаді була під питанням, можемо багато розраховувати”.
У рамках підготовки до ігор збірна СРСР провела три зустрічі з клубом НБА “Атлантою Хоукс”: “У Тбілісі ми програли американцям два очки, у Вільнюсі поступилися у додатковій п’ятихвилинці, а вже у Москві виграли з різницею в 10 балів”.
Посівши друге місце у своїй групі, збірна СРСР вийшла до 1/4 фіналу на бразильців, ударною силою яких був Оскар Шмідт. Накрити баскетбольного Пеле радянським гравцям не вдалося – у відкритому баскетболі він набрав 46 очок. Але за рахунок довшої лави та колективної гри СРСР зуміли здобути перемогу. Волков у тому поєдинку набрав 20 очок і став другим за результативністю у своїй команді після Куртінайтіса – 24 бали.
У півфінальному матчі між СРСР та США американці збиралися взяти реванш за поразку у 1972 році. Але їх план не спрацював, натомість у радянській команді чудово зіграв Куртінайтіс, чудовий був у захисті Сабоніс, який закрив “Адмірала” Робінсона, а Волков вимкнув з гри Меннінга. У підсумку збірна СРСР перемогла 82:76, а у фіналі переграла Югославію, яка, на думку експертів, надломилися психологічно, бачачи настрій суперників.
Сеульську перемогу в олімпійському селі радянська збірна відзначала три дні, а інформація про масштаби свята докотилася навіть до президента МОК Хуана Антоніо Самаранча.
“Ці три дні пронеслися, як у кіно! У нас була унікальна команда з дружби та згуртованості. Смішне не закінчувалося. Поселили нас у двох квартирах. Хол, де влаштовували розбір ігор, перетворився на накритий стіл. Туди повалив натовп. Чи покликав хто, чи то по нюху. Забрела навіть метальниця з якоїсь африканської країни”, – зізнавався пізніше Волков в інтерв’ю “Спорт-Експрес”.
На нагороду від держави кожен із баскетболістів прямо у Сеулі отримав по 4 тисячі доларів, а в Союзі на рахунки чемпіонів було переведено ще й по 10 тисяч рублів.
“Ніби хтось тицяв туди голочками”
1989 року Волков став першим українським гравцем у НБА і провів три роки в “Атланті Хокс”, зігравши 149 матчів. Але в США у баскетболіста почалися проблеми зі здоров’ям: “До пори мені щастило – практично не траплялося травм. Але в Америці почало відбуватися дивне. Здавалося, підступи вуду. Два абсолютно однакові переломи. Тріщини в тому самому місці – ніби хтось тицяв туди голочками”.
У матчі проти “Чикаго” Волков робив блок-шот, перекинувся, звалився на паркет і травмувався. Поєдинок догравав через біль та до травми поставився несерйозно. Лікар пропонував покласти гіпс, хоча не виключав можливості, що тріщина заросте сама.
“Що з гіпсом ходити? Краще поїду на чемпіонат світу! Там відіграв на тейпах і уколах. Коли повернувся в “Атланту”, не тільки м’яч тримати не міг – навіть чашку! Нове обстеження показало – саме не зростеться. Треба виймати хрящ із стегна, вставляти між кістками та скріплювати якимсь болтом”, – розповідав Волков.
За першою операцією була друга, після чого рука нагадувала “курячу лапку”. Але в Атланті Олександр зустрів спеціаліста зі східних єдиноборств, який допоміг відновити спортсмена. Але на цьому випробування чемпіона не скінчилися. Коли Волков переїхав до Греції, де захищав кольори грецьких “Панатінайкосів” та “Олімпіакосів”, у нього почалися проблеми з хребтом.
“Я не ходив! Стояти не міг! Сідниця на правій нозі усохла, як мішечок, що висить. До туалету добирався 15 хвилин рачки. З прострілами, болями”, – зізнавався спортсмен, який, кажуть, навіть звертався за допомогою до екстрасенсів. Але допоміг йому колишній баскетболіст із Тбілісі Михайло Сафаров, який став лікарем та працював у Греції у гандбольній збірній.
“Він зробив укол, нерв відпустило. Що вколював? Отрута кураре. Пояснив, що цей транквілізатор використовують для тварин. Лев лежить, бачить, як у нього беруть кров. Але м’язи розслаблені і він не здатний вкусити”, – розповідав Волков.
“Лікування було екстремальним”
Проте 1995 року 31-річний баскетболіст змушений був завершити кар’єру, а невдовзі ризикнув лікуватися голодом. Під час Олімпіади в США Волков приймав у себе вдома Гомельського, який порадив йому попрацювати із масажистом Ренатом.
“Ренат одразу попередив: лікування буде екстремальне, голодом. Плюс інтенсивна терапія – масаж, уколи у певні точки. Голодування було дві. Перша – 20 діб, друга – 60. Загалом нічого не їли, тільки вода у мінімальних дозах. Було кілька “сухих” днів. Ренат намішував якісь “мікроелементи”, – розповідав баскетболіст.
Такі жорсткі обмеження дратували і Волкова, і його сім’ю. У результаті Олександр став самітником у власному будинку, обладнавши собі спальню у підвалі. Спортсмен скинув 50 кг. Проте такі жертви допомогли.
2000 року Волков зміг повернутися на майданчик у чемпіонаті України – провів сезон за БК “Київ”, будучи одним із його співзасновників, а також зіграв три матчі за національну збірну. “Але не отримував задоволення, спостерігаючи за своєю грою збоку. І закінчив”, – зізнавався Олександр.
Міністерство та Фрателло в Україні
Також після повернення зі США в Україну Волков був міністром спорту, обіймаючи цю посаду з 1999 по 2000 роки.
“Спочатку було важко. Планував життя в іншому напрямку. Хотів тренувати. І раптом – запрошення президента. Ставши міністром, одразу втратив свободу, до якої звик. Знав, що о восьмій ранку повинен бути на службі, а о котрій повернуся додому – невідомо. Щоб виїхати кудись із Києва, маю брати дозвіл прем’єр-міністра. А моя родина – в Америці”, – розповідав Волков.
2007 року Волков очолив Федерацію баскетболу України, а 2011 року запросив очолити чоловічу збірну відомого американського тренера Майка Фрателло, з яким працював свого часу в “Атланті”. Під керівництвом наставника з НБА “синьо-жовті” досягли своїх найбільших успіхів – посіли 6 місце на Євробаскеті-2013 та дебютували на чемпіонаті світу-2014.
Також Волков обіймав посаду віце-президента та члена виконавчого комітету ФІБА Європа. І домігся того, щоб Україні віддали Євробаскет 2015 року. Але, на жаль, ми так і не змогли прийняти чемпіонат через війну, яку у 2014 році розв’язала Росія.
Із 2015 року Олександр Волков є почесним президентом ФБУ. 2020-го українця ввели до Зали слави ФІБА. А після початку масштабного вторгнення РФ у лютому 2022-го легендарний баскетболіст вступив до тероборони Києва.
