Кікбоксер Олексій Ануля про перебування в полоні та як досягти обмінів

Олексій Ануля — титулований спортсмен, кікбоксер. Коли Росія здійснила повномасштабне вторгнення в Україну, він пішов до війська разом з батьком. Тато був спалений у церкві росіянами, Олексій потрапив у полон, де провів десять місяців, зазнав катувань і схуд на 40 кг. Про жахи у неволі, про те, чому МКЧХ (Міжнародний Комітет Червоного Хреста. — Ред.) підтримує росіян і не діє в Україні, про те, хто може чинити тиск на Росію і як досягти обмінів полонених, розповів “Телеграфу” у межах проєкту “Лінія спротиву”.

Росіян злило, що я не кричав від тортур

— Коли я був у полоні, росіяни мене катували і казали, що я не вийду. “Нам плевать, кто ты, ты все равно ничего нам не сделаешь!” — після цих слів відкривали камеру і починали тортури. Їх злило, що я не кричав від болю. Один з них хотів, щоб я “стогнав, як його дружина”. Я не давав їм можливості радіти від мого болю.

Від всіх цих подій я був настільки виснажений емоційно, що не міг навіть плакати. Хоча туга й апатія до життя були неможливі. Логіки, чому вони катують, просто немає. У камерах СІЗО нам дозволяли присісти лише щоб поїсти. 18 годин на день ми нерухомо стояли, треба було голову опускати. Наглядачі стежили, якщо поворухнувся — миттю реагували, били ногами та дубинками.

Триматися в полоні допомагали думки про моїх дітей, сім’ю. Уявляв, як моя донька вже з кимось зустрічається, у неї якісь моменти у школі, та вона не прийде до мене, не поспілкується, навіть не зможе навідати мене на могилі, бо я в Тульській області буду похований, як остання собака.

Як вижити в полоні?

— Вижити допомогла дисципліна, спортивні знання, як реагувати на удари, як їжа і сон впливають на організм. Завдяки всій цій інформації я знав, як налагодити такий режим, щоб витримати те, як з нами поводились. Я запровадив зі своїм товаришем систему, які м’язи нам потрібно привести до тонусу, аби було не так боляче, коли нас катують.

Коли тебе б’ють палками — треба тримати руки так, щоб удар більше потрапляв на трицепс, а не на спину і не так травмував хребет. Вдавались до інших хитрощів — коли біжиш по коридору і тебе б’ють палками, якщо ти зміщаєшся лівіше-правіше, то “вєртухай” вже втрачав ту дистанцію і у нього вся сила залишається у лікті і він не міг так вкласти силу в удар. Допомогли знання, як тримати руку, щоб удари зісковзували по тобі, як ховати ребра — коли тебе під час огляду б’ють, а ти згинаєшся у бік удару, то у тебе нижні ребра входять глибше.

Виходимо якось з камери, наглядач питає у нас: “Ну что, вам страшно?”. Ми відповідаємо: “Никак нет, гражданин начальник”. Він незадоволений каже: “Вас что, побить?”. А ми йому: “Как посчитаете нужным”. І у нього така злість підступала, не дати зловтішатися над тобою.

Катування допомагали забути про голод

— Катування в карцері допомагали забути про голод. Били так сильно, що через сплеск адреналіну десь годину не хотілося їсти, але голод повертався знову. Карцер — кімната покарання, аби зламати людину морально. Це підвальне вологе приміщення з цвіллю. Згідно з законами РФ, людина може перебувати там 5–7 діб, та переді мною український морпіх сидів 136 діб. Я провів у карцері 4 місяці.

Годують у російських тюрмах по-різному, єдиний знаменник — дуже мало і повний дефіцит кілокалорій. Взагалі немає їжі, яку треба жувати, через це немає тонусу у ясен — зуби стають м’якими. Починаєш втрачати вагу, у когось починається цинга, через це у багатьох полонених випадають зуби. Нігті й шкіра починають відшаровуватись, починають гнити то руки, то ноги. Мене годували порцією: п’ять ложок каші, шматок хліба і чай. Все це треба було з’їсти за хвилину, а я поранений не встигав. А коли мені вирвали ще два зуби, то стало ще складніше.

У в’язниці у Курську давали кишки риби, труху від крупи з водою. Багато хто навіть голодний не міг це їсти, а я з’їдав. Перед тим росіяни харкали у тарілку, сміялися, дивились чи будемо ми у камері з офіцером битися за тарілку цієї “їжі”.

Якось зміг пронести з вулиці дощового черв’яка. Поклав його у зливний бачок і забув на тиждень. Потім там з’явився цілий виводок. З’їв усіх. У карцері полював за пацюком. Наглядачі це зрозуміли та отруїли його. Щоб вполювати і зʼїсти пацюка пізніше пішло майже чотири місяці.

Як досягти обмінів полоненими?

— Достукатись до іноземців допомагає власна історія і докази, які ми зібрали. Нам допомагає те, що у представників міжнародних спільнот є емпатія і вони готові слухати тебе особисто. Не державу, не вас, як дипломата, а конкретну людину — свідка. Вони самі підходять у кулуарах і починають розпитувати. Однак так просто тобі там не повірять: потрібні докази, медичні експертизи, які робляться по пів року, й інші документи. І вже після того ви можете оперувати своєю історією.

Саме так можна досягти обмінів — достукатися до конкретних персоналій та міжнародних організацій, які є у переговорних групах. Вдасться зробити і так, аби ті, хто охороняє наших військовополонених, били не так сильно або дали їм зайвий шмат хліба.

У міжнародних організаціях працюють агенти Росії

— В МКЧХ захищають права росіян, слідкують за їхніми умовами у наших таборах, але жодного разу вони не навідували мене чи тих українців, які були у полоні зі мною.

Наскільки легко вербувати співробітників міжнародних організацій? Як казав один російський олігарх: “Один відсоток Газпрому може купити дуже багато”. Це може бути будь-який британський суддя або співробітник Червоного Хреста. Необхідно провести кадрові чистки: всі співробітники МКЧХ мають пройти поліграф, де у них запитають, чи співпрацюють вони з Росією, чи мають вони російське фінансування.

У ООН (мова йде про Комітет проти катувань. — Ред.) велика кількість людей, яка працює на Росію. Ми знаємо навіть прізвища цих людей. Браття цих людей ведуть YouTube-канали, де у співробітників російської Служби зовнішньої розвідки беруть інтерв’ю, мають доступ до колишніх російських шпигунів, різних російських структур.

Арабські країни можуть тиснути на Росію

— Думаю, що зараз Україні треба робити акцент на арабські країни. Вони створили власну структуру, якій би давали можливість відвідувати полонених у Росії. Тому що у них є сфери впливу на РФ.

На мою думку, країни Аравійського півострова можуть тиснути на Росію через ОПЕК, через видобуток нафти. Вони мають змогу зробити так, що російський бюджет просто впаде. Тому краще допускати арабів, щоб вони дивилися умови утримання наших полонених, а також дивилися, як ми утримуємо полонених росіян.

Що стосується підтримки від звичайних українців, то я вважаю, що різноманітні інформаційні кампанії, медійний розголос, публікації в соціальних мережах, закордонні акції, присвячені полоненим, важливі і мають вплив. “Вертухаї” в полоні все одно проговорюються про суспільні рухи та діяльність навколо теми полону, і це мотивує, показує, що ти не сам, що тебе чекають вдома, тебе не забули і ти борешся в полоні не даремно!

У мене немає до росіян ненависті, я жодних емоцій не відчуваю. Лише холодне мислення. Треба раціонально мислити, як їх перемогти. Коли очі залиті ненавистю — ти не бачиш вирішення цієї проблеми. Ті, хто катував мене, хто ґвалтував і вбивав хлопців, які знаходяться у полоні, мають понести відповідальність, і вона має бути суворою, на рівні того, що вони заподіяли.