Початок повномасштабної війни кадровий військовий з позивним «Кудар» зустрів у ДР Конго, де брав участь у миротворчій місії ООН. О четвертій ранку 24 лютого командир прокричав «Війна!», і весь підрозділ згідно з інструкцією зайняв кругову оборону. Тільки виявилось, що це не на базу українців у далекій Африці напали повстанці, а росія вторглася в Україну. Дочекавшись завершення місії, «Кудар» повернувся на батьківщину, де у складі 8-го полку ССО виконує спеціальні завдання.
Неймовірна історія мужнього військового представлена у спільному проєкті Єдиного центру рекрутингу ССО ЗСУ та Sport Arena.
— Місія у ДР Конго тривала понад рік, — згадує той період спецпризначинець. — Особливо важко було на чужині, коли бачиш, що коїться у твоїй країні, як руйнуються міста, гинуть люди. Українські миротворці з першого дня хотіли повернутися додому, але мали чекати, поки місія завершиться, і вся техніка залишить територію країни.
— Уже можна говорити, чим українці займалися на африканському континенті?
— Багато країн брали участь у місії ООН, особисто я служив у взводі охорони зведеного вертолітного підрозділу. Наші льотчики вилітали на завдання, техніки обслуговували машини, а ми — охороняли…
Загалом цікаво було — інший материк, інша цивілізація. Відчувався вплив росії на країну, про місію було вкинуто багато неправдивої інформації, і місцеве населення, м’яко кажучи, до нас ставилося негативно. Іншими словами, той самий поліцейський вдень патрулює вулиці, а вночі разом з іншими робить засідки, полює за нами. Зрозуміти таку логіку важко. Одного разу повстанці пішли на військове містечко, могло бути гаряче. Добре, що на шляху стали миротворці з Уругваю, які мали дозвіл на відкриття вогню без попередження. До пострілів не дійшло, але таку мову конголезці розуміють найкраще.
— Служити у миротворчих місіях почесно, чому саме вам довірили місце в її складі?
— Пройшов строкову, згодом мав п’ять років служби в ССО за контрактом, плюс було багате спортивне минуле.
Народився в невеличкому селі поблизу Хотина, що на Буковині. У дитинстві особливих умов для занять спортом не було — хіба що турнік, бруса, гирі, полюбляв грати у футбол. В 11-му класі побачив в Хотині оголошення про набір до секції боксу. Зацікавився, став після уроків їздити на тренування. Був фізично потужний від природи і, як то кажуть, завзятий.
Після школи поступив до Чернівецького університету на біологічний факультет, планував стати екологом. Саме під час навчання, коли і часу було вдосталь, і всі умови створені у великому місті, став спортсменом. Серйозно займався панкратіоном. Це бойове мистецтво поєднує елементи боротьби та кулачного бою. Тобто стоячи можна бити руками та ногами, а далі в партері — лише боротьба та задушливі прийоми. Місяць позаймався і одразу став переможцем відкритого чемпіонату області.
— Колись, у стародавній Греції, панкратіон навіть входив до програми Олімпійських ігор…
— Зараз він вважається змішаним видом єдиноборств, тоді як до Олімпіади входять «чисті» — бокс, боротьба, тхеквандо…
З панкратіону проводиться безліч змагань. Я був срібним призером чемпіонату України серед молоді, а згодом ставав двічі чемпіоном України серед дорослих. У складі збірної брав участь у чемпіонаті Європи. Особлива подяка заслуженому тренеру України Петру Іллічу Горюку, який вклав у мене багато часу та сил. Була мета виступити на Всесвітніх іграх серед неолімпійських видів спорту, потім піти в професіонали, де зовсім інший рівень грошей та визнання… Але завершив навчання в університеті та пішов на «строчку».
— Зазвичай за успішних спортсменів підрозділи ведуть боротьбу?
— Знаєте, жодних послаблень, з огляду на своє спортивне минуле, я не мав. Служив, як і всі, єдине — у вільний час займався спортом. У 2012 році став чемпіоном Сухопутних військ із рукопашного бою. Прослужив два роки і повернувся на цивілку…
Але довго без однострою не пробув. У 2016 році вирішив підписати контракт з 8-м полком, який на той час вже входив до нещодавно створених Сил спеціальних операцій. Згодом здобув ще кілька нагород — став чемпіоном на турнірі військових, а на престижному Кубку Президента посів друге місце. На цьому моя активна спортивна діяльність, можна сказати, завершилася, хоча зі спортом продовжую дружити донині. Організував команду ССО із рукопашного бою, а сам в полку став інструктором: спочатку — з фізпідготовки, потім — з гірської, нині — з тактико-спеціальної підготовки.
— Наразі берете участь у бойових діях?
— Ми готуємо новачків до серйозних випробувань і через певний проміжок часу маємо переконатися, що робимо все вірно. Тобто самі відправляємося на завдання, дивимося, як змінюються бойові дії, вимоги до військових.
Більшість своїх бойових виходів виконував на лінії Бахмут — Часів Яр. Одного разу мав серйозну вдачу! Як розвідник мав спеціальне обладнання з аналоговою антеною — відстежував запуски по нам FPV-дронів, їхню траєкторію польоту, щоб у підсумку з’ясувати точне місце запуску. Вдалося це зробити з ювелірною точністю! Вказав у Бахмуті будинок, під’їзд, поверх та вікно з балконом. Артилеристи відпрацювали точно — знесли кілька поверхів. Знищена група вирізнялася неабиякою активністю, тож до завершення ротації нам стало значно легше.
— Бойові дії проходять переважно на рівнинній місцевості чи в міській забудові. А ви, кажете, навчали гірській справі…
— Елементи гірської справи конче потрібні в нинішній війні. Наприклад, під час мого крайнього завдання у Вовчанську були зруйновані мости, а особовий склад, поранених, зброю та інше майно потрібно було переправити на інший бік ріки. Є різні варіанти дій, і ми їх вивчаємо. Або як поводитись взимку за мінусової температури, мати навички подолання штучних чи природних перешкод… До речі, нам в цьому допомагають львівські волонтери-альпіністи, проводячи додаткові заняття в Карпатах. Приміром, на скелях Довбуша мали нагоду попрактикуватися у скелелазінні.
— Звідки у вас такий незвичний позивний — «Кудар»?
— Мій батько в 1991 році переїхав із Південної Осетії до України. У тому регіоні багато народностей, а батько був саме з кударів. У дитинстві чимало історій про них розповідав.
— Були випадки на фронті, коли вам, як колишньому професійному спортсмену, допомогла фізична підготовка?
— Неодноразово. Це база, на якій будується сучасна військова справа. Під Вовчанськом група виконувала завдання, коли нас помітили вороги. Почали стріляти з 120-го міномету, причому дуже прицільно. На виході у кількох із нас — легкі поранення, а моєму другу добряче зачепило обидві ноги. Під обстрілами наклали джгут, затампонували рану. Вдалося вийти до наших, ті взяли на себе вогонь ворога, а ми ушістьох несли побратима у повному спорядженні метрів 400. Під кінець думав, що сил вже зовсім немає, але справу свою зробили. Хлопець залишився живим, одну ногу йому ампутували, а над другою нині чаклують лікарі.
— Ви самі тільки відновилися після поранення, а вже рветесь до бою…
— Мені, можна сказати, пощастило. У Торецьку «зачищали» від ворога дев’ятиповерхівку. Чотири під’їзди «обробили», коли ж біля п’ятого зупинився зачекати хлопців, із приватного сектору «рубанули» з кулемета. Куля пройшла крізь плече. Евакуювали до Дніпра, згодом — до Хмельницького. Якби кілька сантиметрів у бік, певно, ми б з вами не розмовляли… Нині все добре, на службі, інструктую.
Зараз в ССО активно проводиться рекрутинг, і люди приходять в підрозділи з конкретними очікуваннями. Аби підготувати бійця згідно з вимогами ССО, потрібно близько півроку. Головне — щоб людина мала мотивацію, слухала та виконувала всі наші поради. Бо, як кажуть, на війні ти не підіймаєшся до рівня своїх очікувань, а опускаєшся до рівня своєї підготовки.
Тож потрібно правильно навчити людей військовій справі. Спочатку — базова підготовка, потім — фахова. Сприяємо тому, щоб після цього ще було навчання за кордоном. Вихованню кадрів у Силах спеціальних операцій приділяється максимальна увага.
