Українська біатлоністка Валентина Семеренко – чемпіонка світу в масстарті! Історична подія, яка сталася 15-го березня 2015-го в фінському Контіолахті, викликала захоплення, радість та ейфорію, але не відчуття якоїсь грандіозної сенсації. Найяскравіші часи жіночого українського біатлону прийшлися на початок темних сторінок історії України. Але видати максимум у найтяжчі хвилини – це ж про кожного з нас.
Команда в 2013-2015 роках підібралась така, що мегарезультат могли кувати не лише командно, а й індивідуально. Те золото Валентини Семеренко – однієї з яскравих представниць тієї зіркової четвірки – не випадковість.
В особистій медальній скарбничці чемпіонатів світу це золото стало єдиним для нашої легендарної біатлоністки із Сумщини. На тій першості вона ще й завоювала бронзу в спринті! Одна людина – дві особисті медалі на ЧС! Таке дійсно було, ущипніть себе.
Валентині тоді було 29, а це значить, що ряд нинішніх українських біатлоністок ще мають шанси сягнути висот – це орієнтир.
Жити минулим, зациклюватись навіть на колишніх досягненнях – це неефективний, м’яко кажучи, шлях, і ми часто про це говоримо. З іншого боку – такі історії з недалекого минулого, вкотре доводять – у цьому світі можливо майже все.
“Чемпіон” запрошує ще раз, уже разом з Валентиною Семеренко, пережити незабутні емоції пам’ятного старту десятирічної давнини.
Гонку не згадує, але все пам’ятає
У тому сезоні, вже після виграного олімпійського золота в 2014-му, кожна українська біатлоністка була під прицілом. Кожну розглядали як претендентку на медаль чи не в усіх особистих гонках.
Від Валентини чекали медалі ще на Олімпіаді, вона була близько до неї – 5 місце в переслідуванні. Не вистачило останнього пів кроку. Здавалось, золото в естафеті задовольнить внутрішнє спортивне его, але Валентина продовжувала вірити, відчувала, що може більше. У сезоні вона йшла в чільній десятці загального заліку, а завершила його на третій позиції!
“Коли прибираю в кімнаті, протираю пил на полицях, перекладаю кубки, медалі, подарунки, то так і згадую кожну гонку. Коли мені хтось нагадує про золото Контіолахті, то й я тоді згадую. Буває, хтось відео надсилає, питає, о, а чи ти пам’ятаєш це? Ну, тоді й я згадую. Але не скажу, що я постійно живу спогадами про перемогу в масстарті”, – каже Валентина в розмові з Чемпіоном.
На той масстарт Валя вийшла, уже виконавши задачу на чемпіонат, – особиста нагорода була здобута на дистанції 7,5 км. Пізніше біатлоністка зізнається, що та “бронза” не вирішувала питання моральної сатисфакції. Масстарт був останнім шансом саме на найвищу нагороду. Спортсменка була в неймовірній фізичній формі, і коли, як не зараз, цим скористатись.
“Після того, як вдалося здобути бронзу в спринті ще на початку чемпіонату, я розуміла, що потрібно все відпустити і просто насолоджуватись гонками. У випадку з масстартом десь саме так і вийшло”, – згадує біатлоністка тодішні відчуття.
0+0+0+0 – вища математика біатлону, його вищий пілотаж
На першому колі гонки була Домрачева та інші. Білоруска йде у відрив, а позаду величезна група з 29 біатлоністок, десь серед них і Валя зі своїми мріями…
Перша стрільба без ексцесів – українка працює без збоїв і йде на друге коло 11-ю, відставання від лідерки – “робоче” – 15 секунд. Убивчих три промахи “ловить” зіркова фінка Кайса Макаряйнен. Мінус одна конкурентка у боротьбі за медаль.
Марі Дорен Абер (Франція), Франциска Пройс (Німеччина), Габріела Соукалова (Чехія), Тіріль Екгофф (Норвегія) – перша десятка проміжного протоколу всіяна іменами тогочасних та майбутніх зірок, всі вони бачать себе на п’єдесталі. Українська біатлоністка спокійно працює, дотримується розумної тактики масстарту, особливо не висовується вперед, не тягне на собі групу. Чекає на свій момент. У щільній групі Валентина долає відомий підйом на “контіолахтінську стіну”. На виході з неї на кілька метрів вздовж треку прискорюється багаторічний наставник біатлоністки Григорій Шамрай – підказує, радить, дає важливу поточну інформацію.
“Уже детально й не згадаю, що у той момент Григорій Іванович мені казав. Але коли відчуваєш, що він біжить поруч вздовж траси, то й сама біжиш, як би важко не було в той момент”, – емоційно згадує Валентина.
Другий вогневий рубіж – знову стрільба лежачи. Валя знову демонструє впевненість, чорні “кружечки” мішені стають білими. Щоправда, холоне душа, коли Валя дещо затримує п’ятий останній постріл. Втрачає секунду-другу, але головне, що уникає можливого штрафного кола. Валя вже сьома, програш лідеру 15 секунд, поступово підкрадається. Розгледіти Валентину в трансляції все ще майже неможливо, крупним планом зазвичай показують переважно лідерок, в повторах – лише їхня стрільба. Пів кола позаду – і Валя вже п’ята на п’ятках суперниць. Вона біжить, вона легка, вона може додавати, вона впевнена в собі й це впадає в очі.
На “стіні” українка вже третя! Хоча тут все відносно, бо за Домрачевою мчить група переслідувачок з шести біатлоністок, і вони часто змінюються місцями.
Як кажуть самі ж біатлоністи, у гонці з чотирма стрільбами, справжні змагання розпочинаються з третього вогневого рубежу. Так воно і цього разу. Після двох промахів Домрачева їде на два кола штрафу. А українка та німкені – чисто! В протоколі – на першому місці Семеренко з перевагою у дві секунди! Поруч і Соукалова, і Хільдебранд. Не так далеко Дальмаєр – 22 секунди від лідерського показника українки! Це ціна всього одного неточного пострілу, тобто час, витрачений на 150 штрафних метрів. Рано святкувати, ой, як рано…
Валентина вирішує не тягнути на собі суперниць, вперед випускають чешку Соукалову. Трохи відстає Хільдебранд, яка вже не одну сотню метрів їде без палиці, тренери врешті дають німкені інвентар. Трійка лідерів не форсує, усі розуміють, що не варто перевантажуватися фізично, адже все вирішиться зараз на стрільбі, а до неї треба підійти зважено, спокійно та з холодною головою. А ще ж перетерпіти “стіну” (контіолахтінська стіна – крутий підйом, один із найважчих на КС. – ред.). Крутий підйом пережили всі троє, групка не розбивається. Під шум стадіону Валентина заїжджає першою і стає на першу установку. Вітерець – помірний. Згадується Олімпіада і стрільба Валентини на стійці третього етапу, від якої ледь не посивіла вся Україна. Тоді Валя уникла штрафного кола, використовуючи один за одним додаткові патрони. Аби й тут пронесло…
“Коли ми прийшли на останню стрільбу, я зрозуміла, що якщо зараз зроблю все правильно, спокійно і без промахів, то точно повинна бути медаль, але не золота, я не сподівалась тоді саме на перемогу в тій гонці”, – каже Валя, і ніби вкотре переживає ті миттєвості.
До першого пострілу українка готується довше за суперниць. Пройс та Соукалова вже розстрілюють мішені! Нарешті й Валентина відкриває вогонь! Один, два, три, чотири… пять!!! Сумська “снайперка” тихо та холоднокровно робить свою справу! Пройс – на коло штрафу! Соукалова – туди ж за нею! А українська ракета – на трасу, попереду омріяне фінішне коло! Ще два з половиною кілометри – і все!
“Добре пам’ятаю той момент. Мої суперниці вже стріляють, а я ще ніяк не розпочну, налаштовуюсь, готуюсь. Потім впіймала своє дихання, відчула, що готова і почала, розуміла, що суперниці промахуються і в мене з’являється шанс. Загалом, контактні гонки я любила завжди”, – розповідає славетна біатлоністка.
Останнє коло – аж в серцях захололо
За Валентиною на дистанцію вилітає Франциска Пройс, їй 20, вона на 9 років молодша від українки, можливо, свіжіша, у неї більше сил та зіркове життя попереду, але перевага Валентини – майже 20 секунд!
Шампанське!? Ні!!! Двадцять – це і багато, і ніщо водночас, бо на останнє коло часто просто не стає сил. Усі, хто в протоколі далі від Валі – уже нецікаво. На відеоповторі демонструють стрільбу лідерки, тобто, Семеренкову. Жодного габариту – всі постріли вивірені, акуратні, точнісінько в ціль.
На першому підйомі Валентину гонять вперед троє наших тренерів, ще одне прискорення видає Григорій Шамрай – він за Валентиною й у вогонь, і у воду! У руках тримає запасні лижі та палиці, про всяк випадок. Він знає свою Валю ще з біатлонних пелюшок, він розуміє, до чого все йде…
“Мені тренери та представники сервісу щось кажуть, кричать, дають якусь інформацію, підтримують, а в мене трусяться руки і ноги. Вони кричать, давай, не здавайся, тримайся, а в мене все тіло тремтить. Я думала лише про одне: Боже, як протриматись це останнє коло”, – емоційно ділиться спогадами Валентина.
Українська біатлоністка поступово втрачає перевагу. Можливо, у Пройс ще й краще їдуть лижі, можливо, у Валі вже підсідає “двигун”. Лише 12 секунд переваги, а попереду ж знана жорстока “контіолахтінська стіна”. Там, на ній, мабуть, все і вирішиться! Молода німкеня “скидає” ще 5 секунд, між ними вже лише сім, ще один стрибок і проковтне?
Не стала між нами стіна
“Коли я підійшла до стіни, зрозуміла одне – якщо її витримаю, пройду, то це вже все, Пройс мене не дістане. Тоді така енергія з’явилась, що мені навіть здалося – на останній підйом мені було легше бігти, ніж по рівнині”, – посміхаючись, каже спортсменка.
Повертаючи на фінішну пряму, Валя озирається і розуміє, що амбітна та уперта Франциска вже просто не має дистанції де її наздогнати. Це розуміють і мільйони українських уболівальників, які несамовито деруть горлянки біля телеекранів, насолоджуючись картинкою з північного карельського лісу. Серія потужних поштовхів – і українська прима переможно здіймає руки догори. Валентина Семеренко – чемпіонка світу-2015!!!
“Срібло” – у Франциски Пройс. “Бронза” – в італійки Карін Обергофер.
Чи була скупа сльоза Миколи Зоца? Знає лише сам тренер…
У трансляції в повторі демонструють пам’ятний кадр, коли тренер Микола Зоц, поспіхом після фінішу опустив на очі сонячні окуляри. Здалося, щоб сховати скупу чоловічу сльозу. Принаймні, багато хто тоді озвучував саме таку версію. Сподіваємось, нинішній тренер жіночої збірної України після цього матеріалу розповість деталі від першої особи.
“Не знаю, чи пустив тоді Микола Миколайович сльозу радості. Але точно знаю, що і він, і Григорій Іванович Шамрай в мене вірили, знали наші можливості. А, можливо, той кадр символізував те, що роботу нарешті виконано, можна і спокійно одягнути окуляри”, – каже чемпіонка “Чемпіону”.
Після гонки в інтерв’ю іноземним журналістам у підтрибунному приміщенні стадіону Семеренко небагатослівна, якось сором’язливо відповідає перекладачеві, обличчя світиться щастям.
“Дуже багато емоцій зараз, я мріяла, щоб в мене була особиста медаль і саме золота, і тепер вона в мене є. Я завжди думала, що коли я буду фінішувати першою, то візьму прапор, але мене наздоганяли, тому було не до того. Дякую своїй сестрі (біатлоністка Віта Семеренко) за те, що вона мене підтримувала. До речі, вона хотіла мені дати прапор, щоб я з ним фінішувала, але я її побачила вже в останню секунду і проїхала повз неї. Загалом, початок чемпіонату видався хорошим, і кінець також”.
Після тієї незабутньої звитяги Валентина виграла “золото” чемпіонату Європи у 2020-му в змішаній естафеті, ще раніше було кілька командних медалей на етапах Кубку світу, потім – дві безрезультатних Олімпіади у 2018 та 2022-му.
Повторити той великий чемпіонський успіх більше не вдалося…
Сезон 2021/2022 став останнім в міжнародній кар’єрі титулованої біатлоністки.
Зараз Валентина проживає в Сумах, намагається не сумувати попри всю безпекову ситуацію в прикордонному регіоні, готується до чемпіонату України.
