Одеситка Олена Шевченко не втомлюється випробовувати свій організм на витривалість. Цій тендітній жінці належать рекорди України з бігу на 12 і 24 години, та перша в історії України медаль Чемпіонату світу з добового бігу. Торік вона відзначилася сріблом ультрамарафону на Тайвані. А цей відкрила в Азербайджані, де поставила собі новий виклик – пробігти 4-денний ультрамарафон у 192 км (відрізки довжиною 55, 65, 44 та 28 км).
Протягом всіх чотирьох змагальних днів Олена лідирувала на дистанції, і зрештою виграла ультрамарафон з часом 15 годин 33 хвилини та 22 секунди.
Жорстка Атлетика не могла пропустити цю подію, тож розпитали про перемогу докладніше.
Олено, розкажіть чому вирішили взяти участь в такому марафоні, наскільки ми пам’ятаємо це перший досвід кількаденного забігу?
Так, саме 4-денні змагання для мене були першими. Але цей формат схожий на пробіг “Сталевий Гарт”, який ми з друзями бігли 2019 року з Ковеля до Києва до дня Незалежності України (до речі на ютубі є фільм про це). Тож досвід багатоденного бігу у мене є, але не змагань. Змагання звичайно це інше…
У мене були сильні конкурентки, швидші за мене. Дівчата, які 21 км бігають за 1 годину 15 хвилин – це сильний результат! Наприклад турчанка Хасибе Демир, яка і виграла останній етап. Або учасниця Олімпійських Ігор Світлана Шепелева з Молдови – вона теж швидкісна. Тож я розуміла що треба буде перебирати ногами швидше, ніж на змаганнях з 24-годинного бігу.
Вам це вдалося – фінішували першою на трьох етапах! За рахунок чого вдалося обійти таких конкуренток і який з відрізків був найскладнішим?
На довгих етапах бігла швидше, ніж зазвичай, завдяки цьому через 3 дні бігу у мене був розрив майже 50 хв з другим місцем.
Я знала що останній четвертий день турчанка буде швидше бігти, тож не гналася за нею. Але теж не розслаблялася! Фізично складний був четвертий день – 29 км і постійно вгору, затяжні гірки по землі, і сильне сонце. Старт був майже о 09.30 тож мені було дуже спекотно і відчувалася втома від трьох днів бігу, дошкуляли натертості та давалася взнаки відсутність сну. Під час змагань я не могла спати, розслабитися, по 2 години був сон.
У другий і третій день часом відчувала, що засинаю на ходу. Добре що у мене було гарне перевірене спортивне харчування від “Медспорт” – тільки на ньому і бігла.
А ще в останній день в голові була пісня про “Червону калину”. Фінішувала і хотіла заспівати, але не було сил – і все ж якось її прокричала.
Чесно, дуже не просто бути одній на змаганнях за кордоном, коли в твоїй країні війна і в цей час гинуть люди.
Ви всі етапи фінішували з прапором, як сприймали це в Азербайджані? І ще ми бачили у складі учасників росіян, як вони реагували?
Я бігла всі етапи з прапором, і це була моя місія – забігати на фініш з нашим прапором підійти його догори навіть тоді, коли сил не було. Хотіла показувати, що ми сильні Українці, і що ми боремося за нашу перемогу!
Я не питала реакцію інших учасників. Але після того, як я декілька етапів забігала з нашим прапором, то й інші учасники теж почали бігати зі своїми.
Які наступні старти?
Поки думаю. Але хочу в жовтні поїхати на Чемпіонат світу з добового бігу до Франції. Тож шукаю спонсорів!
