За океаном її знають за атакувальний хист, лідерські якості капітанки й трюки після забитих голів — відлуння з минулого у стрибках у воду. Тепер Бойчук прагне віддати шану й країні свого походження. Про шлях до цієї мети та звʼязок з українським корінням нападниця розповіла Суспільне Спорт.
“Гострі гольові інстинкти”, “завзятість і енергійність”, “рішучість і чуття визначальних моментів” — такі риси нової підопічної відзначила спортивна директорка “Монреаль Роузес” і одна з колишніх топфутболісток чемпіонату США Марінетт Пішон, коли її канадський клуб підписав Таню Бойчук. Нападниця “троянд” уже вписала своє імʼя в історію канадського футболу, а нині має шанс зробити внесок і під прапором України.
25-річна Таня Лариса Бойчук — одна з пʼяти дебютанток української збірної, яких головний тренер Володимир Пятенко викликав на товариський матч проти Польщі, що відбудеться 27 червня.
З учасницями майбутнього Євро-2025 “синьо-жовті” зійдуться в експериментальному складі, адже майже третина футболісток — або новачки, або не потрапляли до заявки щонайменше два роки. Тож для Бойчук та інших гравчинь це шанс проявити себе перед наступним міжнародним сезоном, який Україна вперше в історії проведе в найвищому дивізіоні Ліги націй.
“Добрий час”, аби прийти до збірної та допомогти їй у Лізі A, вирішила Таня.
“Любила бути в команді, а стрибки — то тільки ти”
Займатися футболом Бойчук почала у своєму рідному Едмонтоні, коли їй було три роки. Паралельно опановувала й інші види спорту, зокрема стрибки у воду, де досягла чималих успіхів. У її доробку — дві “бронзи” під прапором Канади на юніорських Панамериканських іграх-2015. Таня стала призеркою в індивідуальних стрибках з однометрового трампліна та в синхронних — з трьох метрів — у парі з майбутньою учасницею чемпіонату світу Елейною Дік.
Таня Бойчук (ліворуч) та Елейна Дік (праворуч) на юніорських Панамериканських іграх-2015. Diving Plongeon CanadaТа коли Бойчук переїхала до США задля навчання в Мемфіському університеті, настав час зосередитися на чомусь одному.
“Коли мені було 18 років, треба було вибирати. Я дуже любила бути в команді, а стрибки — то тільки ти. І я обрала футбол. [Зараз не стрибаю], бо за контрактом не можна. Це небезпечно. Якби сталася травма чи ще щось, це було б недобре для футболу”.
У США Таня доєдналася до університетської команди “Мемфіс Тайґерс” і стала її капітанкою. За чотири сезони нападниця провела 74 матчі, забила 21 гол та двічі перемагала в чемпіонатах конференції. Утім, допомогти “тигрицям” на пʼятому році Бойчук не змогла через важку травму коліна, якої зазнала у 2022-му.
Попри тривалу паузу через відновлення футболістка подалася на драфт найсильнішої ліги США — NWSL — 2023 року, але розуміла, що шанси досить примарні. Таню дійсно не обрали. Натомість її професійний дебют стався у Європі.
Бойчук відіграла один сезон за “Троттур” Рейкʼявік, з яким посіла третє місце в чемпіонаті Ісландії. За 23 поєдинки вона відзначилася шістьма забитими мʼячами, один із яких у лізі визнали голом року. Згодом форвардка перейшла до шведського “Віттсйо ГІК” і завершила сезон у статусі найкращої бомбардирки команди (сім голів і два асисти за 25 матчів).
“Хочу бути хорошою рольовою моделлю”
Наприкінці 2024-го в Бойчук зʼявилася можливість повернутися в Канаду, а разом з тим — грати ближче до дому й української громади. Країна, чия жіноча збірна має “золото” Олімпійських ігор-2020 і тричі грала у плейоф чемпіонатів світу, нарешті запустила власну професійну лігу — Північну Суперлігу (NSL). Таня стала її частиною, підписавши контракт із новоствореним клубом “Монреаль Роузес”.
На додачу Бойчук обрали співкапітанкою команди. Тренерський штаб на чолі з Робертом Розітою розділив цю роль між Танею та канадською захисницею Меґан Сове.
“Я дуже щаслива, що можу грати тут, — ділиться враженнями про NSL нападниця. — Моя родина останніх сім років тільки по телевізору могла дивитися, як я граю. А тепер 40 людей — рідних і друзів — приїхали на мій матч і тримали українські прапори”.
“У Монреалі все дуже професійно зробили. Це й тренерський штаб, і найкращі можливості, які я мала. Рада, що повернулася, бо [тут] я дуже зросла у футболі. І це також добра нагода, щоб діти бачили, що можна це робити тут, у Канаді. […] Я тяжко працюю та, думаю, подаю приклад. Хочу бути хорошою рольовою моделлю”.
Коли Таня була маленькою, таких перспектив у неї вдома й близько не було. “Ні на кого було дивитися, — пригадує форвардка. — Тільки по телевізору — Олімпіаду або чемпіонат світу. А тепер на наші ігри багато дітей приходять, підтримують і хочуть з нами робити знімки, брати автографи”.
Таня Бойчук у матчі NSL 2025 за “Монреаль Роузес”. FC Roses de Montréal/Pablo JinkoПоки що Таня зʼявилася у восьми матчах “Роузес”, причому в усіх — зі старту, забила три голи й оформила один асист. Зокрема, саме Бойчук у квітні 2025-го стала авторкою першого гола в історії клубу. Уже на другій хвилині дебютного матчу “Монреаля” нападниця скористалася помилкою суперниць і забила мʼяч, який приніс “трояндам” перемогу над “Торонто” (1:0) на виїзді.
Не менш визначним був переможний гол канадсько-української форвардки й у травневому матчі з “Оттавою” (2:1), який Таня відсвяткувала, виконавши на полі колесо й сальто назад.
“Монреаль” Тані Бойчук посідає проміжне друге місце серед шести команд з 18 очками (пʼять перемог, три нічиї, дві поразки). Після 10-го туру “Торонто” випереджає підопічних Розітою на один пункт.
“Дуже добра компетиція тут, — зазначає Бойчук. — Шість команд — це небагато, але всі хороші. Не можна на одну гру приїхати “побачити, що станеться”. У кожному матчі обидві команди можуть виграти”.
“Мій спосіб дати щось українській громаді”
З канадським футболом Бойчук повʼязує не лише клубна карʼєра. Форвардка мала досвід з національними збірними U18 і U20 та була номінована на звання найкращої гравчині Канади серед молоді 2020 року. Уперше її викликали до юніорської збірної, коли їй було 16. У складі команди Таня брала участь у двох чемпіонатах КОНКАКАФ U20 і забила пʼять голів. У 2018-му “кленові” дійшли до четвертого місця, а у 2020-му — до чвертьфіналу.
Незадовго до початку повномасштабного вторгнення, у лютому 2022-го, Бойчук вперше отримала виклик до дорослої збірної Канади на товариський турнір “Кубок Арнольда Кларка”. Футболістка побувала на зборі під керівництвом Бев Прістман, але так і не була заграна.
За словами Бойчук, її запрошували й до збірної України, проте тоді в Канаді були кращі можливості. Перейти під український прапор її спонукав новий напад Росії, що змінив статус війни, яка триває з 2014 року, на повномасштабну.
“Уже кілька років я з татом про це думала й спілкувалася, — ділиться Таня. — Я мала дуже добрий досвід з Канадою й хотіла грати за цю збірну. Але коли почалася [повномасштабна війна], заговорила з татом про те, як він багато робить для громади. А я нічого не роблю! Це мій спосіб дати щось українській громаді”.
Родина Бойчуків — активні члени української спільноти в Едмонтоні, регулярно відвідують або створюють акції та проєкти на підтримку України, її культури й історії. Приміром, батько футболістки — Влодко — учителює в місцевій школі та співає в едмонтонському хорі “Явір”. Мати Орися — президентка Провінційної ради Альберти Конґресу українців Канади. А брат Марко входить до Спілки української молоді та очолює ансамбль української пісні й танцю “Верховина”.
Сама Таня теж відчуває міцний зв’язок з Україною. “Коли була мала й ходила до школи, кожну суботу ми мали українські уроки, зокрема з культури, — згадує гравчиня. — Щовівторка в мене були українські танці. Я вчила мову, географію”.
Таня Бойчук із прапором України. instagram.com/tanyaboychukТож коли імʼя Тані Бойчук офіційно оголосили в заявці збірної України, футболістка присвятила цю подію сімʼї. “Ця глава для вас. Слава Україні”, — написала нападниця на своїй сторінці в Instagram.
“Вони мені з усім допомагали, — розповідає Таня про підтримку рідних. — І це не тільки родина в Канаді, але й в Україні. Мої кузини, тітка, вуйко – всі в Коломиї. Чи була я в Україні? Багато разів. Коли була мала, кожні два роки їхали з родиною побачити кузенів і всіх [рідних]. До Коломиї, Києва, Львова, Чернівців – усюди. [Через повномасштабну війну] вже давно не бачили родину [в Україні], і це трошки тяжко”.
“Канадці розуміють [контекст російсько-української війни], — зауважує Бойчук. — Але тепер вони не викладають новини про це, як раніше. Ще питають, чи війна триває, чи скінчилася. Кажу, що триває, пару днів тому знову бомби скидали. Думаю, [гра за збірну] буде гарним майданчиком, щоб показати людям, що війна триває, що Росія ще нападає, і треба, щоб це все зупинилося“.
Щодо безпосередньо футбольного компонента, на думку Тані, їй має бути комфортно переналаштуватися на український стиль гри завдяки досвіду в чемпіонатах різних країн. “Я грала в Канаді, Америці, Швеції, Ісландії. Кожен раз – то інший стиль, — нагадує футболістка. — Тому я можу багато різних стилів [опанувати]”.
До того ж Бойчук, з її слів, завжди стежить за грою української збірної та часто переписується з подругою Ніколь Козловою, аби запитати, “як там усе проходить”. Ніколь — ще одна збірниця, яка народилася в Канаді, але на футбольному полі обрала представляти свою історичну батьківщину.
“Я в передчутті, — ділиться очікуваннями Таня Бойчук. — Це новий челендж для мене, я такого ще не робила. Це піде на користь мені, родині та моєму клубу — “Монреаль Роузес”. Я це не тільки для себе роблю, а й для українців у Канаді та українців усюди. Це для всіх”.
