Незалежна Україна має двох чемпіонок світу з шахів – Анну Ушеніну та Марію Музичук, якими ми щиро пишаємось. Проте не треба забувати, що в них була славетна попередниця з радянського минулого – друга чемпіонка світу в історії Людмила Руденко.
Народжена на Полтавщині
Людмила Руденко народилася 27 липня 1904 року в місті Лубни Полтавської губернії. Її батько Володимир Андрійович працював там в окружному суді та викладав у місцевій гімназії. У родині було п’ятеро дітей.
Незабаром після народження доньки, колезького радника Володимира Руденка перевели до Миколаєва, де він спочатку був помічником прокурора, а потім – головою міського з’їзду мирових суддів. У роки громадянської війни працював адвокатом, а за радянських часів обрав для себе важкий шлях – став священником.
Саме батько, любитель шахів, навчив Людмилу грати, коли їй було 10 років. Ще під час навчання у гімназії дівчинка обігрувала і своїх викладачів, і самого батька.
У 1921 році Людмила вступила до Одеського інституту народного господарства, де здобула фах економіста. В Одесі познайомилася і здружилася з багатьма відомими літераторами та письменниками, зв’язки з якими підтримувала до кінця життя. Узагалі, Людмила Руденко була яскравою особистістю з різнобічними уподобаннями. Наприклад, мешкаючи в Одесі, вона захоплювалася плаванням і навіть виграла чемпіонат міста на відкритій воді у стилі брас. Крім того, вона чудово грала в бридж і преферанс.
Людмила Руденко в студентські роки
У 1925 році Людмила Руденко переїхала з Одеси до Москви. Вона дебютувала як шахістка на турнірі, організованому газетою “Комсомольська правда” (1926), проте невдало: зазнала кілька поразок і посіла одне з останніх місць. Але ця невдача не деморалізувала молоду спортсменку. Навпаки: вона взялася за вивчення стратегії й тактики шахів із подвоєною енергією.
Втім, успіхи прийшли не швидко. Друзі часто просили Людмилу подумати двічі, перш ніж пожертвувати фігуру, але її в запалі було не зупинити…
У 1927 році Руденко здобула право представляти Москву на першому жіночому чемпіонаті СРСР. В цьому турнірі вона посіла п’яте місце. Переможницею стала Ольга Рубцова, майбутня четверта чемпіонка світу.
Першого великого успіху Людмила Руденко досягла 1928 року, коли стала чемпіонкою Москви, вигравши всі 12 партій. Того ж року переїхала до Ленінграда, де широкого розмаху набули жіночі шахи. У шахових клубах міста на Неві грало близько 200 жінок, натренована жіноча команда регулярно зустрічалася з чоловічими збірними, регулярно проводилися жіночі чемпіонати та турніри.
Героїня нашого матеріалу стала тренуватися під керівництвом видатних майстрів Петра Романовського та Олександра Толуша. Вони остаточно й сформували її агресивний комбінаційний ігровий стиль. До війни Руденко двічі вигравала першість Ленінграда (1932, 1936), а 1936 року стала срібною призеркою чемпіонату СРСР (після іншої представниці Ленінграда Ольги Семенової).
У Ленінграді Людмила одружилася зі вченим Левом Гольдштейном, який створив кафедру технічної кібернетики у військовій академії ім. Можайського. У 1931 році вона народила сина Володимира, але це не завадило її активній діяльності. Дбаючи про дитину, вона продовжувала грати й водночас працювала за фахом.
До Другої світової війни в Радянському Союзі було дуже мало професіональних шахістів. Так, майбутній чемпіон світу Михайло Ботвинник працював науковим співробітником Політехнічного інституту, а Григорій Левенфіш, його головний суперник наприкінці 1930-х і дворазовий чемпіон СРСР, був провідним інженером хімзаводу. Людмила Руденко працювала плановиком і економістом – як і її наступниця на шаховому троні Єлизавета Бикова.
Також Руденко грала на деяких відкритих турнірах. У 1939 році вона показала чудову техніку ендшпілю, щоб перемогти майстра Миколу Зубарєва, учасника Московського шахового турніру 1925 року.
Рятівниця дітей блокадного Ленінграда
На початку радянсько-німецької війни Людмила Руденко працювала на заводі, що виробляв озброєння. У липні 1941 року завод терміново евакуювали до башкирського міста Черняховськ, а діти робітників залишилися в місті: вони перебували у піонерських таборах, і їх не встигли забрати. Для радянських керівників важливіше було якомога швидше евакуювати цінне обладнання та фахівців.
Коли стало зрозуміло, що блокада неминуча, Руденко повернулася до Ленінграда й організувала спеціальний потяг, який вивіз 300 дітей до батьків до того, як місто оточили.
У хаосі війни її поїзд подолав відстань у 2000 км за 19 днів, і їй довелося докласти величезних зусиль, щоб просто нагодувати всіх дітей, не кажучи вже про обстріли та бомбардування. І це за умов, коли всі переваги віддавали військовим ешелонам… Коли поїзд Людмили прибув на вокзал Уфи, комендант вклонився їй у пояс. А вона злегла у нервовій гарячці та марила, повторюючи: “Діти, пийте тільки кип’ячену воду!”
Руденко до кінця своїх днів пам’ятала цю подорож і, попри всі свої успіхи на спортивній арені, вважала найбільшим досягненням у своєму житті те, що ніхто з 300 дітей не загинув.
Перебуваючи в евакуації, вона працювала на Уфимському моторобудівному заводі: здійснювала інженерні розрахунки для виробничих ліній.
Друга чемпіонка світу
Після Другої світової війни Радянський Союз вступив до міжнародної спортивної спільноти. У 1948 році Михайло Ботвинник виграв турнір за титул чемпіона світу серед чоловіків, що був вакантним після смерті Олександра Алехіна.
Аналогічна ситуація склалась і у жінок. Перша чемпіонка світу Віра Менчик загинула 27 червня 1944 року під час німецького бомбардування Лондона. Шахова корона залишалася вакантною аж до 1949 року – коли у Москві провели турнір за участі 16 найсильніших шахісток того часу.
Українка Людмила Руденко в матчі проти грузинки Ксенії Гогіави
Радянських учасниць готували до чемпіонату найсильніші майстри. Людмилу Руденко, яка повернулась до Ленінграда в 1947 році, тренували уже згадані Олександр Толуш і Григорій Левенфіш. Вона почала приділяти шахам набагато більше часу, ніж раніше, і значно покращила навички у свої сорок років, що є унікальним явищем.
Утім, Руденко вважалась найслабшою серед чотирьох представниць СРСР (також брали участь Ольга Рубцова, Єлизавета Бикова і Валентина Бєлова). На відміну від усіх трьох своїх суперниць, вона ніколи не вигравала чемпіонат СРСР, і її результати були досить нестабільними.
Проте на чемпіонаті світу, що пройшов з 20 грудня 1949 року до 16 січня 1950 року, Людмила Руденко дещо несподівано здобула блискучу перемогу. Українка перебувала у прекрасній ігровій формі, не втрачала жодної можливості для тактичного удару, успішно маневрувала, захищалася та фінішувала на першому місці з результатом 11,5 очок (з 15 можливих).
Людмила Руденко – друга чемпіонка світу з шахів
Українка випередила майбутніх чемпіонок світу Ольгу Рубцову (10,5) та Єлизавету Бикову (10), обігравши обох в очних протистояннях. Цікаво, що єдиної поразки на чемпіонаті вона зазнала від американської суперниці Гізели Грессер. І це буквально через кілька днів після 70-річного ювілею Сталіна та у розпал “холодної війни”! Людмилі пригрозили депортувати за Урал. Хто знає, можливо, це стимулювало шахістку на подальші перемоги, але у підсумку вона стала першою радянською та першою українською чемпіонкою світу з шахів.
Людмила Руденко проти Гізели Грессер на чемпіонаті світу, 1949 рік
19 січня 1950 року віцепрезидент ФІДЕ Марсель Берман увінчав Людмилу Руденко лавровим вінком чемпіонки світу та вручив їй золоту медаль. Той тріумф став вершиною її кар’єри. Того ж року їй надали щойно введене звання міжнародного майстра.
А у 1952 році у Тбілісі вона нарешті стала чемпіонкою СРСР. Наступного року Руденко програла матч за титул чемпіонки світу Єлизаветі Биковій, яка була молодшою за неї на 10 років. Матч пройшов 15 серпня – 20 вересня 1953 року в Ленінграді, рахунок був 8:6 на користь претендентки (+7 =2 -5).
Групове фото після чемпіонату в Тбілісі, 1952
chesspro.ru
Але ще понад десятиліття Людмила Володимирівна залишалася активною на радянських і міжнародних змаганнях. Зокрема, вона грала за збірну СРСР у матчі проти Чехословаччини (1954) та за збірну Ленінграда в матчі проти Будапешта (1957), перемагала на відкритих чемпіонатах Узбекистану (1955) та України (1956), п’ять разів тріумфовала на першостях Ленінграда. У 1953 році їй надали звання “Заслужений майстер спорту СРСР”. Міжнародним жіночим гросмейстером вона стала у 1976 році.
Свій останній титул Людмила Руденко здобула 1968 року на чемпіонаті Ленінграда, коли їй було 64! А за кілька років у неї почалися проблеми зі здоров’ям – погіршився зір.
“Я не бачу пів дошки, але першорозрядників поки обіграю. Я не уявляю собі життя без шахів. Якби довелося починати все спочатку, я, напевно, знову пройшла б той же шлях, хоч він і не завжди приносив мені радість”, – зізнавалася шахістка.
Попри нагороди й титули, Людмила Володимирівна довгий час жила у комунальній квартирі. Окреме помешкання вона отримала вже після здобуття титулу чемпіонки світу.
Людмила Руденко, 1982 рік
За словами онука чемпіонки Сергія, через бідність Руденко не раз заставляла в ломбард свій чемпіонський кубок. Золоту чемпіонську медаль вона розплавила для зубних коронок, а листочки з лаврового вінка, коли він засох, виривала та клала в суп…
Померла видатна шахістка 26 лютого 1986 року в Ленінграді на 82-му році життя.
Її пам’ять було вшановано у різні способи. З 2004 року відбувався шаховий турнір у рідному місті – Лубнах. З нагоди її 100-літнього ювілею виконком Міжнародної федерації шахів оголосив 2004 рік “Роком Людмили Руденко”. У 2015 році її включили до Світової зали слави шахів (Сент-Луїс, штат Міссурі, США).
27 липня 2018 року на 114 річницю з дня народження Людмили Руденко компанія Google зробила на її честь дудл (тематичну заставку). “Ми віддаємо належне заслугам Руденко як на шаховій дошці, так і поза нею”, – зазначили в компанії.
Минулого року до 120-річчя з дня народження другої чемпіонки світу у Варшаві видали книгу шахового історика Станіслава Суханицького “Людмила Друга. Життя і шахова кар’єра Людмили Руденко”.
Людмила Руденко завжди пишалась тим, що вона українка, що саме такий запис стояв у її паспорті. Вона багато разів приїжджала до України та була дуже рада, що після війни розшукала могилу свого батька на Миколаївщині…
