Він викував із дружини чемпіонку світу з паверліфтингу, а коли ворог прийшов на нашу землю, без вагань змінив тренерську роботу на службу в ЗСУ. Два роки тому, 2 листопада 2022-го, життя 32-річного Павла Ведмедя обірвалося на харківському кордоні.
Уявіть собі людину, яка буквально живе залізом. Дніпро, тренажерний зал, де запах магнезії змішується з потом і волею до перемоги. Це був світ Павла Ведмедя. Він не просто качав м’язи – він будував чемпіонів. Його головним проєктом, його гордістю стала власна дружина Оксана, яку він привів до титулів чемпіонки світу та Європи з паверліфтингу. Він знав, як перетворювати слабкість на силу. Здавалося, так буде завжди.
Але у 2014 році в його світ увірвалася війна. І Павло, на відміну від багатьох, не робив вигляд, що нічого не відбувається. Ще задовго до повномасштабного вторгнення він люто ненавидів росію і злився, коли чув у рідному Дніпрі розмови про “братній народ”. Для нього все було чітко: є ворог, і є дім, який треба захищати. Тож коли прийшов час, його вибір був очевидним.
1 вересня 2022 року тренер чемпіонів став оператором безпілотників у батальйоні “Скала”. Замість того, щоб коригувати техніку жиму лежачи, він коригував вогонь по ворогу. Замість спортивних арен – найгарячіші ділянки фронту під Бахмутом та на кордоні Харківщини. Його новим “залізом” став дрон, а його робота, як і в спорті, вимагала точності та холоднокровності. І вона рятувала життя побратимів.
Його війна тривала всього два місяці. Два пекельні місяці, які вмістили в себе ціле життя. 2 листопада 2022 року під час бойового завдання на харківському прикордонні серце молодшого сержанта Павла Ведмедя зупинилося. Йому назавжди залишиться 32.
Його більше немає, але пам’ять живе. Петиція про присвоєння йому звання Героя України набрала необхідні голоси, а держава посмертно нагородила його орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Це не поверне чоловіка дружині, тренера – спорту, а воїна – життю. Але це доказ того, що герої не вмирають, доки їх пам’ятають. І ми пам’ятаємо.
