Йому було лише 23. Він мріяв про великі перемоги на татамі, але загинув як воїн 3-ї штурмової бригади, захищаючи Україну. Історія дзюдоїста, чиє життя забрала війна.
Є новини, які не просто повідомляють факт, а б’ють під дих. Новина про загибель Андрія Сіробаби – саме така. Йому назавжди залишиться 23. Хлопцю зі Слов’янська, кандидату у майстри спорту з дзюдо, який мав би боротися за медалі на татамі, довелося прийняти свій останній бій в окопі на Луганщині. І цей бій, на відміну від спортивних поєдинків, був без правил і без шансу на реванш.
Його світ мав складатися з тренувань, зборів та змагань. Він був вихованцем знаменитого училища олімпійського резерву імені Бубки, здобував нагороди, йшов до своєї мети. Дзюдо – це філософія, де сила і техніка перемагають грубу агресію. Яка ж зла іронія долі в тому, що людина, яка присвятила себе цьому мистецтву, загинула від найтупішої та найбрутальнішої сили у світі – російської військової машини.
Війна увірвалася в його життя не 24 лютого. Вперше вона вигнала його з дому ще у 2014-му, змусивши родину переїхати з рідного Слов’янська до Полтави. Схоже, він просто втомився тікати. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Андрій не вагався. Він став бійцем легендарної 3-ї Окремої штурмової бригади. Туди йдуть не за наказом, а за покликом серця. І серце чемпіона зупинилося 29 жовтня 2025 року біля села Греківка.
10 листопада Полтава прощалася зі своїм героєм. Андрій Сіробаба став щонайменше 17-м представником українського дзюдо, якого вбила росія. У цьому трагічному списку поруч з іменами дорослих спортсменів стоїть ім’я 9-річної Вікторії Івашко. Вони мали жити, тренуватися і перемагати. Натомість вони стали символами нашої болючої, але неминучої боротьби.
