Темне укриття в підвалі напіврозбитої хати десь на північній ділянці фронту. Тут під наглядом побратимів лежить поранений31-річний прикордонник з Харкова Олександр Мамонтов. Чоловік важко і часто дихає, намагаючись зберегти холодний розум і не знепритомніти від болю, після травматичної ампутації кінцівки. Військовий ще навіть не здогадується, що мине якихось пів року і темний підвал зміниться на залитий світлом софітів боксерський ринг, а ім’я захисника буде гучно звучати перед тисячами вболівальників. Про неймовірні повороти долі — далі в цій історії.
«Не міг ховатися за погонами»
Олександр Мамонтов підписав контракт з Держприкордонслужбою ще в 2017 році, задовго до повномасштабного вторгнення рф. Втім, служба чоловіка не була безпосередньо пов’язана з війною, то ж коли товариші Олександра, запевняли його, що «апетити» сусіда стосуються всієї України, прикордоннику важко було в це повірити.
«Мої друзі, які до повномасштабного вторгнення служили у бойових підрозділах, всі казали, що „велика“ війна неминуча, просто ніхто не знав конкретної дати. Я — сумнівався. Просто не міг повірити, що в XXI столітті таке взагалі можливо», — каже військовий.
«О 4-й ранку в робочу групу прийшло повідомлення — підйом по тривозі. По формі, з тривожними валізами треба було з’явитися на точці зустрічі. Таке траплялося і раніше під час тренувань. І я тоді подумав, що це просто ще одна навчальна тривога. Почав збиратися, як раптом почув вибухи. Думав, що це якийсь сильний вітер розгулявся. Зайшов в новини і побачив, що коїться. Тоді зрозумів — все життя тепер зміниться», — розповідає чоловік.
Олександр під час реабілітації
Втім, круто все змінити для себе Олександр вирішив сам. В 2023 році військовий перевівся в бойовий підрозділ: 10-й окремий загін оперативного реагування «ДОЗОР».
«Всі мої близькі друзі були в бойових підрозділах і я просто не міг стояти осторонь і відсиджуватись в кабінеті, прикриваючись погонами, тому й перевівся до спецпідрозділу», — каже чоловік.
У складі підрозділу спецпризначення, Олександр Мамонтов захищав Україну на Донеччині, Харківщині та Сумщині. Встиг навіть побувати в чорнобильській зоні відчуження.
«Вперше — завжди страшно, — пригадує військовий свої перші реальні бойові виходи. — Та й кожного разу страшно. Це зовсім не так, як показують в кіно. Такого раніше я ніколи не відчував. Це можна трохи порівняти з тим, коли ти вперше виходиш на бій на ринзі, але разів в сто страшніше. Просто потім ти вже вчишся приборкувати цей страх і звикаєш до нього. Плюс ворог вчиться і робить це швидко. Масштабує нововведення і зміни у тактиці війні. Наприклад, так було з дронами».
«Відчув вибух і опинився на землі»
Своїм другим днем народження чоловік вважає 8 листопада 2024 року — день, коли отримав важке поранення.
На той час прикордонник вже опанував пілотування дронів і виконував завдання на бомбардувальнику Vampire, який окупанти прозвали поміж собою «Баба Яга».
«Був звичайний день і головне позиція, на якій ми вже були раніше. Приїхали, розклали зв’язок, дрон, БК і стали чекати команди. Я вирішив піти до нашої автівки, щоб закинути деякі речі. Тільки-но підійшов, як відчув сильний вибух. І в наступний момент я вже на землі. „Гудить“ голова, нога… Мозок наче як зрозумів, що трапилося, та не хотілося в це вірити. Я почав відповзати і кричати своїм побратимам, що я „триста“. Подивився на ногу — зрозумів, що щось з нею не так і став накладати собі турнікет», — розповідає Олександр.
Повернення до життя та спорту
Побратими вибігли із засідки у підвалі напівзруйнованої хати, та швидко затягнули чоловіка всередину. Там же й зняли відео перших хвилин після поранення. На щастя, евакуація була швидкою, однак ногу військовий втратив відразу ж після вибуху, тож медикам не залишалося нічого іншого, окрім як провести ампутацію.
Чоловік і досі не впевнений, що ж саме його травмувало: протипіхотна міна, скид з дрону чи снаряд з міномету. В перші дні після операції, в лікарняній палаті боєць відчайдушно перебирав в голові варіанти, щоб зрозуміти, де ж він схибив?
«Декілька днів я перебував у жорсткій депресії, — зізнається військовий. — Постійно думав: чому я пішов по тій стежці? Чому я наступив? Чому зробив так, а не інакше. Тобто сам себе звинувачував. Та потім я зрозумів, що ногу вже не повернути і просто немає сенсу себе звинувачувати, ненавидіти, накручувати, адже кінцівка від цього не з’явиться, і краще мені точно не стане. Тому я поставив собі завдання рухатися далі: якомога швидше відновитися та стати на ноги, адже у мене є кохана людина, перед якою не хочеться виглядати слабким. Хочеться бути сильним в її очах, одружитися, і зробити це твердо стоячи на своїх двох ногах».
Таке свідоме «програмування» надало сил і пришвидшило реабілітацію захисника. На щастя, проблем із загоєнням ран не було, чоловік відновлювався дуже швидко і вже на третій місяць після поранення Олександр виписався з лікарні та зайнявся протезуванням.
«Це дуже класна реабілітація і, звісно, адреналін, який у звичайному житті вже не знайдеш, адже ми, ветерани, були на війні, а там всі військові стають трішки залежними від адреналіну», – каже Олександр
«Головне — бажання. Є хлопці, які замикаються в собі, прогулюють заняття з реабілітації, лінуються. А ще дуже важливо підібрати штучну стопу, яка підійде саме для тебе. Тут як із взуттям», — пояснює прикордонник.
Бокс на протезі
До повномасштабної війни боєць активно займався боксом, був майстром спорту з рукопашного бою. То ж коли в реабілітаційному центрі Олександрові запропонували знову одягнути бійцівські рукавички, чоловік зрадів, але й збентежився. Бо ж одна справа пурхати як метелик на власних ногах, і зовсім інша боксувати зі штучною кінцівкою.
«Звичайно, це не так, як на своїй нозі, тому довелося себе перепрограмувати. Та до всього можна призвичаїтись. Головне тут стопа. На звичайній не так зручно, адже вона не дуже мобільна, а от на м’якій біговій — те, що треба. Вона дає енергію відштовхнутися, зробити ривок у необхідну мить», — каже ветеран.
Тим не менш, перед першим боєм чоловік вагався.
«Думав, що не зможу. Та спробував і, як виявилося, виступив непогано. До мене підійшли організатори і сказали, що через місяць буде благодійний вечір боксу у Львові і запропонували вийти проти іншого хлопця на протезі», — розповів захисник.
Потім був поєдинок у столиці, потім ще один і ще… Олександр провів вже п’ять боїв на великому ринзі і зараз готується до наступного. За канатами, у глядацькій залі, військового підтримує кохана дівчина.
«Це дуже круто. Ти відчуваєш себе професійним спортсменом на ринзі: виходиш під свою пісню, купа глядачів, телебачення. Дуже приємні відчуття, це, мабуть, мрія кожного спортсмена. Крім того, це дуже класна реабілітація і, звісно, адреналін, який у звичайному житті вже не знайдеш, адже ми, ветерани, були на війні, а там всі військові стають трішки залежними від адреналіну. Тому бокс гарна заміна», — зазначає чоловік.
Олександр провів вже п’ять боїв на великому ринзі і зараз готується до наступного. За канатами, у глядацькій залі, військового підтримує кохана дівчина
Ветеран, що віднайшов віру в себе після важкої травми, закликає вірити і у всіх військових та не занепадати духом.
«Допомагайте військовим всіма можливими засобами. Долучайтесь до війська. Український народ все життя знаходиться на війні з імперією. Нас постійно хотіли знищити, підкорити, та у них це ніколи не виходило. Українське коріння всюди проростає», — резюмував Олександр Мамонтов.
.JPG "Олександр під час реабілітації")
.JPG "«Це дуже класна реабілітація і, звісно, адреналін, який у звичайному житті вже не знайдеш, адже ми, ветерани, були на війні, а там всі військові стають трішки залежними від адреналіну», - каже Олександр")
.png "Олександр провів вже п’ять боїв на великому ринзі і зараз готується до наступного. За канатами, у глядацькій залі, військового підтримує кохана дівчина")