У 1974-му Король футболу раптово збанкрутував. Щоб врятувати статки, він поїхав у США, де соккер вважали грою для «фей у коротких штанцях». Історія про пофарбовану траву, вечірки в Studio 54 та місію, яка провалилася, щойно він пішов зі сцени.
Уявіть собі картину: 1974 рік, ви — Пеле. Король футболу, триразовий чемпіон світу, національний скарб Бразилії. Ви щойно повісили бутси на цвях, щоб насолоджуватися життям мільйонера. Аж раптом ваш фінконсультант, друг дитинства, приходить з обличчям білим, як стіна, і каже: «Слухай, тут така справа… грошей немає». Взагалі. Усі мільйони, зароблені потом і кров’ю, зникли через кілька невдалих підписів під документами. Що робити Королю, коли він раптом став голим?
Правильно, їхати на заробітки. І тут, наче рояль у кущах, з’являється пропозиція з дивної країни, де футбол називають «соккером» і вважають розвагою для «комуністів та фей у коротких штанцях». Клуб «Нью-Йорк Космос» запропонував не просто контракт, а порятунок: $4.75 мільйона за 2.5 сезони. Щоб обійти бразильський закон, який оголосив Пеле «неекспортованою національною спадщиною», його хитро зареєстрували як… актора звукозапису. Так, Король футболу офіційно приїхав до США записувати платівки. Музика, та й годі.
Америка 70-х зустріла Пеле з подивом. Газети відправляли репортерів на матчі NASL як покарання, а на фінал ліги можна було потрапити, купивши бургер. І ось у цей світ приїжджає людина-легенда. Його дебют — це окрема комедія. Стадіон, що нагадував руїни, поле, де замість трави було каміння, яке кмітливий доглядач… пофарбував у зелений колір для телекамери. Звісно, фарба не встигла висохнути. Коли Пеле забив свій перший гол і врятував нічию 2:2, його шорти стали яскраво-зеленими.
Спочатку все йшло важко. Пеле намагався бути лідером для команди, що складалася зі студентів та випадкових європейців. Він віддавав паси, коли міг забити сам, замовляв 17 лобстерів для всієї команди, але партнери частіше просто зупинялися і дивилися, як грає геній. «Якщо команда слабка, люди кажуть, що це Пеле слабкий», — страждав бразилець, відчуваючи, що його «місія нести футбол американцям» провалюється.
Власники «Космосу» з Warner Communications зрозуміли: Королю потрібна свита. І ось у 1977-му до Нью-Йорка з’їжджаються Франц Беккенбауер, Карлос Альберто та Джорджо Чіналья. Команда перетворилася на футбольний аналог Rolling Stones. Вони перемагали, збирали по 50 тисяч глядачів, а вечори проводили у скандальній «Studio 54» з супермоделями та ріками шампанського. І все це на тлі Нью-Йорка, що потерпав від банкрутства, мародерства та серійного вбивці. У суперзірок завжди своє життя.
28 серпня 1977 року місія була виконана. «Космос» виграв чемпіонат. На прощальному матчі Пеле, ледь стримуючи сльози, звернувся до 80-тисячного стадіону: «Любов важливіша за все!» Його прийшов обійняти друг Мохаммед Алі, який проголосив: «Тепер нас, найвеличніших, двоє!» Це був ідеальний фінал голлівудської історії.
Але щойно головний актор пішов зі сцени, декорації розсипалися. Американці ходили не на соккер, а на Пеле. Без нього відвідуваність впала, телеконтракти зникли, і до 1985 року ліга NASL тихо померла, повернувшись у стан руїни, з якої її намагався витягти Король. Насіння, яке він посадив, так і не проросло. Лише через десятиліття інший геній, Ліонель Мессі, спробує знову лупати цю скелю. Але то вже зовсім інша історія.