Українська вільна боротьба на роздоріжжі. Міністерство обирає нового тренера, і вибір стоїть між бойовим офіцером з блискучою кар’єрою та кандидатом від федерації, чия біографія викликає більше запитань, ніж відповідей. Чи переможе здоровий глузд, чи знову кулуарні ігри?
Грудень в українській вільній боротьбі — це вже традиційно не час для свят, а сезон великого закулісного театру. На кону — крісло головного тренера збірної. І поки колись медалеємний вид спорту лежить у глибокому нокауті після років провалів, у кабінетах Міністерства молоді та спорту розігрується чергова драма абсурду.
Після того, як збірна під керівництвом Василя Федоришина (так, того самого, з відібраною за допінг медаллю) провалила все, що можна, терпець у чиновників нібито урвався. Асоціація спортивної боротьби, яку лобіює нардеп Едуард Прощук, довго думала і висунула… геніальну альтернативу. Зустрічайте, Валентин Русанов! Людина, яка як борець не досягла навіть звання майстра спорту, а його тренерський штаб мрії складається з фахівця без досвіду та тренера, який за 24 роки не підготував жодного призера чемпіонату України. Вражає, чи не так?
Але це ще не все! Вишенька на торті — фірмовий допінговий слід. Якщо у Федоришина була своя історія, то у Русанова є найталановитіший вихованець, якого позбавили звання чемпіона Європи за вживання заборонених препаратів. Схоже, це стає обов’язковим пунктом у резюме для кандидатів від АСБУ. ♂️
На противагу цьому «перспективному» кандидату стоїть 46-річний Віктор Білокопитий. Тут біографія інша: чемпіон юнацької Олімпіади, призер чемпіонатів світу, досвідчений тренер, а на додачу — чинний військовослужбовець ЗСУ та учасник бойових дій. Його команда — це відомі фахівці з бездоганною репутацією та десятками вихованих чемпіонів. Здавалося б, вибір очевидний, як два плюс два.
Але не поспішайте з висновками, ми ж в Україні. Минулого року експертна комісія вже підтримала Білокопитого. Та тодішній міністр Матвій Бідний зробив «хід конем» і вольовим рішенням залишив на посаді провального Федоришина. Тож головне питання сьогодні: чи побачимо ми знову цей фокус? Чи переможе здоровий глузд і принцип fair play, про який так люблять говорити чиновники? Чи все знову вирішить один рекомендаційний лист від «поважних людей»?
Рішення, яке ухвалять 17 грудня, покаже, що насправді важливіше для нашого спорту: реальні досягнення і репутація чи кулуарні домовленості. І вся борцівська спільнота, втомлена від сорому, затамувала подих. Це буде крок до відродження чи фінальний цвях у труну колись великої української боротьби?