Все Буде Глімт: про головну сенсацію нинішньої Ліги чемпіонів

Норвезький «Буде-Глімт» – автор головної сенсації нинішньої Ліги чемпіонів. У першому раунді плей-оф «жовто-чорні» пройшли знаменитий «Інтер» – фіналіста минулорічного розіграшу ЛЧ. Причому не просто пройшли, а перемогли в обох матчах.

Якщо у першій грі, в Буде, господарі приголомшили іменитих гостей пресингом та відмінними колективними діями, що вилилося у впевнену перемогу 3:1, то на «Джузеппе Меацца» підопічні Х’єтіля Кнутсена взяли на озброєння насамперед терпіння.

І дотерпіли. Спочатку – до дикої помилки Аканджі, який подарував м’яч супернику, а потім, за рахунку 1:0 на свою користь, гості провели чудову контратаку, яка завершилася взяттям воріт.

Під завісу зустрічі «Інтер» відіграв один м’яч, але на більше лідера серії А не вистачило.

І ось на такій чудовій ноті «Буде-Глімт» виходить до 1/8 фіналу Ліги чемпіонів. Напевно, не потрібно вкотре уточнювати, що для цієї зовсім недавно безрідної норвезької команди таке досягнення – вперше в її історії. Багаторічній, до речі, історії.

***

Так уже склалося історично, що футбольна Норвегія на клубному рівні довго асоціювалася, насамперед, з «Русенборгом». Ця команда гриміла в Лізі чемпіонів наприкінці дев’яностих – на початку нульових, регулярно виступаючи в груповому етапі чемпіонської Ліги, але щоб так вагомо про себе заявити, як зараз заявив про себе «Буде-Глімт», суворим хлопцям з Тронхейма у свій вже далекий час не вдавалося.

А цим суворим хлопцям із Буде – ще й як удалося. І у зв’язку з цим треба мати на увазі не лише блискучу у всіх сенсах подвійну перемогу над однією з найсильніших команд в історії Ліги чемпіонів (це я про «Інтер»), а й те, як саме підопічні Кнутсена потрапили до плей-оф ЛЧ.

Коротко нагадаю, як це сталося. Напередодні двох останніх турів основного раунду ЛЧ в активі «Буде-Глімт» було три очки (три нічиї). Не густо, скажімо так. І шанси на їхній вихід у плей-оф були на той час суто математичними.

Однак ці математичні шанси були втілені в реальність. А щоб реальність стала реальною, чемпіонам Норвегії потрібно було в тих двох турах здобути дві перемоги.

Це вже звучить майже нереально – як для команди, яка до цього не виграла жодного матчу. А якщо врахувати, що суперниками норвежців були «Манчестер Сіті» та «Атлетико», то завдання справді виглядало, немов із розділу фантастики на другому поверсі.

Але фантастика стала реальністю. Команду Пепа Гвардіоли команда Х’єтіля Кнутсена на рідній арені розібрала на запчастини: 3:1. З таким же рахунком «Буде-Глімт» трохи пізніше розбере на запчастини на своїй арені й «Інтер» у першому матчі плей-оф.

А ось в останньому турі основного раунду «жовто-чорним» треба було перемагати на виїзді. Мало того, що перемагати потрібно «Атлетико», старожила і фаворита вже якого за ліком розіграшу Кубка чемпіонів, так ще при цьому «БГ» мав славу суто домашньої команди.

Тим не менш, і в Мадриді норвежці здобули перемогу. Причому вольову: 2:1. І завдяки цій перемозі і вдерлися до плей-оф ЛЧ, де їх навряд чи хтось очікував побачити.

***

Як на мене, то за резонансом потрапляння до плей-оф нинішньої ЛЧ із «Буде-Глімт» не може «тягатися» навіть «Бенфіка», яка потрапила до першого раунду на вибування завдяки феноменальному голу у ворота «Реала» на останніх секундах зустрічі у виконанні нашого голкіпера Анатолія Трубіна. Як би там не було, але «Бенфіка» – аж ніяк не безрідне дитя чемпіонської Ліги. «Орли» двічі вигравали Кубок чемпіонів, купу разів грали у різноманітних фіналах. А тут – справді вчорашній ноунейм.

Щоб усвідомити унікальність і ситуації як такої, і це досягнення «Буде-Глімт», потрібно хоча б поверховим поглядом подивитися на історію цього клубу.

Так от, якщо хоча б швидко прогортати історію цього вже не ноунейма, то перше, що впадає в око, це те, що «Буде-Глімт» – команда, що представляє місто (Буде), що знаходиться за полярним колом. Ми багато досі знали таких команд, окрім згаданого вище «Русенборга»?

Цікаво й те, що «Буде-Глімт» було засновано понад сто років тому, але у вищому дивізіоні норвезького футболу він почав грати лише на початку сімдесятих років минулого століття. А не грав там «БГ» не через свою убогість чи недбальство, а тому, що команди з півночі Норвегії довго не приймали в елітний дивізіон країни, справедливо чи не дуже справедливо вважаючи, що грати в футбол за полярним колом неможливо чи небезпечно.

Проте, коли ця справедлива, чи не дуже заборона була скасована, нинішній обурювач спокою в головному континентальному турнірі здобув свій перший вагомий титул: Кубок Норвегії (1975 рік).

Ось той трофей довгі десятиліття залишався єдиним вагомим досягненням норвезьких жителів півночі. Аж до того моменту, коли «жовто-чорний» клуб очолив такий собі Х’єтіль Кнутсен.

Чому так фамільярно: «такий собі»? Та хоч би тому, що нинішній наставник «БГ» не грав у футбол на професійному рівні. Він взагалі, можна сказати, довгий час був абсолютно випадковою людиною для «гри мільйонів». Упродовж довгих 15 років Х’єтіль працював звичайним учителем. Причому десять із цих п’ятнадцяти років Кнутсен працював у середній школі.

Однак паралельно із роботою в школі Кнутсен навчався на футбольних тренерських курсах. І коли вивчився, то залишив шкільне викладання. 1995 року він очолив свою першу футбольну команду. Із п’ятої ліги. Пропрацював у тому «Ховдінгу» Кнутсен аж дев’ять років. І міг похвалитися тим, що підняв колектив на два поверхи вище.

А потім пішов у відоміший тамтешній клуб – «Бранн». Проте не головним тренером, а «керівником відділу розвитку». Ну, це, напевно, те, чим займається у «Шахтарі» Даріо Срна. Жарт.

Розвивав «Бранн» Кнутсен досить довго: майже п’ять років. Але потім знову пішов командами нижчих дивізіонів. Зі змінним успіхом пішов. І нарешті, у 2016 році, шляхи «Буде-Глімт» та Х’єтіля Кнутсена зійшлися.

На той момент «БГ» вилетів із елітного дивізіону. Кнутсена покликали у Буде спочатку асистентом головного, а коли головний – Осмун Бьєркан – через рік став спортивним директором, Х’єтіль Кнутсен став головним тренером «Буде-Глімт».

І саме під керівництвом колишнього шкільного вчителя «БГ» здобув свої головні наразі трофеї. Хоча стартував він із 11-ї підсумкової позиції. Потім була друга, й єврокубки, вперше для клубу за 16 років.

А потім було перше чемпіонство, 2020-го, і друге чемпіонство, і третє. Усього – п’ять чемпіонств для «Буде-Глімт»: перші чемпіонства в історії цього клубу з більш ніж сторічною історією, і перші чемпіонства для Кнутсена.

***

Чим він «брав» вищу лігу Норвегії? Насамперед тим, що відступив від шаблонів. Це в єврокубках «БГ» найчастіше грає на контратаках, терпить і чекає на чужу помилку, а у внутрішніх змаганнях «жовто-чорні» грають за схемою 4-3-3, з високою лінією оборони та ще більш високою лінією початку пресингу, з акцентом на фланги.

Але головне навіть це не. Кнутсен змінив ментальність своїх підопічних. Можливо, звучить дещо пишномовно, але це саме так. Він довго розмовляє зі своїми гравцями, розповідає не лише про тонкощі тактики, а й взагалі про «тонкощі» життя. Ось де знадобився шкільний досвід Х’єтіля.

А в асистенти собі він узяв «такого собі» Бйорна Мансверка, у минулому льотчика-винищувача, який воював в Афганістані. У минулому льотчик-винищувач тепер відповідає за «ментальне здоров’я» команди з Буде.

Певне, непогано відповідає. Минулого сезону «Буде-Глімт» пробився до півфіналу Ліги Європи, де поступився майбутньому володарю трофею – «Тоттенхему». А в нинішньому сезоні «БГ» вже феєрить у головному континентальному турнірі, доводячи, що може успішно виступати не лише на рідній арені, а й на виїзді («Атлетико» та «Інтер» не дадуть збрехати).

До речі, домашня арена «Буде-Глімт» розрахована лише на 8 300 місць. Приблизно, як одна трибуна того ж «Джузеппе Меацца». Хоча, якщо врахувати, що населення Буде – менше ніж п’ятдесят тисяч, то з цієї «дзвіниці» все бачиться інакше.

Так, на арені «БГ» газон штучний. У цьому й полягає певна частка домашнього успіху «жовто-чорних» у єврокубках. У рідних стінах команда Кнутсена засмучувала «Рому», «Селтик», АЗ, загребське «Динамо», «Порту», «Бешикташ», «Лаціо», «МанСіті», «Інтер» та нашу «Зорю».

Хоча, повторюся, і на виїзді «БГ» вже аж ніяк не хлопчики для биття.

Ну і, нарешті, хто ж ці «хлопчики не для биття»? Майже всі – місцеві. За винятком голкіпера-кацапа Хайкіна та ще чотирьох данців, які для Норвегії навряд чи вважаються чужинцями.

І в даному випадку теж потрібно обов’язково віддати належне колишньому шкільному вчителю Кнутсену, який не лише зумів розглянути в маловідомих, а часом і посередніх гравцях талант, а й допоміг їм «витягти» цей талант назовні.

Приміром, Каспер Хег, який вважається одним із головних творців успіху нинішнього «БГ». Це данський форвард, на якого на історичній Батьківщині давно «забили». Проте в Норвегії він прижився.

«Буде-Глімт» купив його у «Стабека» за 700 тисяч євро. І ось за два роки під керівництвом Кнутсена Хег забив утричі більше м’ячів, ніж досі у всіх своїх командах, разом узятих. І так, саме Хег «затягнув» «БГ» у плей-оф ЛЧ, забиваючи і «МанСіті», і «Атлетико». «Інтеру» він теж забив, і зараз на нього мають види клуби з Англії, Німеччини та Іспанії. Але збірної Данії він поки що не потрібний.

Ще одна зірка першої величини «БГ» – Йєнс-Петер Хеуге. Це корінний норвежець, вихованець команди із Буде. Подавав великі надії з молодих нігтів, був заангажований «Міланом», але там до ладу не заграв. Толком не заграв і в «Айнтрахті», але Лігу Європи із цим колективом виграв.

Взимку 2024-го Хеуге повернувся до «Буде-Глімту». І в минулій єврокубковій кампанії цей хлопець був на виду, і в нинішній, забиваючи важливі та переможні м’ячі.

І тепер Хеуге разом зі своєю командою пише історію цього дивовижного та унікального футбольного клубу із заполяр’я, хоча у національній збірній Норвегії він лише гравець ротації.