Максим Саса — ветеран з Черкас. Став військовим задовго до повномасштабного вторгнення, тож застав його на фронті. Проте у 2022 році отримав поранення ноги, як наслідок — пережив майже 30 операцій. Та зберегти її медикам не вдалося.
Нині Максим Саса живе з протезом, про що жартує, що “уже зрісся” й відчуває його, як свою ногу. Про поранення, шлях реабілітації та життєві цілі Максим Саса розповів Суспільному.
Максим Саса служив за контрактом з 2016 року. Повномасштабне вторгнення застав у Луганській області, пригадав:
“Ворога ми зустрічали лицем до лиця. Перші дні були важкими: було багато втрат”.
30 березня 2022 року Максим отримав поранення.
“Ми йшли на завдання і потрапили в засідку. Тоді я отримав поранення. Була дуже велика втрата крові. Два з половиною роки я був у госпіталях без відпочинку, 29 операцій пережив”.
Втім ногу врятувати медикам не вдалося. Далі був шлях реабілітації, розповів захисник:
“Я доволі активна людина. Отримав протез, і реабілітологи були в шоці, тому що я з першого разу пішов на протезі. У перші місяці було важко, натирав, але для себе поставив ціль, на милиці не ставав, їх закинув одразу. Я терпів і перетерпів”.
Нині кожен день Максим Саса починає щораз з новими цілями та планами.
“Звісно, зранку важко вставати, одягати протез. Треба пів години походити, щоб нога звикла, тому що за ніч вона відвикає. Схожуся потихеньку і йду зустрічати свій прекрасний день, працювати. У мене є робота, у мене є кохана людина, у мене є моє улюблене заняття — це футбол. Я радію тому, що в мене є прекрасні діти, я займаюся тим, що мені подобається”.
Нині побут для Максима — не проблема. Додав, що не домашні умови підлаштовує під себе, а сам — під них.
“Я проживаю на десятому поверсі, коли взимку було відключення світла, я спускався та підіймався східцями без проблем. Так що, я вже зрісся з ним (з протезом – ред.). Я не вважаю, що це протез або ще щось. Це моя нога”.
Аби відволікатися від поганих думок Максим пише книги.
“Одну я завершив. Хочу віддавати її на друк. Для себе поки що. Коли поганий настрій, коли щось турбує, то я відволікаюся — пишу, пишу, пишу. І тоді заспокоююсь і все нормалізується”.
Про свій шлях ветеран розповідає у своєму блозі у соціальних мережах: про звикання до протезу, шлях реабілітації, складнощі тощо.
“Що є складно для інших, то для мене не складно. Я просто позитивна людина. Що б не трапилося в житті, я падаю, підіймаюся і йду далі. Поранених хлопців завжди підтримую, у своєму блозі все розповідаю”.
Підтримувати фізичну форму Максиму допомагає спорт. Він — у місцевій команді з АМП-футболу. Це адаптація футболу для людей з інвалідністю. Окрім цього, полюбляє активний відпочинок.
“Я люблю збирати гриби, на сапах кататися, рибалити, люблю подорожувати. Я зранку прокидаюсь, роблю вранішні процедури і — погнав, погнав, погнав. Робота, справи”.
Максим Саса додав, що щодня докладає усіх зусиль, аби вдосконалюватися.
“Я вважаю, — я красунчик. Я багато працював і працюю, вдосконалююсь кожен день, не падаю духом, постійно на позитиві. Так, звичайно, ввечері закриваються двері квартири і там ніхто нічого не знає, ніхто не бачить. Але вранці починаю день в надії більше досягти, більше зробити. Так що досягаю того, що хочу”.
Ветеран додав, що після поранення почав більше цінувати життя та себе. А також підтримувати інших.
“Я всім кажу й буду казати: підтримую хлопців і зараз допомагаю їм починати свою справу. Якщо щось незрозуміло — можу підказати, бо сам вчився на власних помилках. Втрачав кошти, але разом із тим набував досвіду — де взяти, як зробити, як усе організувати. І тепер уже можу ділитися цим досвідом з іншими”.
Найбільшою своєю перемогою чоловік вважає те, що залишився живим і не здався.
“У мене є плани на майбутнє, і це для мене найважливіше. А ще те, що я зміг функціонувати в цивільному житті. Після дев’яти років служби мені довелося себе перебудувати, переналаштувати й перезапустити. І зараз я готовий жити та працювати далі”.
У житті протез не прикриває одягом, лише в окремих випадках — якщо йде на зустріч.
“У буденному житті він у мене відкритий. Мені соромитися немає чого. Багато людей бояться, багато хто відвертає погляди. Спочатку було неприємно. Зараз мені взагалі все одно на ці погляди, на ще щось. Я живу своє прекрасне життя”.
Жартома діти Максима назвали його “тато-робот”. Додав, що любить разом з ними активно проводити час.
“Разом з дітьми ми катаємося на конях, на сапах. Протез не є завадою цьому. Тато за ними бігає. Я приліг на диван, приходить син, знімає мені протез, щоб нога відпочила. Це діти — їм цікаво. Наліпки клеять постійно на протез, потім я сиджу їх віддираю”.
Також ветеран розвиває власний бізнес — висадив понад сто кущів винограду.
“У мене масштабні плани. Я про це мріяв давно. Хочу свою винокурню поставити, робити вино, різні напої. Я собі поставив плани на п’ять років”.
Окрім цього, відкрив заклад із фаст-фудом. Втім додатковим випробуванням став і час відкриття: зима, морози та відключення світла, розповів Максим.
“Цей бізнес означає, що я не здався. Це новий етап у моєму житті. Найбільша моя гордість — не результат, а сам факт руху вперед. Я пишаюся тим, що зміг. Я не впав духом”.
Максим Саса додав, що по життю йде лише уперед з мотивацією.
“Я можу все робити і функціонувати краще навіть за людину з усіма кінцівками. Тому що не зупиняюся, працюю, живу. І здаватися я не збираюся”.