Бодибілдинг як стиль життя
Арнольд Шварценеггер народився в Австрії — звідси таке нетипове для американця прізвище. У п’ятнадцятирічному віці він почав займатися бодибілдингом, проте перший значний успіх в цій справі прийшов до нього у 20 років.
У 1967 році він здобув титул “Містер Всесвіт”, ставши наймолодшим переможцем на той момент. Після цього Арнольд продовжив розвиватися у бодибілдингу та в 1968-му емігрував до США.
Згодом Арнольд переїхав до США і став фаворитом конкурсу “Містер Олімпія”, який виграв загалом сім разів (1970–1975, 1980). Саме цей успіх відкрив йому шлях у медіа та кіноіндустрію.
У 1977 році з Арнольдом Шварцнегером виходить документальний фільм “Качаю залізо” (англ. Pumping Iron), який зосереджується на підготовці спортсменів до змагань, зокрема “Містер Олімпія” 1975 року. У центрі сюжету — протистояння між Арнольдом Шварценеггером і його головним суперником Лу Ферріньо. Фільм показує психологічну боротьбу, амбіції та стратегії спортсменів перед виходом на сцену.
Стрічка фактично відкриває залаштунки бодибілдингу. Герої розповідають, як формується тіло, яку роль відіграють дисципліна, харчування і ментальна витривалість. У фільмі Шварценеггер постає харизматичним атлетом, який використовує впевненість і психологічний тиск, щоб домінувати над суперниками.
Зі спортзалу на знімальний майданчик
Після фільму “Качаю залізо” у Сталевого Арні почалася стрімко розвиватися акторська кар’єра. Його дебют — головна роль у фільмі “Конан-варвар”, що одразу ж полюбився глядачам.
У стрічці Конан говорить дуже мало (близько 20–30 реплік). Режисер Джон Міліус спеціально зменшив текст, бо акцент Шварценеггера тоді вважали проблемою. Проте це зіграло на руку — мовчазний герой став культовим.
Перед зйомками Арнольд тренувався з мечами, вправлявся у верховій їзді та бойових мистецтвах по кілька годин щодня. Шварценеггер сам виконував багато трюків. Наприклад, сцени боїв із важкими металевими мечами, що важили кілька кілограмів. До речі, для фільму викували два мечі за 10 тисяч доларів кожен.
Ера Термінатора
Проте найбільший успіх та впізнаваність прийшли до Сталевого Арні після ролі у фільмі “Термінатор” режисера Джеймса Кемерона. Фраза актора I’ll be back (англ. “Я повернуся”) стала культовою, а сам Шварценеггер увійшов до пантеону героїв бойовиків.
Спочатку Шварценеггер мав грати героя-людину — Кайла Різа. Але під час зустрічі з режисером той побачив у ньому ідеального антагоніста. Кемерон пізніше зізнавався, що Арнольд виглядав як машина, “яку не можна було зупинити”.
Образ Термінатора (T-800) фактично переписали під нього, і це рішення виявилося надзвичайно вдалим. Як і Конан, його герой говорить дуже мало — приблизно кілька десятків коротких реплік. Акцент, який раніше вважали проблемою, тут також спрацював на користь. Він звучав нібито неприродно, і це лише підсилювало відчуття, що перед глядацтвом постає машина. Зовнішність та статура бодибілдера також відіграли ключову роль. Шварценеггер свідомо обрав холодну манеру гри, адже його персонаж не проявляє емоцій і діє як роботизована істота, а подача зробила образ переконливим і впізнаваним.
Сам фільм став успішним у прокаті, хоча мав відносно невеликий бюджет. Він закріпив популярність технотрилерів у 1980-х і фактично запустив цілу франшизу. Головне — він зробив Шварценеггера обличчям бойовиків.
Після цього його кар’єра різко змінилася. Йому вже не потрібно було доводити свою придатність — ролі почали писати спеціально під нього. Серед наступних робіт — “Термінатор 2: Судний день”, “Термінатор 3: Повстання машин”, “Хижак”, “Згадати все” (1990) та “Правдива брехня”.