Вони були за крок від чемпіонського титулу.
В українському боксі вистачало зіркових і титулованих спортсменів. Але ще більше було талановитих бійців, які зупинялися за крок від чемпіонських титулів або великих боїв. Комусь заважали судді, комусь – зайва самовпевненість і «любов до життя», комусь травми. Sport Arena склала свій рейтинг кращих українських боксерів, чия кар’єра повинна була скластися по-іншому.
Віталій Ципко
Дніпропетровуць досить високо оцінювався у професійному боксі на початку-середині 2000-х: на рівні, а в деякі моменти навіть вище інших українських зірок того часу – Сидоренка, Дзінзирука, Котельника. Ципко стабільно входив в ТОП-10 кращих бійців другої середньої ваги, ніколи не ухиляючись від значущих поєдинків. Але це його сміливість разом із відсутністю грамотного промоутера зробили свою справу – в значущих боях, які могли стати для українця визначальними, судді просто не давали йому виграти. У всякому разі, у поєдинках з досить відомими в боксерському світі Джеффом Лейсі, Джексоном Шані, Лібрадо Андраде.
Проте, Віталій встиг побувати чемпіоном Європи, двічі отримував право на титульні поєдинки (проти Кеслера і Кальзаге), але обидва рази бої зривалися. Плюс, позначалися травми: як результат, в 32-річному віці Віталій змушений був завершити професійну кар’єру, пішовши на спортивну пенсію з рекордом (22-3-0-1, 12 КО).
Олександр Гуров
Перший українець – чемпіон Європи в професійному боксі, завоював континентальний титул ще в 1995-му. Потужний нокаутер (35 дострокових перемог в 48 боях), добре навчений (в активі Олександра перемоги в Кубку СРСР) до братів Кличко вважався головною зіркою українського професійного боксу.
Він двічі отримував шанс поборотися за титули, але обидва рази поступався, причому – нокаутом: Нейту Міллеру і екс-супернику Володимира Кличка Жану Марку Мормерку. Бився Олександр і з ще одним колишнім опонентом Кличка-молодшого – Девідом Хеєм. Підсумок аналогічний – дострокова поразка.
Тим не менше, Гуров більшу частину своєї кар’єри не випадав з ТОП-10 крузервейту, вважаючись претендентом на титул.
Ісмаїл Сіллах
Свого часу його називали головною українською надією в боксі, спадкоємцем Гурова і видавали щедрі аванси. Зізнатися, було за що. Віце-чемпіон світу і Європи серед аматорів, пластичний з хорошою технікою і видовищною манерою ведення бою він небезпідставно вважався одним із претендентів на олімпійську медаль на Іграх-2008 і навіть виграв кваліфікаційний турнір. Але був звинувачений у вживанні допінгу і дискваліфікований.
Це рішення тільки прискорило перехід Ісмаїла у професіонали, а хороший аматорський бекграунд дозволив отримати непоганий контракт. Та й спочатку очікування Ісмаїл виправдовував, набивши за чотири роки вражаючий послужний список – 17 перемог в 17-ти поєдинках. Але все зламалося вже в наступному бою.
Росіянин Денис Грачов вважався небезпечним, але все ж цілком прохідним суперником. Можливо, зайва самовпевненість і зіграла злий жарт з уродженцем Маріуполя. Виграючи стартові раунди і навіть відправивши суперника в нокаут, Сіллах розслабився. Як підсумок, починаючи з кінця шостого раунду почав пропускати важкі удари, і оголив свою головну проблему – слабке підборіддя. Як підсумок у восьмому раунді рефері зупинив бій, припинивши побиття українця, що перестав захищатися після чергового «ляпаса».
Взагалі, росіяни – злий рок Сіллаха. У фіналі аматорських чемпіонатів Європи та світу Ісмаїл програвав Коробову і Бетербієву. У профі, після поразки від Грачова, яка зламала йому кар’єру, достроково і швидкоплинно програвав Ковальову, Власову і Папіну. Ісмаїл і зараз в обоймі, але в останній раз виходив у ринг в грудні 2018 го, а великих боїв в кар’єрі 35-річного українця, судячи з усього, вже не передбачається.
В`ячеслав Глазков
На відміну від Сіллаха, Глазков побував на Іграх в Пекіні, завоювавши бронзу. Але, так само як і Гуров, програв найважливіший бій у своїй кар’єрі. Правда, у Глазкова був всього лише один подібний поєдинок, та й поступився він в бою за вакантний титул IBF Чарльзу Мартіну через травму, яка, за великим рахунком, і обірвала кар’єру українця. З огляду на, що і на півфінальний поєдинок на Олімпіаді-2008 Глазков не вийшов через травму, задовольнившись бронзою, можна тільки дивуватися злій долі, який переслідував українця.
У профі Глазков дійсно йшов дуже впевнено. У всякому разі, до бою з Мартіном В’ячеслав підходив з рекордом 21-1, маючи в активі перемоги над Адамеком, Каннінгемом, і Хамер, а також нічию у поєдинку з Маліком Скоттом. Не занадто великий для супертяжа, не володівши нокаутуючим ударом, Глазков брав своє відмінною фізичною готовністю і технікою. На жаль, поразка від Мартіна поставила хрест на професійній кар’єрі українця: на отриманий за бій гонорар він купив будинок і вантажівку і тепер працює в США далекобійником.
Тарас Біденко
На фактурного супертяжа промоутери німецького Universum звернули увагу після успіху братів Кличків. Досвід по виведенню боксерів на титульні бої у компанії вже був, авторитет і вага у світі боксу виросли (не в останню чергу завдяки Віталію та Володимиру), а організаторські здібності Пітера Коля і контракти з телебаченням дозволяли влаштовувати масштабні вечора боксу в Німеччині і трансляції на місцевих каналах.
Правда, Біденко довелося неабияк помотатися світом. Українець бився в Кореї, влаштувавши справжнє видовище в поєдинку із Миколою Валуєвим і не виграв у російського гіганта лише через пристрасть суддів. Боксував в Венесуелі, США і Росії. Там, до речі, і завоював перший титул – РАВА. Два інших – інтерконтинентального WBO і інтернаціональгого Німеччини – виграв в Австрії. Навіть дострокова поразка від ще одного українця – Володимира Вірчиса – не поставила хрест на перспективах Тараса: він переміг досить міцних Нурі Сефері та Аддо Колляндера (повернувся у ринг в 2015-му після 8-річного простою) і екс-суперника Володимира Кличка Фабіо Молі.
Інша справа, що Universum став переживати не найкращі часи. Відхід братів Кличків, фінансові проблеми змусили керівництво компанії переглянути кількість бійців на контрактах. Як підсумок – «битва за життя» з іще одним українцем Олексієм Мазикіним. Її Тарас виграв, а потім і продовжив перемагати міцних джорніменів, постійно перебуваючи біля топу суперважкого дивізіону.
Але при цьому, на думку німецьких журналістів, вже і сам Тарас втратив мотивацію. Він вже не так старанно працював на тренуваннях, дозволяючи собі не викладатися на повну силу, не дуже відповідально підходив до боїв. Але якщо в боях з міцними, але не зірковими опонентами майстерності, сили і витривалості вистачало, то в бою з більш серйозним суперником ці фактори дали про себе знати. Фатальним для подальшої кар’єри українця став поєдинок із росіянином Денисом Бойцовим.
Річний простий і названі вище причини не могли не позначатися: Тарас програв достроково. Як і наступний бій – Роберту Хеленіусу.
Характер українця знову зіграв свою роль: Тарас видав серію з двох переможних боїв, вигравши у Крістіана Хаммера (майбутнього суперника Повєткіна і Ф’юрі), був близький до вікторії в протистоянні з Чарром, а потім вже без шансів поступився Артуру Шпильці, завершивши кар’єру.
Бонус: Олександр Спірко
Перспективний середньоваговик подавав хороші надії в любителях, але не став чекати шансу і вирішив спробувати щастя в професіоналах. Треба визнати – виходило відмінно: Олександр виграв титули чемпіона світу серед юніорів, ставав володарем пояса чемпіона Європи, був Інтерконтинентальним чемпіоном за версією Всесвітньої боксерської організації.
Високий, як для боксера середньої ваги, добре навчений, здавалося, він мав відмінні перспективи: Олександр був в ТОП-15 провідних світових боксерських організацій, іноді «злітаючи» в першу п’ятірку, а значить – мав шанс вийти на повноцінний чемпіонський бій.
Але на жаль, в останній раз в ринг Олександр виходив в наприкінці 2015-го, завершивши кар’єру з рекордом 20-0, 12 КО.