За 93-річну історію київського Динамо в його складі пограли три володарі, сім кращих футболістів СРСР (якщо враховувати Протасова і Литовченко – то дев’ять) і сім – України. Причому, деякі з гравців таких почесних звань удостоювалися неодноразово.
Sport Arena склала символічну збірну Динамо, враховуючи як командні досягнення київського клубу, так і індивідуальні показники видатних футболістів, в різні роки виступали під біло-синіми прапорами.
ВОРОТАР
Євген Рудаков (роки в Динамо: 1963 – 1977)
Волею долі, корінний москвич, вихованець Торпедо футбольну славу і статус одного з кращих голкіперів світу 1970-х заробив в Києві. Семиразовий чемпіон СРСР, володар Кубка Кубків і Суперкубка УЄФА, срібний призер чемпіонату Європи та бронзовий – Олімпійських ігор, кращий футболіст Радянського Союзу в 1971-му році і тричі – найкращий воротар країни. Можливо, навіть найкращий голкіпер в історії радянського футболу.
Його заслугу у зльоті київського клубу, стрімко увірвався до числа кращих команд континенту, переоцінити складно.
ЗАХИСНИКИ
Анатолій Дем’яненко (1979-1990, 1992)
Капітан другої дрімтім київського клубу, що наводила шереху на футбольних полях Європи в середині 1980-х. Футболіст, який зробив себе сам і подолав масу перешкод. Двожильний гравець, здатний невтомно борознити лівий фланг, і вміє не тільки захищатися, а й атакувати, свідченням чого 11 забитих голів у всіх турнірах в 1985-му році.
Той рік, як і наступний – пік кар’єри Дем’яненко, який в силу віку пограв в Європі в заштатних Магдебурзі і Відзевом, але ще знайшов в собі сили, повернувшись до Києва, допомогти вже значно оновленому Динамо почати новий шлях до футбольних вершин.
Стефан Решко (1971 – 1978)
Один з кращих захисників в СРСР. У складі «Динамо» завоював чотири чемпіонські титули, провівши близько 200 матчів. Кращий з яких: один з поєдинків за Суперкубок УЄФА проти Баварії, коли Решко закрив грізного Герда Мюллера – кращого снайпера чемпіонату світу (1970) і Європи (1972), сім разів вигравав змагання найвлучніших гравців чемпіонату Німеччини.
Добросовісний, виконавчий, але при цьому максимально надійний Решко практично не підводив.
Олег Кузнецов (1983 – 1990)
Жорсткість в боротьбі, вміння виключити з гри будь-якого опонента, міць, швидкість і натиск – саме ці якості цінував у футболістів Валерій Лобановський. Тому що народився в НДР і починав футбольну кар’єру в чернігівській Десні Олег Кузнецов опинився в Динамо. Завдяки своєму професіоналізму в Києві Кузнецов відіграв сім років, вигравши по три чемпіонські титули і Кубка СРСР, Кубок володарів кубків і «срібло» чемпіонату Європи.
Пограв і в шотландському Глазго Рейнджерс, який на початку 1990-х ще високо котирувався в Європі.
Володимир Безсонов (1976-1990)
Універсальний солдат Валерія Лобановського, який пограв на найвищому рівні, напевно, на всіх позиціях на футбольному полі. У 1977-му став найкращим гравцем чемпіонату світу серед юніорів, затьмаривши самого Марадону і отримавши компліменти від короля футболу – Пеле. У складі Динамо шість разів ставав чемпіоном Радянського Союзу, провів більше трьохсот матчів, побував на трьох чемпіонатах світу, виграв «срібло» чемпіонату Європи 1988-го року і «бронзу» Олімпіади-80.
За всі ці досягнення безстрашний футболіст платив здоров’ям: травм у форварда було просто неймовірна кількість.
ПІВЗАХИСНИКИ
Леонід Буряк (1973 – 1984)
Один з найбільш інтелігентних та інтелектуальних футболістів СРСР. Зв’язка Буряк – Блохін довгі роки залишалася, можливо, найбільш грізною в радянському футболі. Але при цьому Буряк чимало забивав і сам – більше 100 голів за кар’єру на вищому рівні. Майстер штрафних ударів, що видає распасовщик, якого завжди можна було дізнатися на поле і по високій піднятою голів і по неповторній манері ведення м’яча, він довгі роки вірою і правдою служив Динамо, вигравши п’ять чемпіонатів країни, Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА.
Виграв би і другий, якби не пішов з команди. Зате довів свій клас в Металісті, привівши харків’ян до першої і останньої перемоги в Кубку країни.
Віктор Колотов (1971-1981)
Лицар без страху і докору, здатний зіграти не просто «через не можу», а з з незалікованою травмою, з незнятої швами. Футболіст, при необхідності здатний «закрити» будь-яку позицію на полі, в збірної СРСР виявився ще в бутність гравцем клубу першої ліги – казанського Рубіна. А в Динамо – після дискваліфікації.
За 10 років в складі біло-синіх Колотов став 6-кратним чемпіоном країни, володарем Кубка кубків і Суперкубка УЄФА, забив більше ста голів і на довгі роки був уособленням справжнього «динамівця» – безстрашного, надійного і дуже скромного.
Олександр Заваров (1983-1988)
Один з найрозумніших і технічних футболістів в історії радянського та українського футболу, про чиї «пригоди» поза футбольним полем ходили легенди, ледь не покинув Динамо, вирішивши спробувати долю в Спартаку. На щастя, до переходу не дійшло. Відрадив Лобановський, який змусив гравця переглянути свої погляди на футбол і навчив розуміти його по-новому.
Як підсумок, титул кращого футболіста СРСР 1986 року, два «золота» чемпіонату Союзу, «срібло» чемпіонату Європи, безмежна любов київських уболівальників, які отримували замість маленькі футбольні шедеври, і перехід за п’ять мільйонів доларів в Ювентус.
Володимир Мунтян (1965-1977)
Ще один довгожитель Динамо, стрімко увірвався в великий футбол та історію київського клубу. Неймовірно технічний футболіст, який володів відмінним баченням поля і сильним ударом. На думку фахівців, в кінці 1960-х – початку 1970-х був одним з найсильніших півзахисників світу. Але лише раз отримав нагороду найкращому футболістові СРСР – в 1969-му році.
Зате з Динамо сім разів перемагав в чемпіонаті країни, погравши в двох з трьох кращих команд в історії клубу (середини 1960-х, коли Динамо тричі поспіль виграло «золото» союзної проби, і середини 1970-х, що вмістили в себе перемоги в Кубку кубків і Суперкубку УЄФА).
НАПАДНИКИ
Олег Блохін (1969-1988)
Легенда радянського і українського футболу. Гравець, який встановив купу немислимих досягнень: від зіграних матчів і забитих голів, до кількості завойованих командних та індивідуальних трофеїв. Футболіст, в 23 роки став найкращим гравцем Європи. Нападаючий тричі отримував звання «Гравець року в СРСР», п’ять разів ставав кращим снайпером чемпіонату Радянського Союзу.
І так, при цьому Олег Блохін – єдиний в історії українського і радянського футболу дворазовий володар Кубка кубків. Між цими перемогами пройшло 11 років, а місце Блохіна в складі біло-синіх, як і його рівень питань не викликали.
Андрій Шевченко (1993-1999, 2009-2012)
Кращий футболіст в історії незалежної України. Гравець, який став прикладом для наслідування для мільйонів хлопчаків по всьому світу. Футболіст, дарував неймовірну радість всій країні.
Так, свої найкращі в футбольному та трофейному плані роки, разом і «Золотий м’яч» найкращому футболістові Європи і перемогу в Лізі чемпіонів, він провів в Мілані, але починав і закінчував кар’єру він саме в Динамо, ставши ще одним символом клубу.