Віцечемпіонка світу та Всесвітніх ігор із сумо Іванна Березовська розповіла в інтерв’ю Спортивному комітету України про традиції та розвиток сумо в Україні.
– Що ж таке сумо?
– Сумо – давнє традиційне бойове мистецтво Японії. Двоє борців сходяться на круглому полі, де виявляють сильнішого. Традиція сумо сягає корінням давніх часів, через що бойове мистецтво має значну кількість ритуалів, характерних кожному поєдинку. Цікаво, що з сумо пов’язують саме існування сучасної японської нації. Лише на Японських островах в сумо змагаються професійні борці. В іншому світі проходять турнірі з любительського сумо. Для мене, перш за все, це філософія. Тому що тут свої правила, свої закони, свої традиції. Наприклад, коли виходиш на поміст перед серйозним змаганням, то треба сипати сіль. За японською традицією, це відганяє злих духів.
– Як ти опинилася в цьому виді спорту?
– Я майстер спорту із самбо і дзюдо, але травми завадили продовжити кар’єру в цих видах. І я знайшла альтернативу. Мені запропонували в юному віці спробувати себе в сумо. І мені дійсно сподобалося. Це блискавична боротьба, яка може завершитися за лічені секунди. Це тільки зі сторони здається, що це дуже просто. Але, насправді, ти не маєш права на помилку. Ти маєш бути повністю сконцентрований на супернику і на своїй перемозі. І якщо в інших видах боротьби на змаганнях багато килимів, то в сумо вся увага приділяється тільки тобі, і весь зал вболіває тільки за тебе.
– Наскільки спорт популярний в Україні?
– Дуже популярний. У великій кількості областей є школи. Варто відзначити Сумську, Харківську, Вінницька школа дуже розвинена. У Києві більш прогресивне доросле сумо. Дитячих відділень, як таких, немає. Хоча в столиці багато спортсменів-сумоїстів, які виступають за збірну України.
– Існує стереотип, що всі сумоїсти мають бути надзвичайно великими. Наскільки це відповідає дійсності?
– Для професіоналів, то це дуже важливо. Але ми усі любителі, професіонали тільки в Японії. І для них сумо — це ціле життя. У прямому значенні цього слова. Якщо йокодзуна бере у свою школу дитину, то в цього хлопця (професіоналами можуть бути лише чоловіки) величезні шанси отримати світле майбутнє і шалену популярність. Оскільки в Японії борці сумо — це найпопулярніші люди в країні. А для любителів вага не така принципова, хоча вона допомагає в сутичках.
– Чи відрізняються правила у професіоналів і любителів?
– Ні, правила абсолютно однакові. Ми відрізняємося тільки філософією і ставленням до спорту. Вони займаються в клубах, повинні ходити тільки в кімоно, і одягнути повсякденний одяг вони не мають права. Їх доглядають інколи навіть 7 осіб за одним спортсменом.
– Є мінуси в професійних сумоїстів?
– Перш за все, це “дідовщина”. Коли ти тільки приходиш в школу, то на тебе відразу навалюється купа зобов’язань: ти за всіма прибираєш, готуєш їжу, а якщо починаєш скаржитися, то ще й отримуєш стусанів від іменитих спортсменів. Та якщо твої результати покращується, то одразу зменшується і кількість твоїх обов’язків.
– Є перспективи того, що сумо стане олімпійським видом спорту?
– Ну ми дуже хочемо. На всіх континентах він є і вже можна подавати. Але це мають зробити родоначальники. Та, напевно, в Японії цього не хочуть.
– Якраз в Токіо було б символічним побачити цей вид спорту.
– Так, ми всі сподівалися, що на Олімпійських іграх в Токіо ми будемо боротися за нагороди. Але організатори обрали карате. Я не розумію їхню аргументацію, але сумо заслуговує бути олімпійським видом спорту. І для цього є всі передумови.
– Скільки треба тренуватися, щоб стати віцечемпіонкою Всесвітніх ігор?
– Ну, не знаю (сміється). Щодня. Два рази на день. Щоб стати чемпіоном світу, треба дуже багато тренуватися. І це не тільки в сумо. Так у будь-якому виді спорту. Якщо ти ставиш перед собою максимальні задачі, то маєш знаходити час і сили, щоб їх досягати.
– Як змінив карантин підготовку сумоїстів?
– Для нас це прямо катастрофа, оскільки, по-перше, не було де тренуватися. Ми просто робили якісь вправи вдома. По-друге, повністю скасовували всі змагання. І ми не знаємо, що буде далі. Тому ситуація з карантином зіграла не нашу користь, м’яко кажучи.
Джерело – СКУ.