В інтерв’ю для Mixsport олімпійська чемпіонка з вільної боротьби Ірина Мерлені розповіла про свій досвід роботи чиновником, як вона почала займатися pole dance і з якими стереотипами їй довелося стикатися.
На літніх Олімпійських іграх-2004 в Афінах вперше відбулися змагання з жіночої вільної боротьби. Саме тоді українка Ірина Мерлені здобула олімпійське золото. Серед інших досягнень української спортсменки — бронзова медаль на Олімпіаді-2008 у Пекіні, перемоги на чемпіонатах світу в 2000, 2001 і 2003 роках і на чемпіонатах Європи в 2004 і 2005 роках.
Після завершення спортивної кар’єри Ірина пробувала себе у різних сферах: брала участь у тв-шоу «Танці з зірками», «Ігри патріотів», «Караоке на Майдані», «Голос країни», а також майже рік очолювала управління молоді та спорту Хмельницької обласної державної адміністрації. Зараз Ірина вчиться у Київському національному університеті культури і мистецтв на відділенні хореографії, займається pole dance, бере участь у змаганнях і тренує інших.
з користю провела час на карантині та використала його, щоб більше бути з рідними і діточками. Подивилася фільми, на які раніше не вистачало часу, проводила онлайн-тренування. Спочатку було важкувато тренуватися дистанційно. Але згодом зрозуміла, що такі заняття дарують не менше енергії, ніж тренування наживо. Мій молодший син Адам займається у музичній школі, грає на роялі. На карантині він також займався онлайн і навіть взяв участь у музикальному конкурсі «Я артист», де посів третє місце. Звичайно, карантин вніс деякі незручності: скасувалися змагання з pole dance, я не могла зустрітися з друзями. Та загалом ми не сумували.
Я взагалі не уявляю змагань без глядачів, бо ніколи не виступала на таких заходах. Мені шкода спортсменів, які роками готувалися, тримали форму, а зараз не можуть виступити на змаганнях, бо їх скасували. Напевно, їм не вистачає стартів. Бо коли я виступала на змаганнях і була у чудовій формі, для мене був важливий саме старт. Це давало змогу перевірити себе.
Тоді я не думала про глядачів. Я дуже сильно налаштовувала сама себе. У мене була чітка мета, я йшла до неї. Але, звичайно, моя родина і тренери підтримували мене і вірили у перемогу. Без підтримки навіть найсильнішому та найталановитішому спортсмену дуже важко. На змаганнях не завжди чула, що за мене вболівають, бо коли боролася, то була дуже зосереджена. В момент дуже напруженої та запеклої боротьби нікого не чуєш. Іноді навіть свого тіла не відчувала, такий був накал.
Для спортсменів важливо, щоб Олімпіада взагалі відбулася. Шкода, якщо глядачам заборонять бути присутніми. Адже багато людей мріють побувати на Олімпіаді, заздалегідь купують квитки, бронюють житло. Та й спортсмени, мабуть, хочуть, щоб родичі та вболівальники були присутніми. Адже підтримка важлива і краще, щоб її було побільше. Однак, з урахуванням статистики захворівших, можливо, провести Олімпіаду без глядачів — це найкращий варіант. Здоров’я, безпека і життя — найголовніше.
Зараз я не знаю, в якій формі знаходиться наша жіноча збірна. Але мені відомо, що дівчата постійно на зборах. Вони дуже перспективні й талановиті. Важко прогнозувати щодо кількості медалей, головне, щоб вони були. Я вболіваю за всіх наших дівчат, бажаю їм успіхів, перемог і віри в себе.
Раніше для мене існувала лише вільна боротьба. Зараз люблю всі види спорту, кожен з них є унікальним. Мені дуже подобається займатися стретчингом і танцями. Люблю карате, бо мої сини ним займаються і я їжджу з ними на змагання. Відвідувала матчі з регбі та футболу. Коли була послом на Юнацьких Олімпійських іграх у Сінгапурі у 2010-му році, то побувала на змаганнях зі всіх видів спорту, що були представлені нашими атлетами. Тоді дуже сподобалися стрибки у висоту, стрибки на батуті, спортивна гімнастика.
Як керівник я завжди цікавилася життям спортсменів, їхнім самопочуттям. Вони телефонували мені зі змагань, розповідали про здобуті медалі. Я дуже раділа, зустрічала їх з подарунками, преміями, думала, як ще їх стимулювати до нових перемог. Ми виділяли максимум коштів на змагання, тренувальні збори, спортивний одяг, екіпірування, харчування — робили все, що могли. Тоді з нами співпрацювало багато спонсорів, ми мали змогу відправляти спортсменів на міжнародні змагання. Тож можу сказати, що коли керівник любить спорт і свою роботу, поважає спортсменів і опікується ними, у спортсменів будуть найкращі результати.
У мене не було заступника, я майже постійно працювала, не приділяла часу сім’ї і дуже виснажувалася — ось що було важко. А так я не можу скаржитися, що чогось бракувало. Ми співпрацювали зі спонсорами, мені вдалося покращити житлові умови двом спортсменам, чим я пишаюся. У спорті й в роботі чиновником я завжди діяла в межах правил. Тому, якщо є труднощі, але чиновники, спортсмени і тренери шукають, як їх вирішити, все обов’язково вийде. Головне — бажання.
Не можу порівняти, бо в Греції я не виступала на офіційних змаганнях. За збірну Греції я виступила лише на трьох міжнародних турнірах. Вони нічого не вирішували, навіть не були кваліфікаційними. У мене є друзі з Греції, які здобували перемоги на чемпіонатах світу та Європи, і я знаю, що в них премії більші, ніж в українських спортсменів. Однак Україна входить у десятку лідерів за розміром преміальних за Олімпійські ігри. Тому я була задоволена. Хочеться лише, щоб чемпіонат Європи і світу у нас підняли, це дуже важливо.
Важко говорити, бо я вже не діюча спортсменка. Можу лише розповісти про свій досвід. Коли я починала свій шлях, жіноча вільна боротьба взагалі не була олімпійським видом спорту. У мене не було сильних спаринг-партнерів, я шукала їх по різним залам, постійно змінювала тренерів. Наскільки я знаю, зараз виділяються кошти, облаштовуються зали, проводяться турніри. Тож, думаю, покращення все ж таки є.
Мені декілька разів пропонували стати депутатом. Я відмовилася, бо готувалися до Олімпіади і мене це не цікавило. Коли працювала чиновником, відчула, що це теж у якомусь сенсі політична посада. Але політика не для мене. Та якщо інші спортсмени відчувають в собі сили, мають бажання і можливості, то нехай йдуть. Я позитивно до цього ставлюся, адже кожна людина має право обирати собі професію і пробувати себе в ній.
Я люблю творчість, музику. Мені подобається брати участь у чомусь новому, знайомитися з цікавими людьми, розвивати себе і відкривати в собі нові сторони.
Колись навіть і на кастинг ходила, але все різко змінилося, й ті серіали не знімають більше. Я співаю і граю на роялі. Мене питають, чому я не йду на сцену. Відповідаю, що якби в мене був голос, як у Глорії Гейнор, то я обов’язково співала б. Але в мене немає такого голосу, тож співаю для себе чи з друзями в караоке. Для сцени потрібна освіта й, у першу чергу, обдарованість. Одного лише бажання недостатньо.
Коли спортсмен йде з великого спорту, не можна різко кидати тренування. Ще рік після завершення спортивної кар’єри я ходила до залу, бігала кроси, виконувала вправи, була спаринг-партнером для юних спортсменок. Але я втомилася і зрозуміла що мені вже нецікаво. Хотілося чогось нового. Тоді мама запропонувала займатися для себе зумбою. Мені дуже сподобалося і я більше не поверталася до залу боротьби. Через півтора роки занять зумбою зрозуміла, що мені цього замало. Тоді зустріла тренерку з pole dance і спробувала. Перші заняття мене не вразили, було важко, адже для pole dance потрібна зовсім інша сила, ніж у боротьбі. Та я багато працювала, звикала. Навіть після півтора року тренувань з pole dance я ще не до кінця розуміла, чим займаюся. Згодом взяла участь у змаганнях. І після першого виступу мені дуже сподобалося, хоч я посіла 16-те місце з 20-ти. Я загорілася сценою, мені сподобалося приміряти різні образи. Вже через рік я здобула перше місце на змаганнях.
Pole dance додає мені жіночності, граційності, впевненості у собі. Тепер я не уявляю свого життя без танців.
З часом у мене змінюється думка щодо деяких речей. Мені подобаються мої фото. Сама собі кажу, що треба тримати тіло у хорошій формі, робити такі жіночні фотографії та займатися тим, що подобається. Ставлення до таких фото змінилося, коли я почала займатися pole dance. Коли я займалася вільною боротьбою, то не була такою впевненою у собі та розкутою, а в pole dance я стала іншою.
Щодо костюмів, то моя тренерка робить акцент на театр, готує для образу ще й різні шляпи, плащі. Вона проти лише одних топів і коротеньких шортиків. Та й взагалі pole dance вже став повноцінним видом спорту. На міжнародних змаганнях є правила, й спортсменки не мають права виступати у дуже відвертих костюмах.
Звичайно. Коли займалася вільною боротьбою, мені дорікали, що це не жіночий вид спорту. Питали, чи не бояться мене, як знайомлюсь з чоловіками. Коли почала займатися pole dance, почали говорити: «Боже! Та це ж стриптиз!». Добре, що хоч коли я граю на роялі, то не отримую жодних зауважень (сміється).
Всім подобається щось різне. Я це розумію і поважаю думку кожного. Раніше я жила вільною боротьбою. І хто б мені що не говорив, я тренувалася і була дуже щасливою, коли здобувала призові місця. Зараз, можливо, хтось скептично ставиться до pole dance. Та коли я бачу свої нові фото, відео виступів, прогрес на тренуваннях, то отримую задоволення і просто не зважаю на інших. До речі, зараз чую вже більше компліментів і слів підтримки.
Взагалі я не уявляю щоб мої діти не займалися спортом. Коли вони були маленькими, брала їх на тренування, водила на плавання, гімнастику, футбол. Але я не наполягаю, щоб вони стали спортсменами. Старший син Артур займається карате, а молодший Адам — карате і музикою. Це було їхнє рішення і я його підтримала. Для мене головне, щоб вони були здоровими, порядними і щоб мали свою улюблену справу.
Радійте життю, вірте в себе і цінуйте те, що маєте. І найголовніше — любіть себе. Це означає ставити свої інтереси на перше місце, піклуватися про здоров’я, займатися спортом, правильно харчуватися, відпочивати і не нервуватися через дрібниці.