Багато років чемпіонат Європи з біатлону був віддушиною для українських уболівальників. Якщо на Кубку світу наші співвітчизники нечасто опинялися на п’єдесталі пошани, то на турнірі з гучною, дещо пафосною назвою все компенсувалося з лишком. Навіть у медальному заліку Україні кілька разів вдавалося посісти перше місце.
Але добиватися тих успіхів виходило насамперед завдяки тому, що топ-збірні привозили на турнір резервістів, що не дивно, адже очки за гонки чемпіонату Європи йдуть у залік Кубка IBU. Отже, сама Міжнародна спілка біатлоністів позиціонує його як головний старт сезону для спортсменів з другого дивізіону.
В Україні все працює трохи інакше. Чемпіонат Європи наша держава сприймає як дуже серйозний турнір, трохи слабший за статусом, ніж чемпіонат світу. Цим багато років логічно користувалася федерація, відправляючи на біатлонне Євро чи не основний склад, який без особливих проблем рік у рік стабільно завойовував кілька медалей.
Цього сезону відправляти основну збірну на чемпіонат Європи було б невиправданою авантюрою. Мало того, що між ним та Олімпійськими іграми менше тижня, так ще й додатковий переліт для спортсменів був би насамперед ризиком заразитися коронавірусом перед головним стартом чотириріччя. Тому було ухвалено рішення, щоб у німецькому Арбері, де й проходив ЧЄ-2022, виступили ті, хто не зміг здобути путівку до Пекіна.
Здавалося б, із такими досвідченими біатлоністками, як Віта Семеренко та Анастасія Меркушина, наша збірна просто зобов’язана здобути бодай одну медаль. Але цього не сталося ані в індивідуальних гонках, ані в спринтах, ані у переслідуваннях. І навіть у змішаних естафетах Україна виявилася далекою від трійки призерів.
Хоча розпочався чемпіонат Європи не так уже й погано. Вже у чоловічій індивідуальній гонці, яка відкривала змагальну програму турніру, Тарас Лесюк з одним промахом став шостим. Проте його виступ так і залишився для нашої збірної найкращим, у решті гонок учасниками квіткової церемонії українцям стати не вдалося.
Проте відносно непогані виступи були. Анастасія Меркушина та Юлія Журавок по черзі посіли сьоме місце в індивідуальній гонці та спринті відповідно, а у чоловічому персьюті Віталій Труш фінішував 20-м після старту з 55-ї позиції. Зовсім трохи менш ефектний прорив у тому ж переслідуванні здійснив Лесюк.
Інші чотири гонки (чоловічий спринт, жіночий персьют та змішані естафети) можна охарактеризувати лише одним словом: провал. Причому після чоловічого спринту, коли ніхто з українців не зміг потрапити навіть у топ-40, здавалося, що ще гірших емоцій пережити цього тижня вже не судилося… Але це припущення виявилося хибним.
У класичній змішаній естафеті, на яку, судячи з вибору складу, і було зроблено ставку, Ольга Абрамова на третьому етапі настріляла чотири кола штрафу та позбавила наш квартет навіть теоретичних шансів на медаль. У той же час команда Молдови завдяки Аліні Стремоус здобула в особистих гонках чемпіонату Європи одразу дві медалі, причому одна з них вищої проби! Обидві – натуралізовані росіянки, але якщо Стремоус молдовські вболівальники готові носити на руках, то Абрамову більшість українських дружно відправляють на пенсію.
Щодо сингл-міксту, то з огляду на сильний вітер, який заважав спортсменам на вогневих рубежах, ставити на гонку Дениса Насика було явно програшним рішенням. Проблеми зі стійкою в таких умовах, звичайно ж, дали про себе знати, і де-факто наша команда втратила шанси на медаль ще до старту Віти Семеренко – найтитулованішої спортсменки, яка брала участь у гонках Арбера. У результаті вся наша збірна залишила змагання із порожніми руками.
Востаннє Україна не здобула жодної медалі чемпіонату Європи у 2000-му році (якщо не враховувати ЧЄ-2016 у Тюмені, який наша збірна пропускала через політичні міркування). Але у Закопане-2000 нашими біатлоністами були виграні медалі у юніорських гонках. Тоді дорослий і молодіжний чемпіонати Європи проводилися спільно, в останні ж роки вони розділені на два повноцінні турніри й проходять у різних місцях.
Зараз світла в кінці тунелю не видно і на юніорському рівні. На чемпіонаті Європи U-21, який тиждень тому завершився у словенській Поклюці, медальна скарбничка України теж залишилася порожньою. Ось і виходить, що цей чемпіонат Європи – найгірший в історії українського біатлону.
Головним наслідком стане скорочення фінансування з держбюджету відразу в кілька разів, що, у свою чергу, може позначитися на майбутніх результатах. Таке собі замкнене коло вийде. Добре, що президент Федерації біатлону України Володимир Бринзак, за його словами, має багато друзів-спонсорів. Залишається сподіватися, що вони не залишаться осторонь у важкі часи.
Єдиним шансом урятувати цей сезон залишається Олімпіада у Пекіні. Будь-яка медаль Ігор перекриє провальний чемпіонат Європи та автоматично зробить цей сезон досить успішним. Але шансів на успіх, щиро кажучи, дуже мало.
Як показали індивідуальні гонки на передолімпійському етапі Кубка світу в італійському Антгольці, Меркушина зараз перебуває приблизно на одному рівні з основною жіночою командою. Але Джимі, Білосюк, Блашко, Петренко та Валі Семеренко, на відміну від Анастасії, протистоятимуть не резервні збірні Норвегії, Росії та Німеччини, а найкращі стріляючі лижниці планети, які теж намагаються вийти на пік форми до 5 лютого.