Українські фігуристи вразили своїм виступом увесь світ.
Це був найемоційніший ваш виступ в житті?
Максим Нікітін: 100%. Найбільш емоційний. Навіть найбільш відповідальний і важливий.
Олександра Назарова: Так. Жодна Олімпіада, жоден чемпіонат світу, жоден старт не може порівнятися з цим.
Максим Нікітін: Ми разом виступали на двох Олімпіадах, на чемпіонатах світу, Європи, ми були на всіх змаганнях, на яких лишень можна, ми в парі 18 років, але це були найбільш відповідальні змагання. Незважаючи на те, що, по суті, ми не змагалися, це був найбільш важливий старт в нашій кар’єрі.
З чим ви в Харкові змушені були зіштовхнутися за той час, поки там знаходилися?
Максим Нікітін: З тим, з чим і всі, напевно… Перш за все, потрібно було дізнатися куди бігти взагалі, коли обстріли починаються: метро, бомбосховище.
На початку не всі магазини працювали, в день початку війни у мене, з якоїсь причини, вимкнули всю воду, з продуктами були проблеми, черги за бензином, комендантська година в перші дні тривала ледь не з 15:00.
За той час, що я там провів, це все стало побутом: вночі прокидатися від обстрілів, зранку встати, піти відстояти в черзі в магазин, потім набрати води… Але найбільше в цей період запам’яталися ранкові і вечірні переклички. Ранок починався з того, щоб написати всім, що ти живий і запитати як всі решта, далі новини, а потім вже починалися пошуки їжі, прихистку. В деякі дні взагалі не можна було з дому виходити. Якось так.
Ми зачепили все: і автоматні черги під вікнами, коли диверсантів вибивали, і авіабомбардування, і військову техніку в місті.
Як це було, виступати, коли головним, дійсно, був не результат, а сам виступ?
Максим Нікітін: Розумієте, нам було важко не через те, що ми не тренувалися, що у нас нова музика…
Олександра Назарова: …що не тренувалися, що немає тренера за бортом, немає костюмів звичних, ковзани не нагострені…
Максим Нікітін: …так, проблема не в цьому полягала. Важко було через всю ситуацію. Коли я пояснював тут, наскільки все серйозно і небезпечно у нас в країні, то казав, що, цілком можливо, поки ми каталися, в Україні в цей час хтось загинув, може навіть дитина. Хоча я щиро сподіваюся, що подібного не трапилося.
Саме через такі емоції… Коли ми вийшли на лід, це все було в голові… Весь чемпіонат світу, оцінки – це все відійшло далеко на задній план.
Олександра Назарова: І те, що ми поїхали з України, це зовсім не полегшило нам життя, навпаки, зробило наш стан лише гіршим. Ти не можеш перебувати поруч з близькими, ти не знаєш як вони.
Максим Нікітін: За інших ти більше переживаєш, ніж за себе. Відчуття, що ти в безпеці, а твої близькі – ні. Воно ще гірше, ніж коли ви всі разом в небезпеці, всі в одних умовах.
Цей виступ на чемпіонаті світу – це був не спорт. Ця програма… це був крик душі, це було звернення до всього світу, це була спроба підтримати і надихнути Україну і українців.