Обидві команди вигравали свої європейські трофеї (на рахунку кожної є по одному такому) ще в часи, які теперішнє покоління вболівальників називає доісторичними. А як інакше можна, не в образу тодішнім гравцям, тренерам і вболівальникам, назвати футбол 70-80-х років минулого століття? Тому цей фінал був прекрасною можливістю нагадати про колишню історію і стерти пилюку на трофейній поличці для нового кубка.
І німецька, і шотландська команди в цьому розіграші запам’яталися такими, що люблять грати другим номером, на контратаках і вільному просторі. Тому гольової феєрії чекали тільки найбільші оптимісти, а думки про неминучу серію пенальті, які виникли ще перед матчем, почали тільки посилюватися під час гри.
Вона (гра), звісно, була бойовою. Кривава футболка Роде вже в дебюті гри – підтвердження цього. Проте далі обійшлося без відвертого хамства чи бруду. Команди пробували грати в футбол, боротися, але в межах правил. Тим більше, що арбітр з початку матчу показав – він не буде свистіти дрібні фоли, а дасть можливість грати до кінця.
Як і очікувалося, певна перевага була в німецької команди. Могли створювати небезпеку Камада і Кнауфф, але першому не вистачило сміливості пробити з вигідної позиції, а другому – точності. Справа перейшла до дальніх ударів, які почали використовувати і шотландці. Але – або вище, або мимо, або в руки кіперу.
Перший цікавий момент виник на 32 хвилині. Костич пробіг з м’ячем від свого майданчика до чужого, але зовсім трохи не влучив у дальній кут. Відповідь «Рейнджерс» – удар головою Ландстрема, з яким справився Трапп. Відчуття серії пенальті ставало все сильнішим, команди пішли відпочивати.
А в другій половині гри з’явилися гостріші ситуації, але Ліннстрему і Кенту не вистачило точності. А Арібо тим часом відкрив рахунок – Тута послизнувся, форвард шотландців вибіг на Траппа і чітко його переграв. Захисник відразу ж розплатився – Гласнер зняв його з гри.
Камада міг зрівнювати рахунок після аналогічного промаху Голдсона, який теж послизнувся, але, перекидаючи голкіпера, перекинув і ворота. Проте рахунок таки став 1:1 хвилин через 10 після першого пропущеного – Костич прострілив зліва, виконавши свій черговий «асист» в сезоні, а Борре випередив захисників і з лінії воротарського майданчика відновив статус-кво.
Обриси серії пенальті, які після першого гола дещо зблякли, стали дуже чіткими. І хай як би команди не пробували перехитрувати чи то суперника, чи долю, чи самих себе, на підсвідомому рівні вони теж відчували, що долю трофею буде вирішено в серії післяматчевих ударів. Тому моменти, що виникали, з’являлися скоріше за інерцією чи після індивідуальних помилок, яких на полі було достатньо – і в основний час, і в обох доданих (знову не обійшлося, наприклад, без падіння захисника). І ближчими до перемоги були, все ж, шотландці, але на 118 хвилині Кент дивом не забив з лінії воротарського майданчика.
Вже під кінець другого екстра-тайму Джованні ван Бронкхорст випустив під серію пенальті свіжих Руфа і Аарона Ремзі. І якщо перший не підвів, то валлієць став антигероєм, оскільки з 10 ударів тільки його виконання пенальті стало неточним.
5:4 – у Франкфурті сьогодні свято, а в Шотландії футбольне розчарування. Надіємось, що 1 червня, після матчу місцевої національної команди з нашою, воно стане ще більшим.
Ліга Європи 2021/2022. Фінал.
«Айнтрахт» (Франкфурт-на-Майні, Німеччина) – «Глазго Рейнджерс» (Шотландія) – 1:1 (пен. 5:4).
Борре, 69 – Арібо, 57.
Арібо, 62 – Райт, 73.
Серія пенальті: 0:1 – Тавернієр, 1:1 – Ленц, 1:2 – Девіс, 2:2 – Хрустич, 2:3 – Арфілд, 3:3 – Камада, 3:3 – Ремзі (воротар), 4:3 – Костич, 4:4 – Руф, 5:4 – Борре.
«Айнтрахт»: Трапп – Тута (Хасебе, 59), Туре, Ндіка (Ленц, 101) – Кнауфф, Соу (Хрустич, 106), Роде (Якич, 90), Костич – Ліннстрем (Хауге, 71), Борре, Камада.
«Глазго Рейнджерс»: Макгрегор – Тавернієр, Голдсон, Бассі, Барішич (Руф, 117). – Джек (Девіс, 74), Ландстрем – Кент, Райт (Сакала, 74, Ремзі, 117), Камара (Арфілд, 91) – Арібо (Сендз, 101).
Арбітр: Славко Вінчіч (Словенія).
Стадіон: «Рамон Санчес Пісхуан» (Севілья, Іспанія).