В очікуванні великої Перемоги українські спортсмени бʼються за українську ідентичність на спортивному фронті. Їхні цьогорічні досягнення наскільки вагомі, що самі атлети вражені власними результатами!
Від початку року наші спортсмени вибороли на офіційних міжнародних змаганнях з олімпійських, неолімпійських видів спорту і видів спорту осіб із інвалідністю 3467 нагород: 1398 золотих, 1023 срібних і 1046 бронзових медалей.
“Всупереч всьому, цього року наші спортсмени показали неймовірні результати. Я пишаюся кожним і кожною, завдяки чиїм перемогам в різних країнах світу звучить наш гімн і піднімають прапор України. Кожна перемога нагадує людям про нашу країну і нашу боротьбу за незалежність”, – говорить президент НОК України, міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт.
Спортсмени всіх національних збірних команд за час війни взяли участь у більш ніж дев’ятиста міжнародних змаганнях.
“Війна стала викликом для всіх. Президент України Володимир Зеленський поставив перед нами завдання зберегти спорт. 24 лютого багато хто зі спортсменів перебував за кордоном – на змаганнях та зборах. Але були і спортсмени, котрі залишилися в зоні бойових дій у своїх містах чи на тренувальних базах”, – згадує Вадим Гутцайт.
Українська біатлоністка Дар’я Блашко одна з тих, кому довелося побувати під обстрілами.
“В перерві між Олімпійськими іграми і наступним етапом Кубку Світу ми були на нашій базі в Чернігові, – розказує Дар’я. – Встигли потренуватися два дні, і почалась війна. В перший день нам з моїм тренером Володимиром Махлаєвим вдалося вистояти велику чергу, щоб зняти готівку і закупити продукти. Це дало нам можливість протриматися у підвалі 9 днів. Вибухи були зовсім поруч: ми думали, що всі вікна повибиває. Потім зникло світло, ми залишились без опалення, водопостачання і не мали змогу приготувати їжу. Пересиджувати там було неможливо”.
Мобільний зв’язок був відсутній. Інформації, як саме виїхати з зони бойових дій, не було. Тренери прийняли рішення виїхати через місто Бобровиця.
“Там жили працівники бази, з якими ми ближче познайомилися у підвалі. Вони запросили нас до себе додому. Але туди теж дійшла війна. Коли ми були в будинку, почали обстрілювати весь район, і в нас повибивало вікна. Мікроавтобус тренера також постраждав. Потім нас прихистили інші люди, також працівники нашої бази. 11 березня ми стали свідками страшного обстрілу. Не знаю, чим саме росіяни бомбардували, але вони просто все випалювали, все спалахувало, як сірники. Я уявити не могла, що колись доведеться таке побачити. Якимось дивом нам вдалося виїхати на захід країни, по дорозі зупиняючись у наших спортивних знайомих”, – згадує Дар’я.
“Частину людей вдалося переселити до більш безпечних областей України. Ми вирішили питання перебування на наших тренувальних базах не лише спортсменів і тренерів, а й їхніх рідних. Навіть, за таких обставин, було завдання створити умови для подальшої підготовки і участі в запланованих змаганнях. Частина наших спортсменів перебувала за кордоном, коли почалась війна. І нам треба було відпрацювати логістику їх переміщення та перебування. Безпрецедентну підтримку ми отримали від наших колег з – за кордону. Наших спортсменів і тренерів прийняли на своїх базах, за власні кошти, більше ніж сорок країн світу! ” – розповідає Вадим Гутцайт.
Наразі Дар’я Блашко разом зі своєю командою перебуває в Словенії на зборах: “Три місяці я не могла прийти до тями і не могла тренуватися. Деякі звуки машин нагадували мені військові літаки і гелікоптери, що обстрілювали нас. Мене страшили розриви салютів. Моя гвинтівка згоріла разом з нашою прекрасною базою в Чернігові, а другу ложу було пошкоджено в машині тренера. Але зараз все налагоджується! І я, і вся наша команда вмотивовані, як ніколи, на найкращі результати, і ми зробимо для цього все!”
За час війни в Україні вже постраждали 149 спортивних об’єктів, 28 з них зруйновано повністю. Найвідоміші з них – це басейн “Нептун” у Маріуполі, басейн спортивного комплексу НТУ “ХПІ” у Харкові, велокомплекс зі спеціалізованою трасою в Лимані, харківський стадіон “Металіст”, льодовий палац у Сєвєродонецьку. Сума збитків наразі сягає понад двісті мільйонів доларів США.
“Вже через півроку від початку війни в містах, віддалених від бойових дій, ми почали відновлювати роботу на спортивних об’єктах з урахуванням безпекових вимог і заходів. Зокрема, активно приймають спортсменів з усієї України Київ та Львівщина, там проводяться всеукраїнські змагання з різних видів спорту. Для нас важливо, щоб українські спортсмени тренувалися і показували хороші результати у відбіркових змаганнях до Олімпійських ігор – 2024”, – розповідає Вадим Гутцайт.
Результати цього воєнного року були вдалими: на ХІ Всесвітніх іграх у Бірмінгемі (США) збірна України виборола свій найкращий результат в історії — третє місце у медальному заліку. На Всесвітній шаховій Олімпіаді в індійському Ченнаї жіноча збірна команда України посіла перше місце серед 160-ти країн світу. Наші дефлімпійці стали абсолютними чемпіонами і встановили історичний рекорд, завоювавши 138 медалей, а паралімпійська збірна здобула срібло у Пекіні.
“Зараз на наших спортсменів дивляться зовсім по-іншому: з більшою повагою і як на гідних конкурентів, – переконує Вадим Гутцайт. – Мабуть, побачивши нашу волю до перемоги, в яких умовах ми тренуємося (без світла, іноді в укриттях), світове спортивне товариство підтримало нас і на дипломатичному фронті: у блокуванні участі російських та білоруських спортсменів у міжнародних змаганнях, а також виключення представників росії та білорусі з керівних органів міжнародних спортивних організацій”.
Понад 100 міжнародних федерацій та асоціацій застосували обмеження (136 санкційних дій) щодо виключення РФ та РБ з міжнародних спортивних організацій, а також позбавили їх права організації та проведення змагань міжнародного рівня на їхніх територіях.
“Я постійно спілкуюся зі своїми колегами з різних країн, керівництвом МОК, багатьма національними федераціями та олімпійськими комітетами інших держав. Завжди пояснюю, чому не можна допустити, щоб представники країн-агресорок виступали на міжнародних змаганнях і представляли свої держави. У більшості випадків нам вдається отримати підтримку. Але Росія надто велика і її представники мають провідні позиції у багатьох міжнародних спортивних організаціях. Тому іноді ми не можемо нічого вдіяти проти їх рішень. Але ми продовжуємо свою боротьбу, і міністерство щоденно здійснює моніторинг та оновлення переліку санкційних заходів”, – запевняє Вадим Гутцайт.
Українська сторона наголошує, що до кінця війни в Україні російські та білоруські спортсмени не мають права виступати на міжнародних змаганнях, навіть під нейтральним прапором. І поки в нашій країні йде війна і вбивають людей – спорт не може бути поза політикою.
“Сьогодні майже 3 тисячі наших спортсменів і тренерів захищають нашу державу зі зброєю в руках у лавах ЗСУ і ТрО. На жаль, на даний час уже понад 190 загинуло, 12 поранено, – говорить Вадим Гутцайт. – Разом з нашою армією в українського народу, українських спортсменів є сильна мотивація: продемонструвати всьому світові нашу міць і незламність”.