У червні 1992 року європейський футбол опинився на межі політичних і спортивних потрясінь. Через громадянську війну на Балканах і розпад Югославії за два тижні до початку чемпіонату Європи з-поміж учасників турніру виключили югославську збірну, яка посіла перше місце у відбірковій групі.
У результаті позапланова путівка на континентальну першість до Швеції дісталася Данії – команді, що у кваліфікації фінішувала слідом за Югославією.
Хаотична підготовка до Євро
Данці вирушали до сусідньої Швеції практично з відпустки. Лише за тиждень до початку Євро-1992 головний тренер “червоно-білих” Ріхард Меллер-Нільсен поспіхом збирав збірну після товариського матчу з командою СНД (1:1).
Головна зірка “Данського динаміту” Мікаель Лаудруп у той час відпочивав на морі після виснажливого сезону, в ході якого він допоміг каталонській Барселоні не лише стати чемпіоном Іспанії, а й вперше виграти Кубок європейських чемпіонів. Коли Лаудруп-старший отримав дзвінок від тренера збірної, то майже без вагань відмовив – мовляв, Євро-1992 не входить у його плани на червень, тож він нікуди не поїде.
Найкращий футболіст року в чемпіонаті Іспанії мав конфлікт із головним тренером, через що не виступав за національну команду з 1990 року. Його молодший брат Браян Лаудруп з тієї з причини також не викликався до лав збірної півтора року, а тому довго вагався, перш ніж прийняв запрошення від Меллера-Нільсена за кілька днів до старту турніру.
Розбіжності з головним тренером мали й інші гравці, а відтак атмосфера в команді була досить похмурою: жорсткий оборонний стиль Меллера-Нільсена був багатьом не до вподоби. Лаудрупи та компанія відверто зневажали наставника за “боягузливу тактику”. За таких обставин зібрати боєздатний колектив було надзвичайно складно.
У той час у фінальній частині чемпіонату Європи грали лише 8 команд, які були розділені на дві групи по 4 збірні. На відміну від сьогодення, за перемогу тоді нараховувалися два очки замість трьох, а у плейоф виходили лише перші два місця. Данці потрапили до “групи смерті” – Франція, Англія, Швеція, тож ніхто серйозно не сподівався на якісь далекі перспективи. Хоча зручних суперників на тому турнірі апріорі не могло бути.
“Ми не могли зазнати фіаско, бо від нас нічого не очікували. Навіть якби ми програли 0:5 тричі, це нічого не змінило б”, – зазначав згодом один із героїв Євро‑1992 Кім Вільфорт, який був визнаний найкращим футболістом Данії за підсумками 1991 року.
Саме Вільфорт мав стати лідером “Данського динаміту” за відсутності Лаудрупа-старшого, однак тоді Кіму було зовсім не до футболу.
Особиста трагедія як джерело натхнення
5-річна донька Кіма хворіла лейкемією – раком крові та кісткового мозку. Тож коли Вільфорт отримав дзвінок від Меллера-Нільсена, спершу він категорично відмовився. Знайти потрібні слова вдалося дружині гравця:
“Кіме, ти мусиш поїхати й зіграти заради нашої Лін”.
До того ж Вільфорту пообіцяли, що за потреби він матиме можливість їздити в лікарню до доньки. Довго вагаючись, він все ж погодився.
Особиста драма Кіма Вільфорта стала особливою мотивацією для данців. Попри статус головних аутсайдерів, вони мали намір наробити шороху – не лише заради честі країни, а й щоб подарувати миттєвості щастя смертельнохворій доньці товариша по команді, яка пильно стежила за ними біля екрану телевізора.
Перші кроки на шляху до дива
У стартовому матчі на Євро-1992 підопічні Меллера-Нільсена несподівано зіграли в безгольову нічию з Англією (0:0). Гарі Лінекер та компанія домінували в ході зустрічі, однак змусити капітулювати Петера Шмейхеля англійцям так і не вдалося. Далі – мінімальна поразка від Швеції (0:1), після якої шанси данців на вихід у плейоф здавалися примарними – потрібно було не лише перемагати Францію в останньому турі, а й сподіватися на потрібний результат у грі між Швецією та Англією.
Коли ж Вільфорт отримав звістку про те, що його донька Лін стала почуватися значно гірше, він без вагань вирушив до Данії, залишивши команду перед матчем, який мав стати для данців останнім на турнірі. Ця новина дуже не сподобалася вболівальникам та данським ЗМІ, які до цього не знали про хворобу доньки Вільфорта й сподівалися побачити останній бій головної команди країни. Проте думки інших людей – останнє, що могло турбувати Кіма в ті драматичні дні.
Ключові матчі данської казки
Під час гри проти Франції Вільфорт перебував у лікарні – біля ліжка Лін. Вже на 8-й хвилині Генрік Ларсен знайшов щілину в захисті французів і вивів данців уперед, що спровокувало радісні вигуки в сусідніх із Лін палатах – Вільфорт зрозумів, що партнери забили. У другому таймі Жан-П’єр Папен зрівняв рахунок, однак гол Ларса Ельструпа за 12 хвилин до кінця основного часу приніс Данії надважливу перемогу. Підсумкові 2:1 залишили французів за бортом плейоф та подарували данцям путівку до півфіналу, оскільки в паралельному поєдинку Швеція здобула вольову звитягу над Англією (2:1).
Вплив Вільфорта відчувався навіть попри його відсутність: під час матчу вся команда думала про його доньку. Кажуть, після перемоги над французами Лін особисто благала батька повернутися до збірної й поборотися за омріяний чемпіонський кубок.
У півфіналі Данія зустрілася з чинним чемпіоном Європи – збірною Нідерландів. Через відсутність повноцінної підготовки до турніру данці виходили на поле настільки втомленими, що Меллер-Нільсен дозволив їм грати без зайвих тактичних настанов – так, як вони зможуть. Зіграв на руку той факт, що нідерландці з Марко Ван Бастеном та Браяном Роєм на вістрі атаки мали на один день менше для відпочинку.
Данія несподівано забила швидкий гол зусиллями Генріка Ларсена, але на екваторі першого тайму Денніс Бергкамп відновив статус-кво. Ще до перерви Ларсен оформив дубль, повторно шокувавши фаворитів.
Данці традиційно грали від захисту, максимально затягували час, відпасовуючи назад на Шмейхеля, який за тодішніми правилами міг забирати м’яч до рук. Однак зберегти переможні 2:1 на табло підопічні Меллера-Нільсена не змогли – під завісу основного часу забив Франк Райкард, який перевів гру в овертайм.
Фіналіста визначила футбольна лотерея – серія пенальті. Данці забили 5 разів, нідерландці – лише 4 – схибив Ван Бастен, який не зміг переграти Шмейхеля. Донька Вільфорта на власні очі побачила, як Кім реалізовує свій 11-метровий удар та допомагає збірній Данії вперше в історії вийти у фінал чемпіонату Європи.
“Неможливо бути на 100% впевненим, що заб’єш. Але потрібно вірити у це й блокувати всі інші думки, перш ніж завдаєш удар”, – пізніше розповідав Вільфорт, пригадуючи ту серію пенальті.
Історичне диво в Гетеборзі з гірким присмаком
Фінал, який відбувся 26 червня на стадіоні в Гетеборзі, дарував мало шансів “червоно-білим” із Данії. Суперником була команда Німеччини – чемпіон світу 1990 року. Німці були впевнені в легкій перемозі, однак недооцінка суперника зіграла з ними злий жарт. Вже на 18-й хвилині Йон Єнсен неймовірним ударом в один дотик “вколотив” м’яча точно в дев’ятку воріт Бодо Іллгнера – 1:0.
Надалі німці завдавали неймовірного тиску, але Петер Шмейхель робив справжні дива на останньому рубежі оборони. Зірковий голкіпер данців, у майбутньому 5-разовий чемпіон Англії, здійснив декілька неймовірних сейвів і став одним із головних героїв як того фіналу, так і турніру загалом.
А масною крапкою у вирішальному матчі став епізод, який зробив цю історію по-справжньому особливою. Кім Вільфорт підхопив м’яч перед штрафним майданчиком німців, прибрав фінтом одразу двох захисників і влучив більярдним ударом у стійку, від якої м’яч відскочив уздовж лінії воріт і перетнув її.
2:0 – сенсація, яка принесла Данії омріяне чемпіонство та докорінно змінила європейський футбол.
“У нас були не найкращі гравці, але в нас була найкраща команда”, – згадував згодом Кім Вільфорт.
Після фінального свистка в данських містах проходили багатотисячні святкування. Коли ж збірна Данії повернулася додому, на Ратушній площі Копенгагена зібралося понад 150 тисяч людей, аби зустріти героїв. На сторінках футбольної історії Євро-1992 став символом неймовірної сили команди і єднання нації.
“Це було неймовірно, справді неймовірно. І тільки коли ми були в Копенгагені на святкуваннях у ратуші з уболівальниками, я зрозумів, що ми дійсно це зробили, це не сон”, – розповідав Петер Шмейхель.
На жаль, навіть найкращі емоції щастя виявилися безсилими в боротьбі з безжальною хворобою. Через декілька тижнів після фіналу Лін Вільфорт померла. Церемонію поховання відвідали майже всі гравці збірної Данії.
Тріумф, що змінив Данію і Європу
Герої того успіху стали справжніми легендами вітчизняного футболу: Шмейхель та Вільфорт отримали в Данії національні ордени, а ім’я Меллера-Нільсена стало синонімом успіху в боротьбі проти будь-яких топових збірних. У тому ж 1992-му наставник збірної Данії був визнаний найкращим тренером року за версією World Soccer.
“Найкращий комплімент, який можна дати тренеру, – це те, що він витиснув зі своїх гравців найкраще, на що вони здатні”, – зазначав Ріхард Меллер-Нільсен, згадуючи історичну звитягу. У 2014-му він помер на 77-му році життя.
Щодо Вільфорта, то після завершення кар’єри він присвятив себе благодійності та вихованню нових талантів у Брондбю – академії клубу, за який Кім виступав протягом 12 років. Там зокрема займалися і двоє його синів – Міккель та Каспер.
***
Чемпіонство Данії стало справжнім проривом для тамтешнього футболу. Після Євро‑1992 юні данські таланти дивились на Шмейхеля, Вільфорта, Ларсена та інших героїв як на приклад для наслідування. Данська збірна отримала статус команди, яка може обіграти будь-якого суперника.
В європейському контексті перемога Данії змінила уявлення про турнір. Це був останній чемпіонат Європи, в якому брало участь усього 8 команд: вже наступного разу число учасників збільшили до 16, а за перемогу на груповому етапі почали нараховувати три очки замість двох.
Сенсаційне Євро‑1992 продемонструвало, що у футболі вирішальним може стати не стільки індивідуальний талант, скільки єдність і віра в спільну мету. Данські “темні конячки”, які потрапили на турнір останньої миті, довели: навіть мінімум ресурсів і часу на підготовку можна компенсувати безмежною мотивацією, залізною дисципліною і внутрішньою згуртованістю.
Денис Шаховець, Чемпіон
