14-річна важкоатлетка з Маріуполя Аліна Перегудова була унікальною спортсменкою – у такому юному віці вона виконала норматив майстра спорту, потрапила до резерву збірної України та готувалася до чемпіонату Європи. Дівчинка мріяла про великі перемоги та титули, але почалася повномасштабна війна з РФ. 28 лютого Аліна перестала виходити на зв’язок, а у квітні стало відомо, що вона загинула.
Згадуючи трагічні події річної давнини, OBOZREVATEL поспілкувався з Ігорем Анушкевичем – директором спеціалізованого коледжу спортивного профілю імені Сергія Бубки, в якому навчалася Аліна. Він розповів, що в перший день повномасштабного вторгнення Перегудова перебувала у Бахмуті, проте у зв’язку з військовою агресією Росії вони були змушені повернути її батькам до Маріуполя.
“25 та 26 лютого я зібрав працівників та дітей, організував транспорт, ми пропрацювали маршрут та відправили дітей додому, до їхніх батьків. 26-го числа автобус виїхав через Костянтинівку, Покровськ та Курахове на Маріуполь. У ньому було не менше 24 дітей. У Маріуполі всіх зустрів батьківський комітет та розвіз їх додому”, – згадав Анушкевич.
У березні керівництву коледжу дали команду евакуюватися з Бахмута та перевезти організацію до Полтави на базу місцевого державного педагогічного університету ім. Короленка, де сьогодні навчається 291 людина – шкільний блок та студенти.
Після цього працівники коледжу їздили до Донецької області з Полтави та вивозили і своїх дітей, і інших людей та їхнє майно: “І навіть зовсім недавно ми приїжджали легковими машинами та вивозили людей – з Бахмута, Костянтинівки, Краматорська, Слов’янська, Добропілля. Це робили наші тренери. Ми не стояли на місці”.
Рік тому працівники коледжу вивозили людей з Маріуполя – і з Лівого берега, який відокремлений від решти міста промисловою зоною комбінату “Азовсталь”, і з центральних районів. Запрошували евакуюватись і Аліну.
“Маріуполь – це ж моє рідне місто. І ці діти… Ми запрошували виїхати і Аліну. І головний тренер збірної України запрошував її до Києва тренуватися. Але мама не захотіла, а вирішують батьки. А вони спершу боялися виїжджати. Тільки потім, коли вже стало у Маріуполі зовсім спекотно, почали виїжджати у бік міста, щоб вибратися звідти. Але все вже було перекрито”, – згадав Анушкевич.
Ігор Казимирович розповів, що й сам колись тренувався у Маріуполі у тренера Аліни – Сергія Сергійовича Аленіна.
“Аліна до коледжу тренувалася на Лівому березі. Коли трапилося це лихо, вона навчалася у 9 класі, була багаторазовою чемпіонкою України. Можете уявити, наскільки вона була талановитою дитиною, якщо у 14 років на чемпіонаті країни вже виконала норматив майстра спорту, але їй не присвоїли, оскільки таке звання у нас дається з 15 років. Аліна входила до резерву збірної України та вела підготовку для участі у відборі до чемпіонату Європи, а також подальшої участі у ньому”, – зазначив Анушкевич.
Директор коледжу навіть жалкував про те, що в перші дні війни відправив дітей по домівках, але інакше вчинити не міг, адже вони мають батьків, за якими залишається останнє слово.
“У день своєї загибелі вона була вдома, у Маріуполі з бабусею, мамою та братом. Вони зібрали речі і якраз вийшли з під’їзду свого будинку, коли поряд приземлилася міна. Вона вибухнула, накрила Аліну та її маму. Брат ішов ззаду. Він підвівся, і в цей момент його вбила куля снайпера. Залишилася лише бабуся. Ось таке наше горе”, – сумно сказав Ігор Казимирович.
Раніше тренер Перегудової Ігор Обухов згадував, що Аліна таки мала плани поїхати до Києва, де в неї жила друга бабуся і тітка. Але не встигла. При цьому, за словами подруги, навіть коли в її місті стріляли, спортсменка “виходила на тренування, нічого не боялася”.
А у важку атлетику прийшла внаслідок трагічного випадку у дитинстві, коли її у вісім місяців покусав бультер’єр. У Аліни було розірвано обличчя, але її чомусь відвезли не до найближчої лікарні, а до ветеринара. Ніхто не думав, що маля виживе, а ветеринар зашив рану в половину обличчя грубо, як міг.
“Але дівчинка вижила, стала рости, і цей шов тягнув, обличчя трохи перекошувало. У дитинстві над нею сміялася діти. Тому весь час Аліна проводила з бабусею, яка працювала на залізниці. Вона перевіряла колії і кувалдою забивала рейки. Це подобалося дитині, так вона прийшла у важку атлетику”, – згадував Обухів.
На жаль, Аліна далеко не єдина спортсменка, життя якої обірвали у Маріуполі російські окупанти. Ігор Анушкевич розповів, що під час обстрілів Маріуполя російськими окупантами загинув і його тренер із дзюдо та самбо – Ільницький Микола Михайлович.
“Коли він отримав поранення в плече, я так зрозумів, що з 17-го мікрорайону, де він жив, його повезли до кінця кварталу, де була нова велика міська лікарня. Але зі Старого Криму вже наступали окупанти. І, швидше за все, його не довезли. Знаю про це, бо він має доньку та сина. А дружина Миколи Михайловича померла там у підвалі”, – сумно підсумував директор коледжу.
Офіційно Ільницький вважається зниклим безвісти, але, напевно, всі бачили на фото чи відео десятки тисяч могил мирних жителів під Маріуполем. Тому шансів, що наставник вижив після поранення і стільки часу не виходить на зв’язок – практично немає.
