16 серпня 1975 року трагічно пішов із життя один із найвидатніших бігунів на довгі дистанції в історії легкої атлетики, дворазовий олімпійський чемпіон з України Володимир Куц. Кар’єра уродженця села Олексине, що на Сумщині, вийшла стрімкою та дуже яскравою. Однак організм, який працював на межі, і нещадна радянська система, призвели до смерті в 48 років.
Найкращий стаєр світу середини 50-х Володимир Куц почав бігати у 1945-му – на фініші Другої світової війни, під час якої він служив матросом Балтійського флоту. Причому 1943 року 16-річний хлопець приписав собі два роки, щоб вирушити на фронт.
На Балтійському флоті Куц дослужився до звання старшини першого рангу, командував артилерійським розрахунком, проте, за словами його близького друга легкоатлета Володимира Казанцева, українця мучили кошмари.
“Якось ми поверталися на теплоході зі Швеції після переможного виступу. Стояли на палубі, і Володя розповів мені несподівану річ. Він служив на Балтійському флоті тральщиком мін. З того часу йому мало не щоночі снилися кошмари, в яких міни спливали з дна і розривали людей на шматки. Чесно кажучи, я був вражений…”, – розповідав Казанцев.
Професійна кар’єра легкоатлета Куца стартувала вже 1951-го. Коли хлопцеві було 24 роки, він почав готуватися та показувати перші результати під керівництвом тренера Леоніда Хоменкова.
1953-го Куц, який народився на той момент у Харківському окрузі та жив там до армії, вперше став чемпіоном СРСР, після чого почав штампувати перемоги і на міжнародних стартах. І підтвердив свій статус фаворита на Олімпіаді-1956, вигравши дистанції 5000 та 10 000 метрів.
Щоправда, перед Олімпіадою закордонна преса робила ставки більше не на Володимира, а на австралійців Лоуренса та Стівенса та англійців Пірі та Чатауея. За прямолінійний стиль бігу Куца спортивні оглядачі називали “роботом” та “людиною-машиною”… Одна з мельбурнських газет запитувала: “Чи зможе “робот” перемогти спортсменів-мислителів?” І сама відповідала: “Ні, в хитромудрій боротьбі такі спортсмени, як Куц, перемогти не можуть”.
Пізніше Володимир зізнавався, що ці висловлювання його засмучували, і на Ігри він їхав з одним бажанням – виступити успішно та довести, що всі ці фахівці помилялися. Перший раз бігун вразив світ 23 листопада 1956 під час забігу на 10 000 метрів.
“Після пострілу я відразу ж вирвався з середини першого ряду і запропонував темп, який мною вивірили на тренуваннях: перше коло – 61,4 сек. Це звичайний темп для мене, але він не підходить багатьом суперникам. Пірі слідує за мною. Він вірний своїй звичайній тактиці. Він хоче за лідером прийти до перемоги, а можливо, і до нового світового рекорду…”, – згадував у своєму щоденнику Куц.
Володимир запропонував суперникам “рваний біг”, вимотуючи опонентів то різким збільшенням, то так само різким зниженням швидкості: “До фінішу залишалося ще більше 3 кілометрів, коли багато хто остаточно вирішив, що золота медаль у руках англійця Пірі. А в цей час я готувався до останньому, вирішальному ривку, який, на мою думку, мав початися на 20-му колі”.
Куц навіть дозволив англійцю вийти вперед, а коли побачив його пониклу постать, а на обличчі – граничну втому, то зробив вирішальне прискорення: “Остання крапля, мабуть, переповнила чашу втоми Пірі. І ось 25-й, останній круг. Він був пройдений мною за 66,6 секунди. Я буквально летів до фінішу…”
За першою олімпійською перемогою представника СРСР 28 листопада послідувала золота медаль на 5000 метрів. Захопивши лідерство зі старту, Володимир фінішував із новим олімпійським рекордом. Говорили, що після 10 000 метрів Куц ледве міг стояти на ногах, не те що бігати, а замість нігтів була синя пухлина. Але його вмовив стартувати на “п’ятірці” голова радянської делегації, пообіцявши навіть генеральську пенсію.
А Роджер Банністер, який називав українця “безжальною машиною”, після цього написав: “Куц – це не машина. Його мозок настільки ж чудово підготовлений, його мислення настільки ж досконале, як і його тіло”.
Головний конкурент Куца британець Гордон Пірі був просто розчавлений: “Він убив мене швидкістю і зміною темпу. Він занадто гарний для мене. Я б ніколи не зміг бігти так швидко. Я ніколи не зміг би побити Володимира Куца!”
Ходили чутки, що в Мельбурні Куцу намагалися “підкласти” красуню-блондинку, щоб збити його з настрою. А також стався інцидент, коли на прес-конференції бігуну кинули під ноги пофарбованих червоною фарбою щурів. Але на Олімпіаді-1956 нічого не могло вплинути на легкоатлета. Він став головною зіркою австралійський Ігор та прикрасив усі світові ЗМІ.
Але 1959-го кар’єра стаєра завершилася так само швидко, як і почалася. Однією із слабкостей геніального бігуна був алкоголь. З Мельбурна радянська делегація поверталася теплоходом “Грузія”. Рейс до Владивостока тривав понад три тижні і, за свідченнями очевидців, Куц під час плавання пішов у важкий запій.
Проте хрест на кар’єрі Володимира поставило не алкоголь, а здоров’я. Бігун страждав через сильний біль у животі та ногах, що було викликано обмороженням під час проходження служби на флоті. Після Олімпіади в Мельбурні лікарі виявили у нього підвищену проникність капілярів ніг, але навіть із таким діагнозом він ще змагався до 1959 року і встановив світовий рекорд на 5000 м, який протримався 8 років – 13.35,0.
А ось після завершення кар’єри Куц не зміг себе знайти у тренерстві, а без регулярних тренувань та бігу сильно погладшав і важив понад 100 кг. Його стан погіршував алкоголь, і 1972-го чемпіон переніс інсульт. До того ж, він вкрай болісно переживав розлучення з першою дружиною.
А останньою краплею для Володимира стала історія з недопуском до Олімпіади у Мюнхені-1972, куди Куц отримав персональне запрошення від організаторів. Але, дбаючи про своє обличчя, радянська влада не збиралася показувати світові чемпіона, який після інсульту міг ходити лише з палицею.
Життя легенди перетворилося на жах, і 16 серпня 1975 року 48-річний Володимир помер від передозування снодійного, яке він, ймовірно, запив горілкою. Про це повідомив стаєр Сергій Скрипка, який на той час жив у квартирі Куца. За його словами, тренер випив одразу велику дозу ліків і запив його алкоголем. Зупинити вчителя Сергій не встиг.
Досі достеменно невідомо, чи був вчинок олімпійського чемпіона самогубствам, чи він випадково перейшов межу, намагаючись заглушити фізичний і душевний біль… Хоча більшість знайомих на той час схилялася до суїциду.
