5 та 6 вересня 1972-го стали чорними днями у світовому спорті – 51 рік тому стався кривавий теракт на Олімпіаді у ФРН, які в газетах називали “Мюнхенською різаниною”. Через вкрай слабкі заходи безпеки в олімпійському селищі та погано сплановану рятувальну операцію жертвами палестинських терористів з “Чорного вересня” стали 11 членів збірної Ізраїлю та поліцейський.
Однією з причин трагедії вважають політику Олімпійського комітету ФРН, який прагнув стерти усі спогади про своє нацистське минуле та створити на Іграх відкриту та дружню атмосферу. Тому максимально послабив заходи безпеки в селищі: на території зовсім не було поліції, лише беззбройні охоронці, атлети часто заходили без пред’явлення перепусток, а деякі взагалі лазили через хлипкі паркани навколо поселення.
Ще до прибуття збірної Ізраїлю до Мюнхена відсутність озброєної охорони непокоїла голову її делегації Шмуеля Лалкіна. Пізніше у своїх інтерв’ю він зізнавався, що здивувався, коли його команду розмістили у досить ізольованій частині олімпійського селища у невеликому будинку біля воріт. Лалкін вважав місце легко вразливим для нападу ззовні.
Німці запевняли голову ізраїльської делегації, що вживуть особливих заходів безпеки щодо його команди, але, як показали подальші події, це були лише слова. За п’ять днів до закриття Олімпіади, вранці 5 вересня вісім озброєних палестинських терористів з групи “Чорний вересень” безперешкодно увірвалися до збірної Ізраїлю.
Як пізніше стало відомо, злочинці разом із запакованою в речові мішки зброєю просто перелізли через паркан, ще й скориставшись допомогою атлетів, які нічого не підозрювали. Далі за допомогою вкрадених ключів проникли у дві квартири на Коноллі-Штрассі, 31.
Суддя з боротьби Йосеф Гутфройнд прокинувся, почувши звуки дверей, що відкриваються, і підняв тривогу, коли побачив озброєних людей у балаклавах. Поки рефері тримав двері, його колега, суддя з важкої атлетики Тув’є Сокольські, встиг розбити скло та втекти. А суддя з боротьби Моше Вайнберг спробував відбитися від терористів. Його не зупинило навіть вогнепальне поранення в щоку.
Вже стікаючи кров’ю, Вайнберг накинувся на терористів, нокаутувавши одного з них і порізавши іншого, що дало час борцю Гаді Цабарі втекти через підземний гараж. Однак сам Моше відразу був убитий. Його тіло знайшли біля дверей комплексу житлового блоку №31 о 5:00. І за півгодини офіцери мюнхенської поліції підняли тривогу.
Також було вбито в олімпійському селищі ветерана Шестиденної війни важкоатлета Йосеф Романо, який поранив одного з терористів. У відповідь палестинці кастрували спортсмена і завдали інших страшних тортур, які Романо не пережив.
У результаті терористи мали дев’ять заручників. Крім Гутфройнда, вони захопили тренера зі стрільби Кехата Шора, наставника з легкої атлетики Аміцура Шапіро, тренера з фехтування Андре Шпіцера, суддю з важкої атлетики Яакова Шпрінгера, борців Еліезера Халфіна та Марка Славіна, штангістів Давида Бергера та Зеева Фрідмана.
Зайнявши оборону в захопленій будівлі, терористи висунули вимоги: звільнити 234 палестинці, які перебувають в Ізраїлі, двох німецьких радикалів та 16 ув’язнених із в’язниць Західної Європи, забезпечивши їм безпечну дорогу до Єгипту. Вони обіцяли почати вбивати заручників до полудня, якщо їхні вимоги не будуть виконані.
“Ми весь час чули ультиматум: якщо ви не випустите 200 терористів із ізраїльських в’язниць, кожні дві години ми вбиватимемо і викидатимемо тіла людей”, – згадувала ізраїльська легкоатлетка Естер Рот-Шахаморов, яку завдяки щасливому випадку поселили в іншій частині олімпійського селища.
Уряд Голди Меїр відмовився виконати умови терористів, оскільки це стане стимулом для подальших атак на ізраїльтян. А ось міністр внутрішніх справ ФРН Ганс-Дітріх Геншер продовжував переговори до вечора, обіцяючи виконати умови “Чорного вересня”.
О 18:00 терористи вимагали літака для вильоту із заручниками до Каїра з міжнародного аеропорту Мюнхен-Рим. Але переговорники переконали бойовиків, що військовий аеродром Фюрстенфельдбрука буде зручнішим, плануючи там рятувальну операцію, яка з тріском провалилася. І досі невідомо, чому ізраїльському спецназу було категорично відмовлено взяти участь у звільненні заручників, адже вони мали певний досвід.
А ось силовики ФРН до бою з терористами виявилися не готовими. Палестинців із заручниками вивезли автобусом із селища і на вертольотах доставили на аеродром, де вже був готовий до вильоту Боїнг-727. Там за первісним планом мали знаходитися перевдягнуті в членів екіпажу німецькі поліцейські, але буквально перед прибуттям бойовиків вони втекли, не попередивши керівників операції.
У результаті снайперам нічого не залишалося, як відкрити вогонь по терористах на злітно-посадковій смузі, але через погану видимість почалася запекла перестрілка, яка обернулася загибеллю всіх 9 заручників та поліцейського, що знаходився на диспетчерській вежі. Терористи встигли розстріляти атлетів та підірвати один з гвинтокрилів з олімпійцями, які були пов’язані та не могли втекти.
У ході “рятувальної” операції ФРН п’ятеро бойовиків було вбито, а трьох – заарештовано. Але вже 29 жовтня їх звільнили після того, як “Чорний вересень” захопив літак “Люфтганзи” та вимагав відпустити вбивць. Ізраїль відповів на звільнення терористів операціями “Весна молодості” та “Гнів Божий”, у ході яких Моссад вистежив та знищив двох звільнених терористів та деяких підозрюваних у підготовці теракту.
З тих, хто планував теракт, лише Абу Дауд, який заявляв, що захоплення заручників було його ідеєю, помер природною смертю в 73 роки. Він розповідав, що “мюнхенська операція отримала схвалення Арафата”, хоча сам Арафат не брав участі в її підготовці. В автобіографії Дауд написав, що Арафат дав напуття групі терористів словами “Храни вас Бог”. А 2006-го в інтерв’ю Der Spiegel заявив: “Я ні про що не жалкую. Навіть не мрійте, що я вибачатимуся”.
У свою чергу членів команди Ізраїлю, які вижили, після теракту попросили повернутися в номери і зібрати особисті речі загиблих колег. 6 вересня на Олімпійському стадіоні була проведена поминальна служба, яку відвідало 80 тисяч осіб та 3 тисячі атлетів. Після чого Ігри продовжилися ніби нічого і не сталося… Але вже без збірної Ізраїлю та деяких інших спортсменів, які не могли змагатися після такого кривавого побоїща.
“Ви берете участь у вечірці, і коли когось на ній вбивають, то ви підете з вечірки. Я збираюся додому”, – заявив тоді нідерландський стаєр Йос Херменс.
Тривалий час на місці захоплення заручників в олімпійському селищі стояла невелика дошка. Лише у 2017 році неподалік місця подій було відкрито меморіал загиблих на Олімпіаді-1972. І лише через 50 років президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр вибачився перед Ізраїлем за недостатній захист його спортсменів, а німці зобов’язалися виплатити родичам загиблих олімпійців загалом 28 мільйонів євро.
“Організатори наступної Олімпіади винесли уроки з мюнхенських подій. У Монреалі в 1976-му заходи безпеки були безпрецедентними. На вході в Олімпійське селище всіх ретельно доглядали. На кожному кроці – співробітники служб безпеки. А якщо ми куди виїжджали, наш автобус супроводжували поліцейські машини – попереду та ззаду, а найчастіше зверху ще кружляв вертоліт. Нічого подібного у Мюнхені не було”, – згадував футболіст Володимир Онищенко.
