Колишній боксер збірної України і тренер чемпіона WBO International у легкій вазі Дениса Берінчика (18-0, 9 КО) Єгор Голуб під час повномасштабної війни з РФ дуже активно допомагає нашим захисникам, а особливо підрозділу “Гонор”, яке свого часу тримало останню дорогу на Бахмуткоторый в свое время держал последнюю дорогу на Бахмут. Єгор збирає для бійців сотні тисяч гривень, але деяких друзів, на жаль, вже не повернеш.
У коментарі OBOZ.UA Голуб розповів про лоти, які принесли найбільші гроші, що запитав би у людей, які вже втомилися від війни, а також згадав загиблих захисників-боксерів.
– Олексій “Тихий” Найда – це мій близький друг, який загинув 19 липня. Жека Світличний… Ну, він не боксер, а актор і майстер спорту з фріфайту. Вони вдвох загинули під час однієї операції. Олег Прудкий, з яким ми разом були у збірній. Також загинув фіналіст юнацьких Олімпійських ігор Максим Галінічев.
Скажу, що з Олексієм “Тихим” ми дружили 12 років, тому це така болюча втрата для всієї нашої сім’ї “Гонор”. Я і на крайній бій з Денисом виходив в футболці, де був портрет “Тихого” та Жеки. Дуже важка втрата, дуже сильний такий, знаєте, удар ножем у спину для нас. Кажуть, що незамінних людей немає, але це не так. Вони є. І такими були наші друзі. На жаль…
– Я знаю, що в бокс Олексій прийшов пізно. Це не ви його підштовхнули свого часу?
– Ні-ні. Він приходив на тренування. Але це не я.
– А що зараз можете згадати про Олега Прудкого, який загинув минулого року під час ракетного удару?
– Ми з ним свого часу були в одній збірній. Дуже приємна людина. Такий, як кульбаба. Дуже-дуже добрий і класний був хлопець, у якого залишилась родина, доньки. У “Тихого” теж дочка залишилась, тому це дуже і дуже складно.
– Ви дуже багато допомагаєте підрозділу “Гонор”, який входить до складу “Вовків Да Вінчі”.
– Основа “Гонору” – це мої близькі друзі. Командир роти і всі інші. Василь Гриценко також був поранений під час тієї операції, коли загинув Олексій, втратив кінцівку.
– У своїх соціальних мережах ви проводите багато аукціонів на підтримку українських захисників. Які спортивні лоти принесли найбільше грошей?
– Найбільший був 1,2 мільйона гривень – за рукавички з бою в Bellator MMA Ярослава Амосова. Потім була футболка Кріштіану Роналду з часів “Манчестер Юнайтед”, її викупили за мільйон і 50 000, всі гроші пішли на лікування і відновлення Василя Гриценка. І 950 000 гривень заплатили за кришку з протикорабельної ракети “Нептун”, яка потопила крейсер “Москва”. Не можу сказати, хто нам її передав, але на цій кришці для нас розписався той, хто придумав “Нептун”.
– Останнім часом почалися розмови про втому від війни, мовляв, і збори у волонтерів йдуть гірше. Коли ви організовуєте збір коштів або розігруєте черговий лот, відчуваєте, що стало менше підтримки?
– Я розумію, що люди втомилися. Всі втомилися. А ті хлопці, що там, в траншеях, не втомилися? У мене таке питання до всіх. Ви можете спати в своїх ліжках, сухих і теплих. Ви добре і тепло вдягнені, у вас є гаряча і холодна вода, ви можете помитися, поїсти гарячу їжу. Всі втомилися, ну а що робити? Розкажіть це тим хлопцям, які роблять таку тему.
Як лоти йдуть? Не знаю… У нас, слава Богу, є збори. Я розумію, що в деяких людей вони йдуть погано. І вважаю, що 3,5, 6 чи 10 гривень кожний день закинуть – це не дуже багато. Ти ж ходиш на роботу і завдяки цим хлопцям ти можеш працювати, заробляти гроші, воно все йде по колу. Тому треба допомагати хлопцям, бо вони платять дуже велику ціну.
Ну а той, хто втомився… Є така приказка ще зі спорту: втомився – помри.
– Свого часу Денис Берінчик розповідав, що дуже хотів воювати, але його не брали, мовляв, ти маєш робити свою роботу. А у вас не було думки взяти до рук зброю і вирушити на фронт?
– Так, була. Але зупинив командир роти “Гонор”. Він сказав йти і займатись своєю справою: все, що ти зможеш там зробити, – задвохсотитись і ще із собою когось потягнути. Сказав: іди і тренуй людей, а воювати повинні ті, хто навчені. Так просто з жару піти можна, звісно, але коефіцієнт корисної дії буде низький. А тут я можу допомагати так, як зараз.
– До речі, ви нещодавно почали тренувати відомого українського боксера-суперваговика Олександра Захожого. Як так склалося?
– Він сам мені написав, потім до мене прийшов, я говорю: “Давай спробуємо”. Ще жодного поєдинку ми не проводили, але подивимось, що воно буде далі. Як тренеру мені цікаво. Можна сказати, що для мене це новий досвід. Не те, щоб це був інший вид спорту, але боксеру такої ваги потрібно все зовсім інше, не те, що Денису. Тому цікаво і, дай Боже, все вийде.
– Що, на ваш погляд наблизить нашу перемогу?
– Єдність людей.
– А що хотілося б зробити першим ділом, коли ми зможемо виграти цю війну?
– Я про це не думаю. Перемога – це таке слово… Дай Бог, дуже в це вірю, але загиблих друзів вже не поверну. Вона така, двояка буде у всіх.
