“Самопочуття? Руки, ноги, задниця?” — перевіряє готовність підопічних до тренування Павло Козак. Навколо наставника з баскетболу на кріслах колісних з’юрбилися чоловіки у спортивній формі. У декого з них на футболках — гасло Ігор нескорених: “Бійці, чия воля сильніша за тіло”.
Усі вони — військовослужбовці та ветерани, які зазнали поранень під час служби, а нині долучилися до адаптивного спорту. А саме — до відбіркового турніру в Києві, за результатами якого визначиться склад збірної України для участі в змаганнях Повітряних сил США (United Air Force Trials). Серед майже двохсот претендентів оберуть тридцятьох, які в березні 2024 року вирушать до Лас-Вегаса.
Суспільне Спорт поспілкувалося з потенційними членами нової команди під час тренування з баскетболу на кріслах колісних — одного з дев’яти видів спорту, що будуть представлені на змаганнях у США.
“Спорт допомагає заново жити”
Під стінкою коло майданчика гравці лишили протези для ніг. У такій версії баскетболу вони не потрібні — спортсмени пристібаються до крісла ременем і мають повністю покладатися на руки й верхню частину тулуба.
“А мій [протез] — у роздягальні. Я прискакав сюди”, — каже боєць 5-ї окремої штурмової бригади Костянтин Кашула. У крісло колісне він сів уперше за майже вісім місяців. Востаннє мав такий досвід ще після поранення.
Костянтин втратив частину ноги під Бахмутом у лютому 2023 року: через п’ять місяців після того, як приєднався до війська добровольцем. Тепер чекає на державне протезування, а поки, “як усі”, має “звичайну механіку”. Прагне колись отримати й біговий протез.
Костянтин Кашула грає в баскетбол на кріслах колісних під час тренування напередодні відбору до змагань Повітряних сил США. Фото: Invictus Games: Team UkraineПопри те, що після поранення минуло менше року, в адаптивному спорті Кашула не новачок. Він грає в збірній України з ампфутболу, займається гольфом та має амбіції опанувати більше видів спорту. “Хочу спробувати себе в усьому: баскетболі на візках, волейболі, штовханні ядра, стрільбі з лука, метанні диска”, — перераховує Костянтин.
“Спорт дуже допомагає заново жити. Ти швидше проходиш реабілітацію, швидше опановуєш протез, навіть ходьбу на милицях. На протез я став буквально з першого дня та швидко пішов”.“На своїх двох”
Цінність занять спортом на своєму досвіді відчув і Арсен Смик, який у відборі до змагань Повітряних сил США вирішив спробувати себе в баскетболі та бігові.
“Навіть поміж службою, у вільний час, робив пробіжки. Загорівся тим, щоб бігати в бронежилеті. Коли був у Бахмуті й отримав поранення, мене не витягували — я на своїх двох [вибирався]. Це [заняття спортом] допомогло”.Арсен потрапив на війну в 2016-му, коли йому виповнилося 19 років, а вдруге повернувся до служби на початку повномасштабного вторгнення. Отримавши відмову в львівському військкоматі, Смик разом із побратимом вирушили до Дніпра, де їх прийняли в 93-й ОМБр “Холодний Яр”.
Поранення Арсен зазнав у квітні 2023 року. “Це був або скид, або граната, — згадує військовий. — Один осколок залетів через ніс в око, другий розтрощив щелепу й повибивав зуби, і ще три малих заділи ліву руку. Також при евакуації “щаслива” куля пройшла по сідницях”.
“Після цього в Часовому Яру мені надали першу домедичну допомогу. Потім [перевезли] в Краматорськ — там зашили око й підборіддя. Потім відправили в Мечникова, [а далі] — потягом до Києва. Був три місяці у Феофанії. Після того були дві відпустки, і відправили на реабілітацію в Литву. Зараз уже все закінчилося, проходжу ВЛК. Що кажуть? “Обмежено придатний”, — сміється Арсен.Заняття спортом Смик відновив лише через пів року після поранення й уже близько місяця згадує минулі навички. У школі Арсен грав у баскетбол і швидко бігав, тому й зараз ці види спорту привабили його найбільше.
Учасники тренувального збору слухають тренера під час підготовки до змагань Повітряних сил США. Фото: Invictus Games: Team Ukraine“Баскетбол вчить військових соціалізуватися”
Опановувати баскетбол на кріслах колісних учасникам допомагає Семен Лагун, який у вересні сам виступав на Іграх нескорених у Дюссельдорфі, зокрема й у цьому виді спорту. Семен ледь встигнув повернутися додому, як уже пропонував свою кандидатуру для допомоги новим “інвіктусам”. Нині він робить це в ролі асистента тренера.
“Мені простіше з ними ділитися власним досвідом, бо я вже це проходив і можу простіші підібрати слова, щоб пояснити ту чи іншу техніку або принципи гри, — пояснює Лагун важливість залучення колишніх учасників подібних змагань до роботи з іншими ветеранами. — Намагаємося підтримувати отой азарт, який є в їхніх очах. Бо це головне: якщо є бажання грати, техніка й усе інше напрацюється”.
“На базовому рівні в кожного військовослужбовця вже є взаєморозуміння. Тут ти почуваєш себе безпечно. У кожного є свої відмінності й історії, але вони про одне й те саме: про війну, поранення, дух і силу”.Інколи, визнає Семен, у нього виникає бажання самому сісти в крісло колісне й потренуватися з учасниками: “У мене ще змагальний хист присутній, але роль асистента тренера мені теж дуже подобається. Я бачу, як хлопці прогресують, і це мене мотивує”.
“Баскетбол, на мій погляд, — найбільш емоційно заряджена гра. У командному виді спорту ти опираєшся на всіх гравців: маєш бути гнучким до інших учасників. Це сприяє, в тому числі, реабілітації, бо десь треба проявити чуйність, а десь — силу для спільного результату. Це вчить військових, як соціалізуватися та знаходити компроміси спочатку в команді, а далі — в сім’ї й суспільстві”.
