Чемпіонка світу з фітнес-бікіні: Гантелями виганяла негатив – сльози ллються, я займаюсь

Призів немає – лише кубок та медаль

Для церемоніймейстера та тренера із Донецька Юлії Телендій останнім часом все складалось дуже добре. «Бронзу», яку здобула на чемпіонаті України, вона відполірувала до двох золотих медалей – перемогла на чемпіонаті світу в номінації «фітнес-бікіні» та на найпрестижнішому турнірі з бодібілдингу «Арнольд Класік». Обидва проходили в Іспанії.

Чемпіонка світу Юлія Телендій розповіла KP.UA про свої секрети успіху, про те, як їй вдається поєднувати роботу тренера і церемоніймейстера та турботу про трирічну дитину, а також порадила, як тримати себе у формі.

– Розкажіть про змагання. За що боролися – які призи?

– Призів ніяких не було – лише кубок та медалька. Це мене трохи здивувало, але маю інші пріоритети. Може, ще видаватимуть премії. Але якщо й будуть, то лише за перші місця і не всім, нас попередили. Спортсмени змагаються за власні амбіції. Це престиж і можливість трохи відволіктися від війни – емоційно я була на самому дні. Спорт мене завжди виручав – я і перше розлучення завдяки йому пережила. У мене був давно незакритий гештальт – хотілося гідно виступити на міжнародних змаганнях. Але змагання – це дорого.

– Федерація оплачує витрати чи власним коштом?

– Все власним коштом – купальники, підготовка, квитки, готелі, внески…

– А як узагалі прийшли у спорт?

– Все життя займаюся спортом. Я вже у десять років підтягувалася 20 разів. Мій батько – тренер футбольної команди, його ранок завжди розпочинався зі спорту, і він так нас із братом привчив. Але ніколи не примушував, просто бачили його приклад. Спочатку це була легка атлетика, волейбол, а років у 20 пішла до спортзалу і зрозуміла – це моє. Я фінансист за фахом, медалістка у школі, і ніколи не думала, що спорт стане моєю професією. Завжди здавалося, що у тренери йдуть ті, хто погано навчався у школі.

 

 

“Сльози ллються, але займаюся”

– Ваша основна професія – модератор заходів. Як на цю роботу вплинула війна?

– Це було моєю основною роботою з 2010 року у Донецьку – церемоніймейстер. Коли почалася війна 2014 року, я переїхала до Києва. У Донецьку я була дуже затребуваною, а у Києві мене не особливо знали. Але я тут ходила в спортзал, і мене запросили працювати тренером. Вивчилася, закінчила багато курсів – вісім років працюю ще й тренером.

Перед війною весь 2022-й у мене був активно розписаний. Коли почалося вторгнення, ми з дитиною на пів року виїхали за кордон, і всі заходи були за кордоном – люди також виїхали. Але я провела лише кілька заходів в Угорщині. Я була емоційно розчавлена. Ось тоді мене врятував спорт. Можливості ходити до зали не було – дитина ще дуже маленька. Купила мінімальне обладнання і щодня так виганяла негатив. Укладала малого на ніч, а сама брала гантелі – сльози ллються, але я займаюся. Нині робота ведучої, незважаючи на війну, також є.

– Чому вирішили повернутися до України з маленькою дитиною?

– Важко. За кордоном важче переживати війну, аніж в Україні. Я повернулася до Києва наприкінці серпня, але почалися атаки дронами, тому переїхала до Ужгорода. Тут уже майже рік.

 

 

Прес робиться на кухні

– Харчування важливе для підтримки форми чи можна обійтися вправами?

– Харчування дуже важливе, без цього взагалі ніяк. Прес робиться на кухні. Можна його качати, але якщо ти не просушишся та не налагодиш своє харчування, то твого преса ніхто не побачить.

– Обмежуєте себе у їжі?

– У 30 років я зрозуміла – або виглядаєш добре, або їж що хочеш. А я така ласунка! Для мене найкраща вечеря була – сирний десерт та пів шоколадки. Але після 30 організм та гормональна система перебудовується, і відразу все видно на тілі. Їм лише один фрукт на день – фруктоза також одразу позначається. Не їм нічого з білої муки – ні я, ні дитина, як і цукру та продуктів з його додаванням. Не їм смаженого – смажу тільки сирники дитині. Молочку – взагалі ні в якому вигляді. Хіба що рослинне молоко чи вершки можу використати. Прості вуглеводи – випічку, цукерки, солодке, торти… Але якщо дуже хочеться, то я можу собі це дозволити. Але хочеться дуже рідко. І алкоголь також майже не п’ю, дуже рідко. Є така традиція – кубок треба обмити, тому коли зі збірною святкували мою перемогу, можу зробити кілька ковтків.

– Легше, напевно, перерахувати, що ви їсте – список буде меншим…

– Дуже важливе правило в харчуванні: всі складні вуглеводи, каші, фрукти їсти до 15-ї години. Потім лише білки та жири правильні. Сніданок майже завжди – вівсянка на кокосовому молоці з ягодами та горішками, шматочок безлактозного пармезану та кава. Обід – теж якась каша, рибка чи курка, або салат – роблю з кіноа, листям салату та креветками. А вечеря дуже легка – омлетик чи термічно оброблені овочі, рагу або риба з овочами. Я вибрала гарне тіло і самопочуття, і мені стало смачним все те, чого раніше не їла.

– Скільки разів на тиждень займаєтесь?

– Мені тренування реально в кайф, і це для мене радше відпочинок та перезавантаження. Майже щодня тренуюсь. Менше п’яти разів не буває. Якщо щодня працюєш – хочеш не хочеш, а форма буде класною. Але для гарної форми достатньо три рази.

– Які вправи найбільше не любите?

– Я люблю все, що дієве. Навіть якщо дуже важко, і я вмираю під час вправи – не можу не любити, коли знаю, що будуть результати. Нелюбимих немає.

 

 

Спорт замість психолога

– Розкажіть про ваш переїзд із Донецька. Виїхали через війну у 2014 році чи й раніше планували переїзд до столиці?

– Якби не війна, не переїхали б. Ми тільки купили трикімнатну квартиру в центрі та зробили ремонт – переїзд точно не входив до наших планів. У Донецьку всі один одного знають, це маленьке місто, я була там суперпопулярною ведучою – у мене був розписаний весь рік. Не лише вихідні, а будні теж. Але там інший підхід до церемоній, ніж у Києві – там за ексклюзив готові платити будь-які гроші.

А потім почалася війна. Звичайно, якщо порівнювати з цією війною, тоді було емоційно набагато легше. Ми не бачили стільки смертей. Спочатку поїхали до Бердянська і думали, що більше не повернемося додому. Я повернулася тільки за речами та машиною. Чоловік мій уже не повертався – вже не можна було. Було дуже страшно – викидали з машин, забирали все, повністю свавілля було. Ми втратили там життя. У нас було багато друзів у Донецьку. У Києві я одна залишилася – всі роз’їхались. З нашого кола у Донецьку теж майже нікого не лишилося.

– Батьки залишаються там?

– Вони живуть за 50 км від лінії фронту. Там Україна – була, є і, сподіваюся, буде.

– Чоловік теж зі світу спорту?

– Ні. Ні перший, ні другий нічого спільного зі спортом не мають. Так, займається для себе.

– Що вас мотивує не кидати тренування?

– Для мене це один із способів емоційної стабілізації. Спорт у мене замість психолога. І звичайно форма – мені подобається те, що я бачу у дзеркалі, і це також дуже мотивує. Також – власні досягнення та успіхи. А ще мені хочеться, щоб син бачив маму красивою – я мушу дуже круто виглядати, щоб моя дитина мною пишалася. Я народила його вже немолодою – у 37, зараз мені 40. Моя мама мене народила у 16. Молодою мамою я вже не буду – коли дитині буде 16, мені буде майже 60… Хочеться якнайдовше прожити, бути здоровою і спостерігати за розвитком своєї дитини. І хочеться бути прикладом для підопічних. Круто, коли кажуть: “А мій тренер – чемпіонка світу!”. Звучить!

 

 

Трирічний син із гантеллю займається зі мною поруч

– Як ваш спосіб життя позначається на дитині? Може, у нього улюблена іграшка – гантель?

– Він же все бачить – при ньому займаюся. Пробував піднімати мою гантель, але вона важка – 30 кг. Я купила йому маленьку – там і пів кіло немає. Стає поруч і займається з гантеллю та гумками. У спортзалі знає, як який тренажер працює. Його там усі знають.

– Ваша заповітна мрія?

– Щоби закінчилася війна. А особиста… Коли війна почалася, я зрозуміла, що всі ці речі, прикраси, що здавалося цінним і важливим, насправді не має значення. Навіть квартира сьогодні є, завтра її немає. Для мене найважливіше, щоб усі рідні були живі та здорові, і щоб дитина була щасливою. Моя найбільша трансформація у житті відбулася з її появою на світ.

– Зараз багато розмов про жінок в армії – чи варто їх також призивати. Як вважаєте, армія – місце для жінок?

– Якщо є внутрішнє бажання – чому ні. Жінки витривалі – вони виношують дітей та народжують. Якби не було дитини та відповідальності за неї, я б точно воювала – зі своїм характером та боротьбою за справедливість. Поки я допомагаю – робимо збори, моя аудиторія одразу відгукується. У мене знайомі воюють, однокласники, мій друг загинув… Щодо обов’язкового призову для жінок – не впевнена, ми насамперед мами – з ким дітей залишати? А якщо є бажання – то я лише за.

 

Поради від чемпіонки світу

Як зберегти фігуру?

1. Правильне харчування. Але правильне харчування – це не означає бути голодним, а навпаки – ситим. І не сидіти на дієтах. Ці дієти по 1300-1500 калорій ні до чого хорошого не приведуть – будуть зриви, відкати і буде ще гірше, ніж було.
2. Пити багато води.
3. Займатися спортом. Не обов’язково тягати залізо – це може бути прогулянка з дитиною чи зарядка вранці.

1. Здоровий сон. Якщо не буде сну та відновлення, ви не будете у гарній формі.