Про таких, як він, говорять: він не став воїном, він ним народився. Захищаючи Україну від російських загарбників, загинув боксер Валерій Родіонов.
Народився він 19 грудня 1988 року у Севастополі. У шкільні роки захопився боксом і почав відвідувати спортивну школу “Спартак”. За 8 років наполегливих тренувань встиг вибороти не одну перемогу у ринзі, а 1 серпня 2004 року отримав звання кандидата у майстри спорту з боксу. Присвоїли його за 1 місце на чемпіонаті Автономної Республіки Крим. Уже тоді, у дитинстві, проявлявся його бойовий характер, а навички, набуті у спорті, йому дуже знадобляться у майбутньому.
У вересні 2006 року Валерій вступає до київського Європейського університету, де навчається за юридичним напрямком. Але й про спорт не забуває, щоправда, змінює боксерські рукавиці на баскетбольний м’яч. І на другому курсі разом зі своєю командою виграє баскетбольний турнір серед факультетів університету.
Паралельно у 2008 році розпочинає навчання у Національній академії оборони України. Рідні говорять, що він з дитинства марив військовою справою і цей вибір був його внутрішнім переконанням. Частково на це вплинув і батьківський досвід: мама Валерія теж була військовою.
8 листопада 2011 року йому присвоюють звання молодший лейтенант, а у червні він отримує диплом про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю “Правознавство”.
За роки навчання у столиці Валерій знаходить друзів і зустрічає кохання свого життя. 15 вересня 2010 року – знакова дата. У той день він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Діаною, з якою, як і обіцяв, прожив до кінця свого життя – 13 з половиною років.
Свою професійну кар’єру Валерій розпочинає з роботи дільничним інспектором міліції Дарницького РУ ГУМВС у місті Києві. Пізніше переводиться у слідчий відділ, стає старшим слідчим і отримує звання капітана.
З 11 вересня 2015 по 1 лютого 2020 року був відряджений до Генеральної прокуратури, де його включили до складу міжвідомчої групи Департаменту спеціальних розслідувань. Згодом на кілька місяців отримав розпорядження на роботу у Державному бюро розслідувань.
Початок повномасштабного вторгнення Валерій разом з родиною зустрів у столиці. У ті перші дні паніки та подальші місяці продовжував нести службу в поліції – патрулював місто і охороняв його мешканців. У грудні 2022 року потрапив до складу зведеного полку нацполіції України “Сафарі”, а 17 лютого 2023 став заступником командира Департаменту поліції особливого призначення Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України “Лють”.
Але цього йому було замало, він хотів бути в епіцентрі подій, боронити Батьківщину та робити усе від себе залежне задля перемоги України. Дружина каже, що Валерій не мав страху і навіть у думках не допускав можливості сидіти у безпечному місці, коли йде боротьба на фронті за життя. Тому 18 квітня 2023 року він звільняється з поліції і в червні доєднується до лав спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України “Артан”. За словами Діани, це саме те місце, куди, здається, він прагнув потрапити усе життя. Його не лякали жодні випробування, він довгий час готувався, тренувався, покращував свою фізичну форму, щоб виконувати надскладні завдання. І навіть якби він знав, що це дорога в один кінець, все одно не змінив би свого рішення. Він не став воїном, він ним народився. Але, як і всі, Валерій любив життя, прагнув жити і будував плани на майбутнє. Завжди усміхнений, позитивний, справедливий та принциповий.
Перехід до спецпідрозділу був справжнім жахом для його дружини. Вона усвідомлювала, наскільки складні та небезпечні місії виконує її чоловік. Не знаходила собі місця вдома, коли він вирушав на чергове бойове завдання, але, зізнається, що саме на цій роботі Валерій став по-справжньому щасливим. Діана хотіла б, щоб він мав спокійнішу роботу, аби щоразу не наражав своє життя на небезпеку, але відмовити його було неможливо. Вона вважала, що це було б навіть егоїстично з її боку. Бо він воїн по духу і за покликом.
Те, що Валерій та його побратими називають своєю роботою, нам навіть важко уявити. Він воював у найгарячіших точках зіткнення, виконував завдання на межі людських можливостей. І час від часу, коли відпускали, приїжджав побачитися з сім’єю.
Ще до початку служби на аватарці у нього було зображення “Венома” – персонажа із супергеройського фільму. Саме цей позивний і обрав для себе у війську.
Він дійсно був людиною, яка, здавалося, мала надлюдські можливості, але війна не має жалю та щодня забирає життя найкращих синів України. 15 березня 2024 року під час виконання бойового завдання від вибухової травми Валерій Родіонов загинув…
24 березня Героя провели в останню путь у Києві. Вдома на нього до останнього чекали батьки, сестра та кохана дружина…
