35 років тому, 25 квітня 1989 року, київський “Будівельник” під керівництвом Віктора Боженара єдиний раз в історії виборов золоті нагороди чемпіонату СРСР з баскетболу. Це був перший та останній титул для української команди у першості Союзу. При цьому другий матч фіналу з литовським “Жальгірісом” закінчився гучним скандалом, протестом та розглядом справи у Москві.
OBOZ.UA зібрав найцікавіші подробиці того історичного поєдинку та всього, що відбувалося навколо нього у Радянському Союзі.
Напередодні сезону-1988/89 фаворитами першості СРСР вважалися каунаський “Жальгіріс”, який на чолі з Арвідасом Сабонісом вигравав титули з 1985 по 1987 рік, і чинний чемпіон Союзу московський ЦСКА. Однак і київський “Будівельник” зібрав дуже сильний та іменитий склад – у компанію до олімпійського чемпіона Олександра Білостенного повернувся його партнер зі збірної Олександр Волков, який до цього якраз узяв трофей із “армійцями”.
Також у світанку сил знаходився Андрій Підковиров. А тренував тоді ще “Будівельник” Віктор Беженар, який прийшов у команду 1987 року. Талановитий спеціаліст свого часу вивів до Першої ліги “Миколаїв”, привів київський СКА до четвертого місця в чемпіонаті СРСР, а збірна України під його керівництвом перемагала на всесоюзних спартакіадах у 1983 та 1986 роках.
Вже в перший рік роботи у “Будівельнику” Беженар привів команду до бронзових медалей чемпіонату, а регулярний сезон-1988/1989 кияни дещо несподівано завершили на другому місці після 44 зустрічей. Сюрприз був у тому, що українці змогли оминути чинного володаря титулу ЦСКА. А ось “Жальгіріс” все ж таки виявився трохи вищим у турнірній таблиці.
У литовському клубі саме “запалювали” тоді такі баскетболісти, як Рімас Куртінайтіс та Арвідас Сабоніс, Сергеюс Йовайша, Вальдемарас Хомічюс та Гінтарс Крапікас. Сабоніс того сезону взагалі встановив свій особистий рекорд результативності в чемпіонаті СРСР, набравши 53 очки в матчі проти “Динамо”.
Цікаво, що на початку сезону жодний плей-офф чи суперфінал не планувався, а титул мав забрати переможець регулярної першості. Проте за кілька тижнів до кінця чемпіонату з’явилося рішення провести серії за “золото” та “бронзу” до двох перемог.
Перший матч фіналу між “Жальгірісом” та “Будівельником” проходив 22 квітня у Києві та завершився перемогою господарів – 97:94. Дуже сильно ту зустріч провів Олександр Волков, який набрав 25 очок, його запал підтримав Андрій Шаптала, на рахунку якого було 20 очок, при цьому він потрапив одразу 5 триочкових.
А вже через три дні суперники зустрілися в Литві, і поєдинок перетворився на справжній трилер зі скандалом. Через травму поєдинок пропускав лідер каунасців Арвідас Сабоніс і, здавалося, що “будівельники” без проблем заберуть і другу зустріч, адже після першої половини вони вели 53:43, а потім збільшили перевагу до 16 балів.
Проте литовці знайшли у собі ресурси зупинити падіння та наздогнати киян – 81:81. За дві хвилини до кінця основного часу “Будівельник” знову вирвався вперед 87:81, проте триочкові Хомічюса та Крапікаса знову подарували надію “Жальгірісу”.
“Тоді, думалося, 16 очок буде достатньо, щоб спокійно довести матч до перемоги. Але потім стався збіг обставин, вдалий для “Жальгіріса”: на останніх хвилинах, дивлячись, що програють, вирішили наздоганяти, особливо не розігруючи заплутані комбінації. Просто ті, у кого виявлявся м’яч, дуже швидко кидали трюльники. І потрапляли!”, – згадував потім Підковиров.
На останню атаку у киян залишалося 12 секунд, Волкову довелося кидати десь з дев’яти метрів, тренер іноді казав, що йому не вистачає стабільного далекого кидка. Однак ця трішка на останніх секундах виявилася точною.
“Не знаю, може, хтось і називав його потім “кидком розпачу”, але Сашко кидав холоднокровно. Ми ж усі, розкривши роти, просто дивилися за цим польотом”, – зізнавався Підковиров. Українські баскетболісти вже кинулися обійматися та святкувати перемогу, проте російські судді поєдинку ці три очки не зарахували.
Чи то арбітри зробили помилку під тиском переповненої литовцями зали, чи то мали якісь інші вказівки. Однак після довгих розглядів, незважаючи на те, що телесекундомір ясно свідчив, що Олександр встиг зробити кидок до фінальної сирени, його не зарахували. А в овертаймі “Жальгіріс” добив деморалізованих гостей – 98:93. А героєм зустрічі із 30 очками став Рімас Куртінайтіс, який у сезоні 2001/2002 гратиме за БК “Київ”.
Наступного дня мала відбутися третя та вирішальна гра фіналу, але українська сторона, яка не була згодна з результатом матчу, подала протест.
“Ми оголосили: якщо перемогу все ж таки присудили “Жальгірісу”, то ми не гратимемо третю зустріч. Нехай нас нагороджують срібними медалями. Якщо це так комусь треба”, – згадував Підковиров.
За словами колишнього баскетболіста та тренера, вранці відбулося засідання представників команд, де зібралися комісар та судді: “Побачили, що табло показує 1 десяту секунди, а м’яч уже зійшов з руки Волкова. Здавалося, всім мало стати зрозуміло, що кидок – правильний. Але нам почали доводити, що все не так. Ми вважали це приниженням, і оголосили: впевнені, що у цьому матчі перемогли ми, грати третій категорично відмовляємось і вилетіли до Києва”.
Після поєдинку у Литві вибухнув гучний скандал. Газета “Радянський спорт” вийшла зі знімком екрану телевізора, де було чітко видно, що Волков встиг викинути м’яч до сирени. На 28 квітня було призначено розгляд на засіданні президії Федерації баскетболу СРСР, де розглядали три пропозиції.
Першою пропозицією було задовольнити протест “Будівельника”, скасувати результат додаткової п’ятихвилинки, зарахувати кидок Волкова. Другим – на підставі двох матчів суперфіналу присудити обом командам золоті медалі, третім – анулювати підсумок другої суперфінальної зустрічі з наступним переграванням.
У результаті все ж таки проголосували за перший варіант. Справедливість перемогла, а чемпіоном СРСР 1989 року визнали “Будівельник”, який з наступного сезону став виступати під українською назвою “Будівельник”, а не “Строитель”.
До чемпіонського складу киян тоді входили Олександр Білостінний, Олександр Волков, Євген Долгов, Анатолій Ковтун, Юрій Косенко, Володимир Левицький, Євген Мурзін, Сергій Орєхов, Ігор Пінчук, Андрій Підковиров, Юрій Сільверстов, Андрій Шаптала та Олександр Шевченко.
Але головним героєм став таки Волков зі своїм “золотим” далеким попаданням: “Про таке кожен баскетболіст мріє. Вирішальний кидок здалеку, коли на кону стоїть гарна нагорода. А чемпіонат СРСР виграти було ого як складно, там такі команди грали і такі люди! Конкуренція – позамежна. Дякую долі і Господу, така мить у мене відбулася”.
“Драматична гра, київський “Будівельник” вигравав, але литовський “Жальгіріс” нас наздогнав. Ігровий час минув, на останній секунді мені довелося кидати. І я влучив у кільце. Спортсмени “Жальгіріса” пішли у роздягальню та зняли кеди, вони думали, що програли. Але публіка почала буяти. Може, судді побоялися брати на себе відповідальність за результат і скасували мій кидок”, – згадував потім сам Волков.
“Вирішивши, що це несправедливо, ми не залишилися на третю, вирішальну гру і поїхали. Але по країні вибухнув серйозний скандал. По телевізору ж було чітко видно: коли м’яч вилетів з моїх рук, залишалася ще одна секунда на таймері. Вболівальники засипали спорткомітет скаргами. Йому довелося збиратися в Москві, подивитися відео, і в результаті м’яч зарахували. Ми стали чемпіонами СРСР!”, – розповідав майбутній президент ФБУ.
Після чемпіонського титулу Волков одразу ж поїхав грати в НБА за “Атланту Хоукс”, ставши першим радянським та українським баскетболістом у найсильнішій лізі світу. За океаном його наставником став Майк Фрателло, якого у 2011 році, вже президентом ФБУ, Олександр Анатолійович запросив на посаду тренера збірної України.
