Спорт 24 поспілкуввався із Дмитром Сосновським, який підбив підсумки виступам боксерів на Олімпіаді-2024.
Українські боксери – одні з найуспішніших в нашій збірній на Олімпіадах. Упродовж восьми Ігор вони здобули 16 медалей – 5 золотих, 4 срібних і 7 бронзових. У Парижі-2024 нагороду найвищої проби виборов Олександр Хижняк.
Підсумки виступу спортсменів на Олімпіаді для Спорт 24 підбив головний тренер збірної України з боксу, найкращий тренер світу 2011 року Дмитро Сосновський.
– Дмитре Дмитровичу, яку оцінку дасте нашим боксерам за підсумками Ігор-2024?
– Головне, що в нас є медаль найвищої проби. Сашко Хижняк молодець, провів турнір на одному диханні. Він – тертий калач.
– Якщо зупинитися на кожному окремо?
– Гадаю, Айдер Абдураїмов виявився неготовим до Олімпіади. На те є певні причини. Далися взнаки пізні відбори на Ігри. Він провів п’ять поєдинків у Таїланді, незадовго до паризьких змагань. Виглядав дуже впевнено, не дивлячись на свій молодий вік. Я був дуже задоволений. Ми там місяць провели. Додайте сюди акліматизацію, підведення до пікової форми. Повернення й знову акліматизація. Довелося навіть скасувати збір у середньогір’ї. Часу вивести на новий пік уже не було. Та й відсутність досвіду зіграла свою роль.
У Таїланді він переміг узбека Мунарбека Сеїтбека Улу – бронзового призера чемпіонату світу, який в Парижі здобув срібну медаль. Досвіду в нього було більше. Айдер, гадаю, був готовий на відсотків 50, якщо порівнювати його бокс з тим, що він показав у Таїланді.
– Дмитро Ловчинський опинився в такій же ситуації.
– Так. У Дмитра ще складніша ситуація. На Євроіграх не відібрався, в Італії також поступився. Навантаження накопичувалися. Відновитися й вийти на пік форми не вистачало часу. Дмитро в Таїланді переміг суперника, якому поступився в Італії взагалі без шансів. А в Парижі поступився австралійцю Таремоану, якого перемагав рік тому. Отримав два удари по потилиці від двометрової машини. Десь проспав, такі удари не можна пропускати. Він молодий, йому поразка на користь піде. Думаю, він спокійно може готуватися до наступної Олімпіади. На сьогодні в нас немає кращого важковаговика. Трагедії з поразки не робимо. Я подякував хлопцям за те, що вони працюють над собою.
– Олександр Хижняк виграв золото, як прогнозувалося. Проте похвилюватися довелося, коли перед третім раундом кілька разів була нічия.
– Він – найдосвідченіший у нашій команді, лідер. Можна сказати, лідер світового боксу, всіх возить. І переміг найкращих. Сашко – боксер, який набирає форму переважно на турнірах. А вийшло, що після Євроігор до Олімпіади він рік не виступав. З ним працював батько-тренер, наставник по науці, лікар, масажист. Все було підкорено на те, щоб підвести його в хорошій фізичній формі. Готувалися індивідуально. Дякувати спаринг-партнерам – витримали його жорсткість, агресію. Сашко такий панчер, що більше, ніж на один раунд суперників йому не ставили – щоб він сильно їх не розбивав. Працювала команда – одна людина на результат не спрацює.
– В Олександра була дуже складна сітка на змаганнях.
– Перший двобій вийшов сумбурним, суєтним. Суперник був рівня чемпіонату України, набагато слабший. Сашко трохи не відчував дистанцію. З бразильцем, як на мене, показав дуже класний бокс. Якщо рахувати за 12-бальною системою, то поставлю йому 12. З кубинцем Арленом Лопесом, дворазовим олімпійським чемпіоном, розібрався. У фіналі з чемпіоном світу із Казахстану Нурбеком Оралбаєм був хороший бій. Раніше казали, що він багато пропускає. Зараз кажуть, що захист у Сашка став міцнішим.
– Що відрізняє Олександра від інших боксерів?
– Коли кажуть про талановитого боксера, то зазвичай згадують Василя Ломаченка, Олександра Усика, Оскара Де Ла Хойю, Флойда Мейвезера. Сергій Дзиндзирук добре відчуває дистанцію, Андрій Котельник майже не пропускав ударів. Усі вони рухливі, дуже вчасно б’ють.
Якщо подивитися на Сашка, то з першого погляду здається, що він просто дуже багато ударів наносить і все. Але в цьому його хист. Суперники в поєдинках з Хижняком не схожі самі на себе. Бо Сашко так вміє піднімати темп, наносить стільки ударів – їхня кількість просто неймовірна. Він уміє скорочувати дистанцію, виходити на середньо-ближній бій. Він працює, працює і працює. Тому це своєрідний талант, психіка хороша, міцна. Він виходить за перемогою. Вже казали йому, що можна повільніше, а він за своє – треба піднімати темп ще. У нього великий потенціал. Це природа, батько, мати, Господь Бог наділили його такими талантами.
– Коли налаштовували його на фінальний поєдинок, згадували ту сутичку в Японії з бразильцем, якому він поступився у фіналі Ігор-2020?
– Ні, не згадували. Він сам усе розумів. Загострювати на цьому увагу не варто було. Над захистом, звичайно, працювали. Завдання просте – більше завдати ударів і менше пропустити. Захищатися можна завдяки рукам, тулубу і роботі ніг.
Батько в нього також молодець, став набагато досвідченішим після Олімпіади в Японії. Як тренер, багато йому дав.
– На Іграх у Парижі виступили троє боксерів. Раніше було більше.
– Не дорахувалися трохи. Якби на Олімпіаду потрапили Дмитро Замотаєв, Аркадій Карцан, Юрій Захарєєв, то могли б розраховувати на дві-три медалі. Але сталося так, як сталося. Треба працювати. Подивіться, що узбеки творять. П’ять фіналів – п’ять золотих медалей.
– Суддівством задоволені на боксерському турнірі?
– Загалом так. Були певні неприємні моменти. Навіть у фіналі. Після двох раундів нічия. Канадський і американський судді віддають перемогу казаху. Якби так сталося в третьому раунді, то ми б програли золоту медаль. Добре, що віддали 5:0, а не 3:2 чи 4:1.
– Дмитре Дмитровичу, ви назвали ще трьох боксерів, які могли б поборотися за медалі. Ці люди залишаються на наступний олімпійський цикл?
– Замотаєв точно не залишається. У Карцана пробеми зі здоров’ям. Все залежить, як він вилікується і повернеться в стрій. Аркадій – молодий хлопець, у нього дуже хороші дані. Юра Захарєєв, як на мене, має залишатися.
– А як вийшло, що він – чемпіон світу, і залишився без ліцензії?
– Я не люблю обговорювати суддів. Треба не давати їм приводу рахувати на користь суперників. Юра й не давав у Таїланді. Там посміховисько було. Суперник, ірландець, не знав, де і як від Захарєєва сховатися. Юра його ганяв усі раунди. Ірландець мав два попередження, напрацював на третє й мав бути дискваліфікований, а рефері наказав продовжувати бій. Його виводять на Олімпіаду, де він поступається в першій же сутичці. У боксі, на жаль, заборонили подавати протести.
– Є шанс, що Олександр Хижняк залишиться до Лос-Анджелеса в аматорах?
– Вони самі прийматимуть рішення – він і батько. Я висловився з цього питання. Для українського боксу це буде великий плюс. Він дуже допоможе команді. Це буде його третя Олімпіада. Таких боксерів, які б тричі брали участь в Іграх, у нашій історії не було. Нехай відпочине. Можна дати йому півтора року, хай іншим видом спорту займеться. Не тримати його в боксі, фізичну форму можна підтримувати як Сашко Усик, який грає у футбол, у теніс можна грати. Треба розвантажитися. А десь за два з половиною роки знову розпочати з чемпіонату України. Готувати, як перед Олімпіадою в Парижі – індивідуально.
– До наступних Ігор – чотири роки. Можна за цей час підготувати сильних боксерів у кожній ваговій категорії?
– Це неможливо. Є об’єктивні причини. Був ковід, розпочалася війна. Виїхали тренери, спортсмени. Ми втратили території, які нам давали сильних боксерів. Донбас завжди давав якісних бійців, Крим давав, Херсон. Ці бази підготовки зруйновані. В Алушті у нас була чудова база.
Питання, яке ви поставили, дуже тоненьке. Планування – це дуже тонка робота. Щоб боксерів підготувати, їх треба спочатку відібрати. Потім іде формування команди, бойових одиниць. На сьогодні в нас сім вагових категорій, і було 3-4 бойові одиниці, враховуючи Захарєєва і Замотаєва. Команда створюється півтора олімпійських цикли – це шість років. А врахуйте ситуацію в країні. Коли вам зранку треба на тренування, а вночі ви двічі чи тричі бігаєте до бомбосховища. Як ви себе будете почувати? Коли Охматдит розбомбили, хлопці бігли крос. Запоріжжя, звідки Замотаєв, у якого маленька дочка, постійно під обстрілами, нещодавно прилетіло в сусідній з ним будинок. Але все одно треба працювати, створювати умови. Не так, як було на початку війни.
– А як було в боксі?
– Президент федерації боксу (Продивус) першим втік із країни. Старший тренер (Лоївський) так само вчинив. Сидів у Німеччині і плювати хотів на команду. Коли почали бомбити, то хлопці з дружинами не знали, куди діватися, що робити. В мене у Львові пів року в залі проживали купа боксерів і спортсменів, і дружин їхніх. І ніхто їх не прийняв, ніхто не допоміг. А треба було брати участь у змаганнях. Сідав на телефон, збирав кого по Україні, кого по Чорногоріях.
Наведу приклад Хижняків. Коли почалася війна, вони були у Болгарії. Але повернулися додому до своїх рідних з усією групою боксерів. Не ховалися за кордоном. Не кинули їх напризволяще. Я нікого не критикую – тільки факти.
– Ви ще й чемпіонати України проводили.
– Потрібно було щось робити. До мене звернувся новий очільник федерації, попросив підготувати команду. Зважив усе, зібрав команду – науковця, лікаря, масажистів, державний тренер Юрій Шевчук повернувся. Зібрали все докупи й почали працювати. Провели нормальні два чемпіонати України. Перший у Яблуниці, потім у Львові – вже на високому рівні. У боксі – як у житті. Одному страшно, і він тікає від війни, а другому страшно, але він бере автомат і йде захищати країну.
– Яким є ваш ідеал боксерської збірної?
– Якби у мене було п’ять Ломаченків чи п’ять Усиків – я був би найщасливішим тренером у світі.
– Або п’ять Хижняків.
– Тоді би п’ять золотих медалей не узбеки, а ми завоювали. Так, на жаль, не стається. Маємо їх рівно стільки, скільки нам Господь Бог дає. Є Хижняк, і добре – воюємо з ним. Він не підводить.
