На Паралімпійських іграх, які відбувались у вересні в Парижі, Україна завоювала першу медаль у гендбайку. У запеклій боротьбі в групових перегонах бронзу виборов 38-річний спортсмен із Львівщини Павло Баль. У 30 років у моторошній ДТП чоловік втратив ноги. Зневірившись після травми, Павло навіть не хотів виходити з дому, та згодом потрапив у великий спорт і тепер долає на тренуваннях сотні кілометрів щодня.
Свою історію відродження спортсмен розповів в інтерв’ю OBOZ.UA.
Золоте правило – не залишати травмованого на самоті
Павло Баль – уродженець села Хоросниця, що на Львівщині. Його дитинство минуло в селі, далі було училище, армія, вища освіта та врешті-решт він виїхав на заробітки до Польщі.
За кордоном чоловік потрапив у ДТП, після якої йому провели високу ампутацію обох ніг. Павло отримав інвалідність у молодому віці й тому не знав, що робити в житті. Схожі емоції, за словами спортсмена, проживає більшість травмованих.
“Депресія у таких випадках дуже поширена. Якщо ампутація вище колін, та ще й двох ніг, то це вже проблема. Що вже казати про руки! Якщо брати серйозні травми, коли люди сідають у крісло колісне і фатально погіршується їхній фізичний стан, вони стають реально обмеженими (а у нашій державі вони реально обмежені). Важливий і фінансовий стан: якщо у тебе нічого немає, а ти ще й інвалідність отримав, то це дуже важка ситуація”, – каже чоловік.
Врятували Павла своєю підтримкою рідні та близькі. Також йому допомагали односельці, які збирали для чоловіка кошти і намагались бути поруч.
“Приїжджав друг, брав на плечі, садив у машину, вивозив на прогулянки. Мені не давали лишитися наодинці зі своєю проблемою. Це важливо: тих, хто отримав інвалідність, треба повернути до соціуму та залучити до якоїсь діяльності”, – запевняє співрозмовник.
Після загоєння ран чоловік поставив собі за мету опанувати протези, але, на жаль, за такої високої ампутації, як у нього, ходіння на протезах виявилося надважким завданням.
“У мене була велика надія на протези. Я старався, навіть робив декілька кроків, але у мене взагалі немає культі, я не маю чим навіть зробити крок. Можливо, якусь біомеханіку в США чи Німеччині роблять, але це коштує космічних грошей”, – розповідає Павло.
Я був як овоч
Та згодом майже спонтанно у житті чоловіка з’явився спорт.
“Я взагалі нічого не хотів. Був як овоч. Але мене заохотили займатися зимовими видами спорту. Я спробував, і мені сподобалось”, – говорить спортсмен.
Павло почав займатися біатлоном та лижними перегонами, однак потім постало питання: що робити далі? Продовжувати розвиватися в спорті без гарантій заробляти цим собі на життя або знайти роботу, аби забезпечувати родину.
“Ми сіли з дружиною на кухні, щоб ухвалити рішення, що робити далі: чи я серйозно займаюся спортом, чи йду на якусь роботу. Вирішили, що я займатимусь спортом. Принаймні спробую”, – пригадує Павло.
Спроба виявилася не марною: вже за рік тренувань у 2019 році Павло потрапив до складу Національної збірної. Свій результат феноменом чоловік не вважає, адже завжди вирізнявся міцною статурою і ще до травми полюбляв ходити у гори та кататися на лижах.
У 2022 році спортсмен поїхав на свою першу в житті Паралімпіаду в Пекіні. Повернувся в Україну, охоплену “великою” війною.
“Я хотів їхати в США. Але дружина не захотіла нікуди їхати. Вона захотіла саджати помідори й обробляти город у селі”, – сміється чоловік.
Із лиж на велосипед
Залишившись в Україні, спортсмен почав шукати нові можливості для професійного розвитку. Увагу чоловіка привернув велоспорт. Ще до повномасштабного вторгнення Павло захопився тренуваннями на ручному велосипеді, який спеціально для нього зробив майстер.
“На ньому можна було їздити й тренуватися, але для змагань він був неконкурентний”, – пояснює він.
Професійний гендбайк коштує 15 тисяч євро – індивідуальна ручна робота. Також велосипед карбоновий, а це дорогий матеріал. Але це було надто дорого для Павла. Кошти на перший професійний гендбайк спортсменові допомогла зібрати місцева влада та кум. Тож чоловік почав втілювати свою мрію у життя.
Типове тренування розпочинається за допомогою дружини: жінка виносить велосипед на вулицю, а потім спускається Павло. Особливих умов йому не треба – лише асфальт і мінімальний трафік на дорозі.
У середньому за день чоловік долає до 80 кілометрів за три години. Якщо тренування тривале, то Павло може подолати понад 100 кілометрів на день. Перед Паралімпіадою у Парижі, до якої спортсмен готувався в гірській місцевості в Італії, він накручував й ще більше.
“Якщо в середньому за тиждень я накручую 300-340 кілометрів, то перед Паралімпіадою я долав по 500 кілометрів за тиждень”, – пригадує він.
Для звичайного велоспортсмена такі відстані – робоча норма. Втім у випадку із гендбайком, коли педалі треба крутити руками, 100 кілометрів на день – це випробування, яке під силу не кожному.
“Руки забиваються і болять. Потім потрібно ходити на масажі та ударно-хвильову терапію”, – розповідає співрозмовник.
Тактика, яка принесла медаль
Після прибуття до Парижа Павло розумів, що має шанси лише на паралімпійську “бронзу” у гендбайку, адже “золото” та “срібло” майже гарантовано були “зарезервовані” за суперниками із Нідерландів та Франції, які багато років виступають у цій дисципліні. Але й “бронзу” ще треба було здобути, адже суперники з Китаю та Португалії виявилися не менш сильними.
Втім завдяки правильно обраній тактиці український спортсмен зміг опинитися на п’єдесталі переможців.
У перших перегонах суперники Павла виклалися на повну, а наш герой вирішив зберегти сили для групового заїзду, який мав відбутися наступного дня. Тут далися взнаки лижні скіли: у велоспорті дві гонки поспіль бувають не так часто, а от у біатлоні та лижах це нормальна практика.
Втім сам переможний заїзд виявився доволі драматичним.
“Уже на першому повороті був завал: хлопці один на одного заїхали. А я до того, на початку сезону в Бельгії, впав під час перегонів і перекинувся на швидкості 52 кілометри за годину. Тому, маючи цей досвід, я дуже акуратно і максимально безпечно проходив повороти, плюс траса була слизькою. Я із цим впорався, а от суперники – ні”, – розповів Павло.
Після “бронзи” у Парижі спортсмен отримав призові від держави (55 тисяч доларів) та встиг вибороти ще одну бронзову нагороду на Чемпіонаті світу з велоспорту у Цюриху, який відбувся наприкінці вересня. Нині спортсмен готується до нового зимового сезону в дисципліні біатлону та лиж.
“Попереду зимовий сезон, потрібно його успішно провести, а там вже не за горами й зимова Паралімпіада в Італії, до якої потрібно готуватися”, – каже співрозмовник.
За словами спортсмена, представляти Україну для нього надзвичайна честь.
“Ти – обличчя країни. На тебе всі дивляться. Я пишаюсь, що маю можливість представляти країну на спортивних подіях світового рівня”, – каже Павло Баль.
