Ексклюзивне інтерв’ю СПОРТ 24 Валерії Цюпи з Данилом Лозаном – єдиним українцем, який пробився до півфіналу Гран-прі WBC у Саудівській Аравії.
У кривавому бою Данило здолав представника Казахстану Санаталі Толтаєва. Поєдинок довелось завершити достроково через жахливе розсічення українця – у п’ятому раунді боксери зіткнулись головами. У підсумку долю протистояння вирішило технічне рішення суддів, які віддали перемогу Лозану. У другому раунді він відправив казаха в нокдаун.
“Толтаєв кричав мені: “Давай, Данило, бий сильніше”. А потім упав і вже нічого не говорив”
– Найперше хочу запитати про ваш стан зараз. Після бою минуло більше тижня. Рана загоїлась?
– Та добре все, слава Богу. Як то кажуть: “Заживає все, як на собаці”. Скоро шви знімати, нічого мене не турбує. Можу доторкатись, нічого не болить.
– Казах демонстрував досить брудний бокс. Як вам боксувати із таким опонентом, який має агресивну манеру? Як впоралися з його стилем?
– Я би не сказав, що у нього був брудний бокс. Він просто використовував усі методи, аби перемогти. Тим паче, це був профі-бокс. Не думаю, що він хотів навмисно прямо влетіти головою, вдарити з ліктя. Мені так здається. Можливо, збоку то виглядало інакше. Під час бою мені здавалося, що це була просто бійка. У нього агресивна манера ведення бою, але нічим не краща, ніж у мене. Я вмикаю режим хижака.
– Завдяки чому вдалося впоратись із його стилем?
– Думаю, вдалося взагалі впоратися з ним. Ми готувалися до його стилю. Була правильно підібрана тактика, проведена в тренувальному таборі робота. Також ми вивели його на емоції. У якомусь із раундів він кричав мені. Там були вболівальники мої і я десь трішечки влучав. І вони кричали, ніби я потряс його і він спав. Це, мабуть, зіграло з ним злий жарт, бо він повівся на ці провокації. Почав до мене говорити, типу: “Давай, Данило, бий сильніше”. А потім він упав і вже нічого не говорив.
Просто вівся на провокації, чув і свій кут, і мій кут, і вболівальників. Я дотримувався плану, а Толтаєв десь більше піддався емоціям, почав кидатись, летіти. Почав битися, а не боксувати, так би мовити. От завдяки тому, що я витримав цей натиск, а він – ні. Саме морально-психологічно нам вдалося витримати.
– Ви працюєте з психологом, який допомагає витримувати такий тиск?
– Поки що ні, але гарно була пророблена робота з психологом Віктором Борисовичем Петриченком (тренер Данила – прим.) Добре з тренером налаштувались, просто взяли себе в руки і погнали.
– Розкажіть більше про Віктора Борисовича. Після бою є таке тепле відео, як ви йому дякували.
– Не можу передати. Це неймовірна людина. Слід про нього знімати сюжети, брати інтерв’ю. Думаю, ми ще не один раз почуємо про нього. Не знаю, чи за моїх досягнень, але він дуже відданий своїй справі. Він наполегливий і вірить у те, що робить. На першому місці в нього бокс. Він живе ним, точніше і не скажеш.
– А за що ви йому найбільше вдячні?
– Вдячний за те, що в нього у пріоритеті зберегти і моє здоров’я, і щоб у мене був результат, хороше життя. Він розуміє, що завдяки цьому і він підтягнеться. Тренер бажає мені всього найкращого й інколи вірить в мене більше, ніж я сам. Він знає, на що я здатний і що я можу. А я, буває, десь так трошки “вийде чи не вийде”. Але потім, не знаю, виходиш і все йде як по маслу.
– Ваш тренер оцінив бій на тверду 8 із 10. Як ви самі оцінюєте свою перемогу?
– Якщо чесно, то я навіть трохи нижче оцінюю. Бо уже по ходу поєдинку, особливо як закінчувався, п’ятий раунд – бомба. І закінчується бій із цими розсіченнями – я розумію, що вони настільки зайві. Усвідомлював, що можу і міг краще. Не те, що я суперника переоцінив, а, може, більше себе недооцінив. Відчув, що міг краще боксувати, але, тим не менше, збоку люди говорили, що ми два висококласних боксери. Тому бій буде або супервидовищний, або брудний чи нудний, тому що класом ніхто один одному не поступається і вже деталі грають роль.
“Мама на мої бої бере аскезу. Вона така чікс, закрилась”
– Після бою до вас підійшов Маурісіо Сулейман. На відео помітне доволі тепле спілкування. Можливо, він обіцяв організувати якісь поєдинки у майбутньому?
– Я з ним почав українською розмовляти. Із нами був представник WBC України Микола Ковальчук, тож ми нормально спілкувалися. Вже точно не згадаю нашу розмову зі Сулейманом, але він казав: “Видовищний бій, молодець, ти стронгмен”. Сказав, що пишається такими бійцями. Бій не обіцяв організувати, але це все залежить від мене. Якщо буду вигравати, то, хочеш не хочеш, а він мені поєдинок цей організує.
– Ви вперше з ним так зустрілися?
– Ні, вперше було у квітні, коли ми на перший тур приїхали. У їдальні з ним зустрілися і декількома фразами перекинулися. Він побачив, що в мене футболка з написом Ukraine і такий: “О, my friend! (мій друже – прим.). Слава Україні!”. Я йому відповів: “Героям слава!”.
– Ви єдиний українець, який пройшов до півфіналу Гран-прі WBC. Яка ваша головна місія на турнірі?
– Гепнути цей турнір і забрати кубок Хосе Сулеймана в Україну.
– Свою перемогу ви присвятили ЗСУ. Наскільки відомо, ваш батько теж служить у війську. Чи часто до вас звертаються військові з проханням допомогти?
– Я цю перемогу і всі перемоги присвячую Збройним силам України. Якби не вони, то ми б зараз не записували це інтерв’ю. Я б не поїхав, скоріше за все, на той турнір. Але більше ця перемога для всього українського народу. Була така підтримка, єдність. Цього разу я це відчув максимально. Ще на хвилі після бою Олександра Олександровича Усика, то це взагалі, звісно, такий контент пішов.
Щодо батька, то він воює ще з 2014 року, пройшов АТО. Потім вже був демобілізований, перебував вдома. І от 24 лютого з перших днів пішов. Служить у 80-й окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді. Вони одні з перших, хто зустрічає ворога на лінії зіткнення.
До мене більше звертаються волонтери, аби поширювати просто їхній збір. Я не відмовляю, бо мені то не складно. Просто скинути в історію посилання і все. А от щоб саме я сам відкривав збір, то вперше до мене звернувся мій однокласник. Ми зібрали їм якийсь генератор. А вдруге тато звернувся, і зараз я вже з їхньою бригадою зв’язаний.
– Вдається батькові ваші бої дивитися?
– Ну, так, але здебільшого дивиться вже після. Мама точно не дивиться бій. Вона каже, що у неї аскеза. Мама така чікс, закрилась, щось робить туди-сюди. У неї індикатор – це сестра. Вона дивиться бої і я спокійно ставлюся до цього. Пишаються мною, тато каже: “Молодець, малиш”.
– Ви розірвали мережу відео, де вдома, в Умані, ви вийшли на ринок і там вас окутали увагою, надавали продуктів. Такий бум впізнаваності стався після останньої перемоги, чи й раніше так було?
– Інколи люди бачили мене, вітали, бажали успіхів, щастя, перемог, туди-сюди. Говорили, що молодець, респект. А от саме після цієї перемоги, то, так, вже четверо з десяти вітаються. Часто бачу, що люди дивляться на мене, можливо, через ці розсічення. Або ж я в них все-таки промайнув у телефоні. А я ще в окулярах оце ганяю і деякі люди такі: “Це ви Данило Лозан?” Я такий: “Та ні, це не я”. Потім зізнаюсь і вони радіють. Але не відчуваю від цього дискомфорту. Приємно, але стараюсь не розпилятись на це.
“Я пів року ні про що не мріяв, була апатія від боксу”
– Ви з Первомайська, а як опинились в Умані?
– Це цікава історія. Я спочатку займався боксом у Первомайську, а потім переїхав навчатись в Південноукраїнськ і займався в тренера Миколи Миколайовича Борця і Геннадія Петровича. Опісля вирушив на збори у Ворохту і там перед вступом у ВНЗ мене зустрів Петриченко Віктор Борисович. Він запропонував навчатися в них, у Миколаєві. Я сказав, що не має значення, розмовляйте з моїм тренером колишнім.
Той же тренер каже: “Ні, це чужа область, чужий тренер, нам воно не треба”. Я перейшов у Миколаїв і так вийшло, що ми попрощалися з тим тренером. Після ЧУ серед молоді десь у 2019 або 2020-му я вже збирався у Польщу на полуницю, бо пів року в мене не було боксу. Для себе бігав, але ні про що вже не думав і не мріяв.
А потім мені написав Дмитро Колісніченко з Умані. Запитав, чи буду я на змаганнях, а у мене пів року простою. Ну він і покликав мене до себе. Я пару днів подумав і на третій день уже був в Умані. Отак із 2021-го я тут.
– А чому розійшлися з попереднім тренером?
– Та якось склались обставини, і в мене була апатія від боксу, і він у роках. Ми дійшли до того, що не хотіли вже працювати один із одним. Але бачите, як зараз склалось. Все, що не робиться, то на краще.
– Ви боксуєте в суперлегкій вазі, де не можна важити більше 64,4 кілограмів. Розкрийте свої секрети харчування та як вдається утримувати таку низьку вагу?
– Саме на професійний бій не обов’язково утримувати вагу. Звісно ж, треба підсушуватись, приходити в кондицію, але, як показує практика, то кожному своє. Я за день до зважування можу важити 67 кілограмів. Секретів немає – лише дефіцит калорій і правильне харчування, яке дасть тобі сили. Я не кажу прибрати все мучне. Ледь-ледь там хлібчика з’їв із салком і такий: “Ох, клас!” Знаєте, отримав задоволення, і все супер. Це ще краще, ніж каші наїстись. Головне – не навантажувати шлунок, щоб їжа працювала на тебе, а не навпаки.
– Ви самі за цим всім стежите, чи, можливо, у вас є помічники?
– Я поки не доріс до того, щоб у мене був дієтолог, але мрію про це. Переважно мені не хочеться їсти саме те, що треба. Я такий: “Ааааааа”. Але розумію, що поїм і стане легше.
– А чи є заборонена їжа, яку ви любите, проте змушені рідше їсти?
– Звісно, це шоколадки всякі, батончики. Сильно смажене я не їм, по бургерах не висну. Стараюся менше вживати морозива, бо я люблю його їсти 24/7. Взимку воно мені ще смачніше, ніж влітку. Я солодкоїжка і без солодкого взагалі ніяк не можу. Ну, наприклад, до нутелли у мене немає тяги, а от снікерс із шоколадом чи згущене молоко з бананом або полуницею я обожнюю.
– Наступний ваш суперник – узбек Муджібіліо Турсунов, із яким зустрінетесь у жовтні. Що можете сказати про нього? Чи переглядали його бої? І чи варто українцям хвилюватися?
– Сильний боксер-аматор і такий настирний, як танк. Але він теж людина, виграє, програє. Дві руки, дві ноги, одна голова. Якщо хочете, то хвилюйтеся. Головне, щоб я не хвилювався.
– Коли плануєте готуватись до півфінального бою?
– Ось із неділі починаю набирати оберти. То на велосипеді катаюсь, то у футбол ганяю. Кроси біжу і легку силову роблю, щоб не відразу почати пихтіти і зламатися. Із понеділка починаю втягуватись і через тиждень у нас вже розписаний план. Спеціальна фізична підготовка, потім тактико-технічна, спаринги.
– А як шукаються спаринг-партнери?
– Підбираються по тому, який буде суперник. Ми бачимо, що узбек такий танчик, правша, темповий і багато б’є. Ми дивимося, хто у нас в Україні є такий і зв’язуємося з тренерами, хлопцями. Потім пропонуємо їм приїхати до нас допомогти, так би мовити. Звісно, воно все оплачується. Деякі хлопці не беруть за спаринги. Їм вистачає того, що вони набувають зі мною досвіду. А хтось і бере.
– Гран-прі відбуваються у Саудівській Аравії. Країні, яка є повною протилежністю України. Чи було комфортно там? Вдалося погуляти?
– З тими умовами, із якими нас приймають, то мені все сподобалось. Так, гуляли. У вас є фен? От візьміть і увімкніть його на повну потужність. Гаряче повітря до обличчя – оце такий там клімат. Ми вийшли – і ніби хтось увімкнув кондиціонер і дує нам в обличчя. Ми з тренером приїжджаємо раніше, ніж поселення в готелі. Там живе тренер Ігор Олександрович Юреско – це наш добрий друг, який нас приймає. Ми проживаємо в нього, а біля його будинку клуб боксу Майка Тайсона. Араби поклоняються Тайсону, ніби Богу.
– Що найбільше сподобалося під час перебування в Саудівській Аравії?
– Їсти. Там смачно годують. Більшість їхніх салатів не сильно відрізняються від наших, окрім спецій і, можливо, деяких таких специфічних трав, продуктів. Але в цілому мені подобається арабська кухня. Дуже смачно.
– Коли ви тільки дізнались про свою участь на турнірі, то казали, що емоції були шаленими. А як зараз, коли вдалося дійти до півфіналу?
– Я навіть не вірив у те, що мене можуть прийняти, що я там буду брати участь. Ми подавали ту заявку, але я думав: “Чувак, заспокойся. Яке WBC? Яка Саудівська Аравія? Їдь у Київ, бий когось, а потім побачимо, як буде”. Але старався переконувати себе, що все реально. А зараз навіть і переконувати не треба. Розумію, що все реально. Потрібно тільки працювати, хотіти, вірити. Зараз вже спокійніше, трохи угомонився.
– Пишаєтесь собою?
– Ой, та було би чим пишатись. Бляха, якби я стрибнув до рівня Олександра Усика, то тоді я би, можливо, подумав, що я мощний. А от якби вже переплюнув, то сказав би, що пишаюсь собою.
– Призовий фонд турніру складає близько 200 тисяч доларів. Чи думали, куди би витратили ці кошти у випадку своєї перемоги?
– За гроші поки не сильно думається. Мене більше цікавить сам трофей, досвід, фінал, пояс. Я розумію, що там, де найвищі звитяги, там будуть і гроші.
“Ломаченко – вата, але, як боксером, ним не можна не захоплюватись”
– Вас вважають одним із найперспективніших українських боксерів у своїй категорії. А хто для вас кумир у боксі? Хоча, я здогадуюсь, кого ви назвете…
– Багато хто каже, що кумирів немає. Я там сам кумир, туди-сюди, але ні. Для мене це однозначно Олександр Олександрович Усик. Я хотів би повторити його результат, або перевершити навіть. Окрім нього є ще підкумири.
– Знайомі з Усиком?
– Ну ми не знайомі, але бачились. Я вперше побачив його, коли був дитиною. Тоді я просто: “Саша, як справи? Давай сфотографуємось”. Я розплакався, бо був дуже радий його бачити, просто капець. Потім у 2024 році зустрівся з ним на базі в Кончі-Заспі. Він проводжав наших олімпійців на Ігри в Парижі. Але ми не перекинулись словами. Я лиш попросив його підписати футболку і ми “щолкнулись” (сфотографувались – прим.) з ним.
– На вашу думку, що Усику потрібно робити зараз? Йому активно нав’язують різних суперників, то Ітауму, то Паркера.
– Я думаю, що йому треба прислухатися до себе і робити те, що по-справжньому хоче. Якщо хоче скосити бабла, то хай б’ється з Джейком Полом і йде на пенсію. Якщо хоче ще раз довести свою перевагу, то хай б’є Паркера, Ітауму, Кабаєла. Наскільки у нього вистачить запасу міцності. На мою думку, найбільш цікавим для Усика є Агіт Кабаєл. Паркер не потягне його по швидкості, по витривалості. Одразу мінус. Ітаума гарний тільки в плані фінансів, тому що Туркі Аль аш-Шейх хоче цього бою. Але молодий, зелений. Не знаю, що йому треба зробити, аби здивувати Усика. Ну і, звісно, Ф’юрі. Він і без тренувань не буде простим.
– Запитаю про Ломаченка. Як ставитесь до його неоднозначної позиції?
– Висловлюсь по-народному: “Він – вата”. Більшість так думає і це слово-синонім до Ломаченка. Я хочу вірити, що він допомагає ЗСУ і за українських козаків. Але оця його неоднозначна позиція і те, що він не висловлюється. Скільки би користі він міг принести, якби просто сказав: “Та скиньтесь пацанам на дрони чи підтримайте Україну”. Це змінило би кардинально все щодо нього. Але в плані боксера, то легенда. Просто нема слів.
– Ви розділяєте Ломаченка, як боксера, і Ломаченка, як громадянина?
– Звісно, я ним захоплююсь. Він приклад для наслідування, як спортсмен. Просто мегачувак. Ломаченко зробив те, що багато хто в світі не зміг зробити. Як ним можна не захоплюватись? Як людина він, певно, непоганий, але специфічний. Але за його позицію неоднозначну я засуджую максимально.
– Бажаю вам успіху. Думаю, ще поспілкуємось про наступну перемогу!
– Дякую!