Рік тому на Донеччині загинув Михайло Коваль — президент ФК «Поділля», аграрій та командир батальйону. Історія про людину, яка будувала стадіони і захищала країну до останнього подиху.
Сьогодні минає рік, як ворожий дрон обірвав життя 35-річного Михайла Коваля. Для когось він був командиром батальйону, для когось — люблячим чоловіком і батьком. А для всього українського футболу він назавжди залишиться президентом, який у рідному селі на Тернопільщині збудував сучасний стадіон, а потім без вагань пішов захищати саму землю, на якій цей стадіон стоїть.
Михайло був людиною, яка створювала. Аграрій, що розвивав сімейний бізнес, він вкладав душу і гроші не в розкіш, а в мрію. Цією мрією став футбольний клуб «Поділля» з його рідних Васильківців. Це не була просто забаганка — це була віра в те, що навіть у маленькому селі можна запалити великий вогонь спорту. І той стадіон, що виріс завдяки його зусиллям, став мовчазним пам’ятником цій вірі.
Але коли у 2014 році ворог прийшов на нашу землю, творець змінив свої інструменти. Михайло, не ховаючись за статусами, взяв до рук зброю. А з початком повномасштабного вторгнення повернувся до лав Сил оборони вже досвідченим воїном. Побратими згадують його як справжнього лідера, який за лічені дні міг згуртувати батальйон і запалити в серцях бійців незламний дух.
Його останній бій відбувся 12 січня 2024 року на Донеччині. Командир 55-го батальйону 63-ї бригади Михайло Коваль був у машині разом зі своїми побратимами, коли в неї влучив російський FPV-дрон. Ніхто не вижив. Це була не просто смерть солдата — це була атака на саме майбутнє, яке він так відчайдушно намагався будувати і захищати.
Його поховали на рідній землі, у Васильківцях. У нього залишилися дружина, донька, батьки. А нам усім залишилася пам’ять про людину, чий життєвий шлях — це найпотужніша історія про любов до своєї країни. Історія, написана не чорнилом, а справами: збудованим стадіоном і відданим на полі бою життям.