Єдиний пілот в історії Формули-1, який став чемпіоном посмертно

У Формулі-1 зараз триває довга пауза. Перед тим як чемпіонат відновиться на Гран-прі Маямі на початку травня, у цей період проходить низка заходів і зустрічей, присвячених обговоренню сучасних проблем серії.

Джерело – Спорт.юа

Сьогодні пропонуємо згадати, навпаки, минуле – а саме одну з найбільш значущих постатей в історії чемпіонату, Йохена Ріндта, який міг би святкувати своє 84-річчя.

Гонщик запам’ятався не лише тим, що повернув команді Лотус титул та став першим австрійським чемпіоном в історії Формули-1. Його чемпіонство має унікальні обставини: титул йому було присуджено посмертно, оскільки жоден із суперників уже не зміг його наздогнати після трагічної загибелі пілота.

Йохен Ріндт народився 18 квітня 1942 року в Майнці, Німеччина, у родині матері-австрійки та батька-німця. Батьки Ріндта загинули під час бомбардування Гамбурга в Другій світовій війні, коли Йохену було лише 15 місяців. Після цього його виховували бабуся та дідусь у Граці, Австрія.

Інтерес до автомобілів у нього був завжди, а бажання займатися автоспортом з’явилося після відвідування Гран-прі Німеччини на легендарному Нюрбургрингу разом із друзями. Цікаво, що серед тієї компанії був і майбутній талановитий пілот Формули-1, більш відомий як Гельмут Марко, який згодом став радником Ред Булл і відповідав за підбір складу команди.

Після непоганих результатів у перегонах на кузовних автомобілях Ріндт перейшов до Формули-Юніор – популярної тоді молодіжної серії, де здобув кілька перемог і сформував репутацію агресивного та ризикованого пілота.

У 1964 році відбулися одразу кілька знакових моментів у його кар’єрі: перший рік у Формулі-2, дебют у 24-годинах Ле-Ману, який завершився сходом, а також старт шляху в Формулі-1.

Йохен Ріндт дебютував у Формулі-1 на своїй домашній гонці – Гран-прі Австрії 1964 року. Він виступав на орендованому Брабемі BT11, який йому надала команда Роб Уокер Рейсінг. Це був його єдиний старт у тому сезоні, який завершився сходом на 58-му колі через поломку.

У 1965 році Ріндт повноцінно перейшов до команди Купер і провів перший повний сезон у Формулі-1. Рік вийшов нестабільним через проблеми з болідом, але найкращим результатом стало 4-те місце на Гран-прі Німеччини на Нюрбургрингу. Сезон завершив із 4 очками та 13-ю позицією в чемпіонаті.

Наступного року отримала нове шасі і потужні двигуни. Попри технічні обмеження, Ріндт став лідером команди. Головним досягненням став Гран-прі Бельгії – він стартував із першого ряду, очолив гонку в дощ і фінішував другим, здобувши перший подіум у кар’єрі. Загалом у сезоні він тричі піднявся на подіум і став третім у чемпіонаті – найкращий результат у його кар’єрі на той момент.

Після слабкого сезону-1967, Ріндт перейшов до Бребема, але через слабший двигун команда не могла боротися за перемоги. Попри це, він двічі фінішував на подіумі – у Південній Африці та на Нюрбургрингу. Особливо яскравою була німецька гонка, де він боровся за друге місце до останніх кіл і фінішував зовсім близько від суперника. Сезон завершив на 12-му місці.

З цього моменту і розпочинається зіркова кар’єра австраійця. У 1969 році Ріндт перейшов до команди Лотус, яка була чинним чемпіоном серед конструкторів. Попри високу швидкість боліда, Ріндт не був повністю впевнений у надійності машини, оскільки Лотус мав репутацію нестабільної техніки. .

Незважаючи на це, сезон став для нього проривним. Він регулярно боровся серед і став одним із головних суперників Джекі Стюарта.

Кульмінацією сезону стала перемога на Гран-прі США у Воткінс-Глен – перша перемога Ріндта у Формулі-1. Вона також стала однією з найпрестижніших, адже супроводжувалась великим грошовим призом в 50 000 доларів – найбільший грошовий приз в історії Формули-1 на той час.

Загалом сезон 1969 року Ріндт завершив на 4-му місці в чемпіонаті, ставши одним із головних претендентів на титул і фактично лідером боротьби проти Стюарта в багатьох гонках.

У сезоні 1970 року Ріндт уже був беззаперечним лідером Лотуса і одним із головних претендентів на чемпіонство. Попри складний старт із сходами в Південній Африці та Іспанії, команда представила новий болід Lotus 72, який після доробок став одним із найшвидших у пелотоні.

Першу перемогу сезону Ріндт здобув у Монако, стартувавши з 8-ї позиції та прорвавшись крізь пелотон в одній із найсильніших гонок у кар’єрі – щось, що сьогодні у Формулі-1 виглядає майже неможливим у сучасному вигляді Монако, де позиції зазвичай фактично «замикаються» вже в кваліфікації. У той час боліди були значно менші та легші, що робило маневри на вузькій міській трасі суттєво простішими і дозволяло більше боротьби на дистанції.

Після цього він поступово набрав хід: виграв Гран-прі Нідерландів, де також здобув поул, а далі продовжив серію перемог в Франції та Великій Британії, що вивело його у лідери чемпіонату. Після британського етапу він уже мав значний відрив у заліку та фактично контролював боротьбу за титул. Загалом Ріндт виграв п’ять із перших десяти гонок сезону.

Перед Гран-прі Італії в Монці до кінця чемпіонату залишалося чотири етапи. Його головним переслідувачем був Джекі Ікс, який ще математично зберігав шанси, але мав надолужувати значне відставання.

Саме в Монці сталася трагедія, яка назавжди змінила історію Формули-1. Перед Гран-прі Італії команди масово знімали антикрила, щоб зменшити опір повітря і досягти максимальної швидкості на надшвидкісній трасі. Лотус також пішов цим шляхом, хоча напарник Ріндта Джон Майлз скаржився, що болід без крил стає нестабільним і небезпечним.

5 вересня 1970 року під час практики Ріндт вийшов на трасу, збільшивши передавальне число КПП, щоб отримати ще вищу максимальну швидкість (до 330 км/год). На підході до легендарного повороту Параболіка його Лотус раптово зірвався з траєкторії, спочатку пішов вправо, потім різко змінив напрямок і на величезній швидкості врізався у відбійник.

Удар був катастрофічним. Частина бар’єра розійшлася, підвіска пішла під відбійник, а передня частина машини була повністю зруйнована. Ріндт використовував лише чотири точки ременів безпеки замість повного п’ятиточкового кріплення (фото нижче), щоб у разі пожежі швидше залишити кокпіт. Саме це стало фатальним – під час удару він прослизнув під ременями, які завдали смертельного поранення шиї.

Його доставляли до лікарні Мілана, але дорогою лікарі констатували смерть у віці 28 років. Лотус одразу зняв усі свої машини з Гран-прі Італії. Гонка відбулася, але святкування перемоги Клея Регаццоні були фактично затьмарені трагедією.

Після смерті Ріндт залишався лідером чемпіонату світу, маючи п’ять перемог у десяти гонках сезону та великий запас очок. До кінця року залишалося чотири етапи, а головним суперником у боротьбі за титул був Джекі Ікс. Після перемоги в Канаді він скоротив відставання, але на Гран-прі США фінішував лише четвертим і втратив навіть математичні шанси.

Так Йохен Ріндт став єдиним в історії Формули-1 посмертним чемпіоном світу. Чемпіонський кубок пізніше вручили його дружині Ніні на офіційній церемонії в Парижі.

З того часу загинув ще не один пілот, однак після кожного з цих трагічних інцидентів Формула-1 робила серйозні кроки у напрямку безпеки. Саме такі втрати змушували змінювати конструкцію болідів, трас і правила серії. Сьогодні навіть найстрашніші аварії у більшості випадків завершуються лише синцями або незначними травмами, що ще кілька десятиліть тому здавалося неможливим.

Водночас інші гоночні серії нагадують, що такі ризики все ще залишаються. Так, в першій гонці етапу NLS, яка слугувала кваліфікацією до «24 годин Нюрбургринга», сталася важка аварія з летальним наслідком. Це ще раз показало, що навіть за сучасного рівня розвитку автоспорту повністю усунути небезпеку неможливо.