Агресорам тут не місце: чому росіян повертають у великий спорт та як може завадити Україна

Хокейний прецедент: CAS зобов’язав IIHF повернути росіян

Одним із найгучніших рішень щодо повернення російського спорту став вердикт CAS від 30 жовтня 2026 року. Спортивний арбітражний суд задовольнив апеляції Федерації хокею Росії та скасував рішення IIHF, якими російським збірним забороняли брати участь у змаганнях сезону-2026/27.

Після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року російські та білоруські команди усунули від більшості міжнародних хокейних турнірів. Обмеження щороку продовжували, зокрема через безпекові ризики та неможливість гарантувати належні умови для всіх учасників.

У січні 2026-го Рада IIHF знову вирішила не повертати російські команди на сезон-2026/27. Однак російська сторона оскаржила це рішення. У травні дисциплінарна рада самої IIHF скасувала попереднє рішення та зобов’язала федерацію повторно розглянути питання з урахуванням безпеки, організаційних можливостей і спортивної доброчесності.

У липні IIHF після повторного розгляду знову відмовила Росії в допуску до більшості чемпіонатів сезону-2026/27. Але цього разу росіяни звернулися до CAS.

Арбітраж вирішив, що IIHF не надала достатньо доказів, які б підтверджували необхідність подальшого усунення російських команд саме з міркувань безпеки. Таким чином, CAS скасував рішення федерації та постановив допустити російські збірні до її чемпіонатів.

Йдеться про п’ять турнірів 2027 року:

• чемпіонат світу серед чоловічих збірних;
• чемпіонат світу серед жінок;
• молодіжний чемпіонат світу;
• чемпіонат світу серед чоловіків до 18 років;
• чемпіонат світу серед жінок до 18 років.

Першим випробуванням стане молодіжний чемпіонат світу в Канаді, який має розпочатися 26 грудня 2026 року. Водночас є важливий нюанс: рішення CAS не визначало, під яким прапором мають виступати російські команди. Питання національної символіки не було предметом цього розгляду.

Юридичний бік справи Sport RBC.UA пояснив Євген Пронін, адвокат і керуючий партнер Pronin&partners.

“Так, юридичну логіку рішення я бачу, хоча політично й морально його потрібно оцінювати інакше, проте оціню виключно як юрист. CAS розглядав не питання відповідальності Росії за війну, а те, чи достатньо IIHF обґрунтувала недопуск російських команд за власними правилами.

За оприлюдненим викладом рішення, арбітри вирішили, що посилань на безпеку й організаційні ризики без достатніх підтверджень замало, щоб усунути команди від змагань. Тому рішення IIHF скасували”, – пояснив юрист.

Євген Пронін додав, що це не означає, що CAS визнав російський спорт поза політикою чи що ризиків узагалі немає. Це означає, що федерація має доводити конкретні ризики належними матеріалами.

Він також наголосив, що повні мотиви рішення на момент коментаря ще не були оприлюднені, тому остаточну правову оцінку варто робити після їхньої публікації.

Сама IIHF заявила, що розчарована вердиктом, не погоджується з ним, але виконуватиме рішення CAS. Федерація має оцінити практичні наслідки повернення росіян, адже частина турнірів уже перебуває на просунутій стадії підготовки.

Бойкот замість спільного льоду

Рішення CAS викликало спротив у низці хокейних країн. Шість національних федерацій – Фінляндії, Швеції, Чехії, Латвії, Норвегії та Данії – заявили про небажання грати проти російських команд, поки триває війна проти України.

Фінляндія та Чехія також виступили проти приїзду російських команд на змагання до своїх країн. Німеччина, яка має приймати чоловічий чемпіонат світу 2027 року, заявила про незмінність своєї позиції щодо неприйнятності повернення росіян. Федерація оцінює наслідки рішення для проведення турніру.

Окрему позицію зайняла Канада. 3 листопада канадський уряд оголосив, що використовуватиме наявні міграційні повноваження для індивідуального недопуску російських та білоруських спортсменів і функціонерів, які мають брати участь у змаганнях під національною символікою. При цьому участь у нейтральному статусі не забороняється автоматично.

Це особливо важливо з огляду на те, що саме Канада має приймати молодіжний чемпіонат світу, який стане першим турніром після рішення CAS. Своєю чергою, для України ця ситуація стала черговим приводом активізувати дипломатичну роботу.

Речник Міністерства закордонних справ України Георгій Тихий в коментарі Sport RBC.UA наголосив, що Київ категорично не підтримує тенденцію до нормалізації участі російських і білоруських спортсменів у міжнародних змаганнях.

“На момент, коли всі ці заборони і обмеження вводилися, вони вводилися через те, що Російська Федерація веде агресивну загарбницьку війну проти України, вчиняє масово воєнні злочини. У нас запитання до всіх спортивних бюрократів і чиновників, і судів, які ухвалюють оці рішення про повернення росіян і білорусів: що змінилося з тих пір, як ці рішення ухвалювалися?

Збройна агресія триває, воєнні злочини тривають, Росія систематично знищує спортивну інфраструктуру, вбиває спортсменів, вбиває дітей, які тренуються і могли б стати професійними спортсменами. Що змінилося? З чим пов’язано їхнє рішення, які допускають участь росіян і білорусів?” – заявив Тихий.

За його словами, Україна використовує весь доступний дипломатичний інструментарій: від офіційних нот і протестів до переговорів із партнерами та публічної критики рішень міжнародних організацій.

Водночас у МЗС звертають увагу на можливість впливу не лише через спортивні федерації, а й через уряди країн, які приймають змагання. Зокрема, йдеться про візові обмеження, які можуть фактично унеможливити приїзд російських спортсменів навіть після формального дозволу міжнародної федерації.

Тихий також відзначив хвилю спротиву в хокеї, до якої долучилися північні країни та Латвія, і закликав партнерів продовжувати протидію поверненню представників держави-агресорки.

“На сьогоднішній день ці прапори заплямовані кров’ю. На них висять воєнні злочини. У Росії спорт і держава нероздільні, спорт для російського режиму – це частина його агресивної воєнної пропаганди. Ні про яку нейтральність тут не йдеться. Спорт використовується цим режимом для відбілювання воєнних злочинів”, – підкреслив речник МЗС.

Росіяни вже повернулися в інші види спорту

Хокейний скандал – не поодинокий випадок. Навпаки, він став частиною масштабнішого процесу, який охопив міжнародний спортивний рух упродовж 2026 року.

Важливим рубежем стало рішення Міжнародного олімпійського комітету від 7 липня 2026 року. МОК попередньо поновив статус Олімпійського комітету Росії, який був призупинений із жовтня 2023-го. Водночас організація оголосила, що її попередні рекомендації щодо обмеження участі російських спортсменів і команд у міжнародних змаганнях більше не застосовуються.

Це суттєво змінило правила гри. МОК фактично передав міжнародним федераціям більше самостійності у визначенні умов допуску росіян. Тепер саме вони та організатори турнірів вирішують, чи можуть атлети виступати під національними прапорами, використовувати гімн і державну символіку або ж змагатися лише в нейтральному статусі.

При цьому поновлення статусу Олімпійського комітету Росії не означає автоматичного повернення російської символіки на всі Олімпійські ігри. МОК залишив за собою право окремо визначити умови її використання на майбутніх Іграх.

Після зміни рекомендацій МОК низка міжнародних федерацій почала послаблювати обмеження.

Водночас не всі міжнародні федерації обрали повне повернення. Наприклад, Міжнародний союз ковзанярів (ISU) у червні 2026 року дозволив російським і білоруським фігуристам повернутися до міжнародних змагань у нейтральному статусі, без прапорів, національної форми та гімнів. Допуск передбачає перевірку відповідності критеріям нейтральності, а також обмеження квот.

Отже, нинішня ситуація неоднорідна. В одних видах спорту Росія вже повернула собі національну символіку, в інших її представники змагаються як нейтральні атлети, а частина федерацій продовжує зберігати обмеження.

Але загальна тенденція очевидна: дедалі більше міжнародних організацій відходять від повного усунення російського спорту.

Юнацька Олімпіада: російський прапор знову на великому форумі

Особливо тривожним сигналом стало повернення росіян на Юнацькі олімпійські ігри, які тривають у сенегальському Дакарі з 31 жовтня до 13 листопада 2026 року.

Участь представників країни-агресорки стала можливою після того, як МОК переглянув підхід до допуску молодих спортсменів. Ще в грудні 2025 року Олімпійський саміт підтримав рішення дозволити юним атлетам із російськими та білоруськими паспортами брати участь у міжнародних змаганнях, зокрема командних, без попередніх обмежень.

На відміну від попередніх великих міжнародних стартів, у Дакарі російська делегація представлена не в нейтральному статусі. Її спортсмени мають право використовувати національний прапор і гімн.

За інформацією Inside the Games, до складу російської команди увійшли 13 спортсменів, які представляють велоспорт, дзюдо, кінний спорт, плавання, скейтбординг, спортивну гімнастику, тхеквондо, ушу та фехтування.

Таким чином, Росія отримала можливість повернути національну символіку на один із найбільших міжнародних спортивних форумів для молоді.

Це рішення викликало обурення в окремих європейських країнах. Наприклад, естонський суспільний мовник ERR відмовився транслювати церемонії відкриття та закриття Ігор через участь російської та білоруської делегацій під національними прапорами.

Для України ситуація особливо чутлива, адже йдеться про юних спортсменів, які змушені зустрічатися з представниками країни, що продовжує війну проти їхньої держави.

Президент Національного олімпійського комітету України Вадим Гутцайт в інтерв’ю Sport RBC.UA попереджав про зміну підходів МОК до участі росіян у юнацькому спорті.

За його словами, під час спілкування з представниками міжнародного олімпійського руху українська сторона заздалегідь почула аргументи про те, що “діти не винні” і їх потрібно повертати.

“Я вже тоді відчував, що це може статися. Ми зустрічалися з президентом МОК Кірсті Ковентрі та відповідними департаментами, і там мені вже натякали щодо сенегальської Юнацької Олімпіади. Лунали тези, що “діти не винні” і їх треба повертати”, – розповів Гутцайт.

Водночас очільник НОК наголошував, що українським спортсменам необхідно бути готовими до контактів із представниками країн-агресорок, не піддаватися на провокації та не дозволяти використовувати себе для російської пропаганди.

У цьому контексті важливо, щоб молоді українські атлети мали чіткі рекомендації щодо поведінки на міжнародних змаганнях. Адже повернення росіян – це не лише питання прапорів і гімнів, а й потенційних психологічних та інформаційних провокацій.

Чи може Україна юридично зупинити повернення Росії?

На тлі зміни політики міжнародних спортивних організацій Україна опинилася перед необхідністю шукати нові способи протидії. Самих політичних заяв і закликів до бойкоту дедалі частіше виявляється недостатньо.

Євген Пронін вважає, що українські державні органи, НОК та національні спортивні федерації мають діяти системно, формуючи доказову базу для кожного окремого виду спорту та міжнародного змагання.

“Мінмолодьспорту, НОК і профільні федерації мають узгодити спільну правову позицію та готувати окремі матеріали під кожен вид спорту й кожне змагання: оцінки безпекових ризиків, конкретні організаційні перешкоди, вплив на чесність змагань, зв’язки федерацій із державними структурами Росії та використання спорту для підтримки агресії”, – пояснив юрист.

За його словами, українська сторона також може долучатися до арбітражних проваджень у справах щодо допуску росіян. Зокрема, за наявності відповідних юридичних підстав можна просити про залучення до справи третьою стороною або подавати позицію у форматі amicus curiae.

Однак такі механізми не є автоматичним правом України: можливість участі залежить від правил конкретного провадження та згоди його сторін, якщо вона необхідна.

Водночас рішення у справі IIHF вже ухвалене, тому Україна не може просто подати власну апеляцію замість її сторін. Оскарження у Федеральному суді Швейцарії можливе лише з обмежених процесуальних підстав.

“Самих політичних заяв для CAS може бути недостатньо – потрібні докази, пов’язані з конкретними правилами конкретної федерації, і вони потрібні завжди”, – наголосив Пронін.

Окремим напрямом залишається дипломатичний тиск на країни, які приймають міжнародні змагання. Уряди можуть впливати на ситуацію через візову політику, вимоги безпеки та умови проведення турнірів.

Юрист наголошує, що Україні потрібно не лише заперечувати проти повернення росіян, а й формувати настільки переконливу доказову базу, щоб міжнародні спортивні організації не могли виправдати свої рішення формальною відсутністю підтверджених ризиків.

Подібної позиції дотримується і МЗС України. Георгій Тихий підкреслив, що дипломатичні зусилля охоплюють як офіційні звернення до міжнародних організацій, так і переговори з урядами країн-партнерів.

“Якщо ці міжнародні суди і федерації, різного роду бюрократи безпринципні, тоді реагуватимуть національні уряди. Ми бачимо, що зараз покотилася ця хвиля: шість країн і шість хокейних федерацій уже публічно відмовилися брати участь у цьому фарсі, виходити на лід із росіянами”, – зазначив речник МЗС.

Спорт поза політикою чи інструмент російської пропаганди?

Повернення російських спортсменів відбувається на тлі війни, яка не припиняється, руйнування української спортивної інфраструктури та загибелі українських атлетів.

При цьому міжнародний спортивний рух дедалі частіше апелює до права спортсменів брати участь у змаганнях незалежно від політичних рішень їхніх держав. Саме цим аргументом користуються організації, які пом’якшують обмеження.

Однак проблема значно ширша за спортивні результати окремих атлетів. Росія традиційно використовує міжнародні змагання як інструмент державного іміджу, а повернення національного прапора та гімну дозволяє їй демонструвати відновлення міжнародного статусу.

Тому навіть нейтральний статус не завжди знімає питання про зв’язки спортсменів із державою, військовими структурами та пропагандистською системою.

Поки одні міжнародні федерації вже повернули Росії національну символіку, інші продовжують опиратися такому сценарію. Історія з хокеєм показала, що навіть рішення спортивного арбітражу не обов’язково означає безумовну згоду всіх учасників міжнародного руху.

Україна продовжує шукати союзників серед держав, федерацій та організаторів змагань. Але очевидно, що найближчими роками боротьба за недопуск представників країни-агресорки стане одним із головних викликів для українського спорту.