Ольга Саладуха – одна з головних зірок української легкої атлетики в XXI столітті, яка спеціалізується на потрійному стрибку. Бронзова призерка ОІ-2012, чемпіонка світу, триразова чемпіонка Європи, заслужений майстер спорту України, володарка національного рекорду в приміщеннях.
Ольга народилася і до 2014 року жила в Донецьку, після початку війни на Донбасі змушена була перебратися до Києва, де живе і зараз. У 2019-му році стала депутатом Верховної ради України, пройшовши за списком партії «Слуга народу» під час парламентських виборів.
Член Комітету Верховної Ради з питань молоді та спорту, голова підкомітету з питань спорту вищих досягнень та спортивної діяльності.
Чоловік Ольги – відомий у минулому український велогонщик Денис Костюк. Спортивна сім’я виховує доньку Діану.
_________________________________________________________________________________________________________________
– Як змінився Ваш графік після виходу з карантину?
– Два місяці пройшли у багатьох як в сплячому режимі, і у спортсменів, і у інших людей. Зараз потихеньку починають виходити, радіють, що ми вже нарешті отримали дозвіл на тренування. З першого дня всі просили, і я в тому числі як депутат звернулася до прем’єр-міністра, щоб спортсменам дозволили тренуватися. Для професійного атлета два місяці простою – велика перерва. Тим більше для спортсменів, які займаються координаційними видами спорту.
Але, на щастя, все повертається на круги своя. IAAF вже оголосила список змагань, які, ми сподіваємося, все-таки проведуть. Зараз спрямовуємо зусилля, щоб повернути форму, яку втратили за ці два місяці.
– Під час карантину більшість спортсменів виконували різні челленджі. Розкажіть трохи про це.
– Так, я теж брала участь. Спортивні бренди, які підтримують атлетів, активно просили спортсменів приєднаються до цих викликів. Участь брали навіть такі світові зірки, як Кріштіану Роналду. Потрібно було показати згуртованість, солідарність, що всі спортсмени в однакових умовах, тому що закритий весь світ. Це дійсно поєднувало. Хтось показував, як проводить час з сім’єю, хтось – як проводить онлайн-тренування. Ми від комісії атлетів НОК України, спільно з комісією «Антураж атлета», придумали челлендж «тренуйся вдома Олімпійська командо». Але вже з першого червня відкриваються навіть басейни і ДЮСШ, тому потихеньку ставатиме легше.
У плані роботи ми були зайняті і на карантині, їздили на засідання. Це всі бачили. Було дуже багато онлайн-нарад, які стосувалися комітетів, підкомітетів, а Верховна Рада України працювала практично без перерв.
Україна ставить за мету підвищити до 40% кількість людей, які займаються спортом і ведуть активний спосіб життя
– За час депутатства якось змінилося ставлення до законодавчої влади?
– Зараз ми працюємо над багатьма законами, які спрямовані на розвиток фізичної культури і спорту. Наприклад, у нас є законопроєкт про оренду. Суть полягає в тому, що тендери на оренду державних підприємств проходять по «Прозорро» або на аукціонах. І щоб спортивні організації могли орендувати приміщення без аукціону, потрібно приймати окремий закон. Зараз ціна оренди велика, багато ДЮСШ закриваються, тому що секції не можуть собі цього дозволити.
Є ще багато цікавого. Наприклад, ми хочемо, щоб спортсмени, які досягли якихось серйозних результатів в спорті, а також звань (МС, МСМК), мали преференції, додаткові бали при вступі до ВНЗ. Це могло б бути стимулом для того, щоб надихнути дітей та молодь займатися спортом. Зараз зареєстрований законопроєкт «Про меценатство», а також законопроєкт, спрямований на розвиток масового спорту в Україні, так як країна ставить за мету підвищити до 40% кількість людей, які займаються спортом і ведуть активний спосіб життя.
– В минулому році Ви знову почали показувати результати найвищого рівня, взяли бронзу на чемпіонаті Європи і стали п’ятою на чемпіонаті світу. Чи можна сказати, що вдалося відновитися після всіх травм?
– Останнім часом постійно були якісь дрібні пошкодження, але на чемпіонаті Європи я вже розпрощалася з цими проблемами і все склалося вдало. Чотири або п’ять разів стрибнула з однаковим результатом (14,47 м). Уже навіть глядачі на трибунах не розуміли, як таке може бути. Несправність табло, або щось інше. Це викликало шквал позитивних емоцій на трибунах, оскільки повторити таке в потрійному стрибку нереально.
Насправді, це додало сил і мотивації. Я відчула, що повернулася на гідний рівень, потрапила на п’єдестал. Так, це було третє місце, але я побачила, що рухаюся до Олімпіади в правильному напрямку, якраз виконавши норматив.
Літній сезон також пройшов нормально, закінчила його я на чемпіонаті світу в Досі п’ятим місцем (14,52 м). За чотири останні роки це був один з найкращих результатів. Незважаючи на те, що мені говорили, що після того, як я піду в політику у мене нічого не вийде, я показала, що роботу і спорт можна поєднувати.
Олімпійські ігри перенесли, щоб спортсменам було спокійніше
– Скільки зараз часу на день витрачаєте на тренування?
– Під час сесійного тижня десь близько двох-трьох годин. Я вже спортсменка не надто юна і великі навантаження можуть десь і нашкодити. Ми з тренером обговорювали, що зараз потрібно дуже грамотно підходити до тренувального процесу, вік ніхто не відміняв.
– Як сприйняли перенесення Олімпійських ігор?
– Все до цього поступово йшло, великі спалахи захворювання в світі, і я вже здогадувалася, що їх рано чи пізно скасують. Коли почали закривати країни, всі зрозуміли, що повноцінно до ОІ ніхто не зможе підготуватися. Швидше за все, перемагали б більш хитрі, які тренувалися на закритих об’єктах, або ті, кому пощастить. Зі спортсменами, комісією атлетів МОК, з НОКами всіх країн і президентом МОК Томасом Бахом постійно був зв’язок, після довгих дискусій було прийнято рішення, що Олімпійські ігри все-таки краще перенести, щоб спортсменам було спокійніше, а підготовка була більш якісною.
Також планували готуватися до чемпіонату Європи, який в кінці серпня повинен був пройти в Парижі. Але французи його скасували, без глядачів організатори зазнали б збитків.
– Чи не було думки, що можна закінчувати кар’єру?
– Я належу до таких спортсменів, яким хотілося б логічного завершення в кар’єрі. Посеред сезону закінчувати не хочеться. Багато хто після цього сезону хотів піти в декрет або зіграти весілля, хтось – закінчити або взяти перерву. У спортсменів олімпійський цикл дуже часто закінчується якоюсь підсумковою подією.
Але зараз вже всі більш-менш заспокоїлися, у нас є календар змагань, чемпіонат України повинен пройти в кінці серпня…
Спортсмена купити легше, але краще найняти його тренера
– До речі, про чемпіонати України. Провідні легкоатлети скаржаться, що на ЧУ пішли дуже низькі результати, це правда?
– Так, на рівні КМС або МС виграють змагання, і це негативно впливає на розвиток «королеви спорту». Проблема є, її потрібно вирішувати. Зараз в деяких видах немає конкуренції. Якщо раніше було 4-5 людей, які борються за призові місця, то зараз 1-2 або взагалі нікого гідного.
– А в чому головна причина спаду результатів? Відсутність належної інфраструктури, брак кваліфікованих тренерів?
– Інфраструктура в тому числі, багато тренерів виїхали за кордон, молоді талановиті фахівці не хочуть йти працювати за копійки. Віддають перевагу роботі в приватних спортклубах. Ентузіастів залишається все менше. Природно, результати є, але вони точкові, а не такі, як були раніше. Я згадую своє дитинство, коли на висоті два метри змагалися 5-6 людей… Зараз у нас теж є, ким пишатися: Юля Левченко, Іра Геращенко, наш феномен Ярослава Магучіх. Всі дійсно показують колосальні результати. А взяти хлопців: Богдан Бондаренко травмувався, Андрій Проценко травмувався. Тобто, грубо кажучи, результатів немає. У нас, в потрійному стрибку, тільки я, і за мною нікого немає. У стрибках у довжину є тільки Марина Бех-Романчук, Христина Гришутіна травмувалася і далі результати на рівні 6,20 м.
Потрібно мотивувати тренерів, піднімати зарплати. Мотивувати молодь, тими ж преференціями вступу до ВНЗ, преміями, житлом. І це не тільки в легкій атлетиці.
– До речі, багато спортсменів говорять, що пропозиції про зміну громадянства надходять частіше не їм, а їхнім тренерам.
– Це правда. За кордоном якщо бачать, що тренер професіонал і у нього є учні, які показують високі результати, розуміють, що така людина допоможе країні підготувати не одного атлета, а декількох. Спортсмена купити легше, але краще найняти професіонала, який зможе підготувати ще парочку потенційних зірок. Тому багато тренерів і їдуть.
Багато спортсменів також хочуть їхати, особливо це питання гостро стояло в той рік, коли розпочалася війна.
Зараз навіть спортсмени не з Донецької області хочуть приїхати туди тренуватися
– Шість років тому якраз йшли бої за Донецький аеропорт і Ви залишали рідне місто…
– Так, я переїжджала першого червня, якраз у Наталії Добринської було весілля. Напередодні розбили Донецький аеропорт. Мені потрібно було летіти на етап Діамантової ліги в Рим і я вже не повернулася до Донецька.
– Так ні разу з того часу і не були вдома?
– Ні, не була. У мене була квартира, яку за медаль на Олімпійських іграх подарував мер Олександр Лук’янченко, вона якраз біля аеропорту. Мені надсилали фотографії, в будинку були великі дірки. Коли родичі поїхали подивитися туди, то на нашому поверсі були сліди від снарядів, що розірвалися. Будинок знаходиться в аварійному стані.
– Як вдалося вирішити проблему з житлом в Києві після переїзду?
– Спочатку було важко навіть зняти квартиру. Згодом вдалося обзавестися власним житлом, хоча спочатку це пообіцяли зробити на державному рівні. Але допомагав тільки НОК. Спортсменам-переселенцям, які показували високі результати, була надана додаткова допомога.
Багато спортсменів намагалися змінити область. Зараз наш обласний центр базується в Краматорську, і в місті Бахмут є шикарна легкоатлетична база: манеж, стадіон, готель і один з найкращих спортивних медичних центрів. На даний момент навіть спортсмени не з Донецької області хочуть приїхати туди тренуватися. Навіть в умовах війни люди хочуть туди їхати, тому що створені сприятливі умови. Я знаю, що там хочуть ще побудувати один стадіон з басейном на базі училища олімпійського резерву. Радує, що в області починає дуже добре розвиватися спорт.
Мені надійшла пропозиція від команди Зеленського
– Ваш чоловік на професійному рівні займався велоспортом. Він ще продовжує кар’єру?
– Ні, закінчив після Ріо. Було ще кілька змагань, але він вирішив, що вже досить, тим більше, що у нас не сильно розвивалися професійні клуби. Вважаю, що велоспорт – дуже важкий вид спорту. Я завжди дивуюся, як вони по 5-6 годин можуть проводити на тренуваннях, це дуже складно.
– Як він відреагував, коли Ви вирішили балотуватися до Верховної Ради України?
– (Сміється)… Звісно, ми це питання обговорили і разом прийняли рішення. А чому б і ні, спортсмени за багато років кар’єри через себе пропускають всі проблеми і успіхи нашої галузі. Ми розуміємо, як можна все поліпшити, на чому потрібно акцентувати увагу і як не допустити критичних помилок.
– Жан Беленюк в одному зі своїх інтерв’ю говорив, що Володимир Зеленський особисто запропонував йому приєднається до своєї команди, у Вас не було такої розмови?
– Так, мені надійшла пропозиція від команди Зеленського. Мені імпонують його амбітні плани. Його команда пропагувала ідеї, що державі потрібні зміни політичної еліти і волевиявлення виборців це продемонструвало. Тому ми з Жаном, два олімпійці, прийняли рішення піти в політику. Розуміємо, що з нашим досвідом можемо допомогти спорту. Це дуже складно, але все ж це реальне завдання.
– Ваша дочка раніше займалася фігурним катанням, ще продовжує?
– Ні, цього року ми вже перейшли на легку атлетику. Вона трохи виросла і стрибати акселі їй стало складніше. Фігурне катання – це оберти і там дівчата трохи мініатюрніші. Ми розуміємо, що цей вид спорту вона вже переросла. Запропонували їй вибір, вона захотіла піти в легку атлетику, як мама. Тренується в Ірини Григорівни Пустовойт, яка працює з Іриною Геращенко та Юлією Левченко. Вибрала стрибки у висоту, на перших змаганнях взяла висоту 1,30 м. Тренер сказала, що для її віку це хороші результати.
Багато дівчат з Ямайки кажуть, що навчалися на моїх стрибках
– Повернемося до професійного спорту. У 1995 році у Гетеборзі пройшов чемпіонат світу, на якому було встановлено два світові рекорди в потрійному стрибку, які залишаються актуальними донині. Чи не так?
– Особисто я в Гетеборзі виступала в 2013 році на чемпіонаті Європи в приміщеннях. Там я встановила національний рекорд (14,88 м) і стала чемпіонкою континенту. А в 1995 році Інеса Кравець та Джонатан Едвардс встановили світові рекорди.
Думаю, що всього-навсього був хороший сектор і збіг обставин. Я завжди кажу, що спортсмен довго йде до рекорду, але для цього повинні зійтися всі зірки.
До речі, «зимовий» рекорд вже побили, це зробила венесуелка Юлімар Рохас (15,43 м). Думаю, що вона націлена найближчим часом побити світовий рекорд, тому що таких стрибків, які вона показувала в цьому році, вже давно не було. Були результати 15,0-15,10 м і то разово, а вона стабільно летить на 15,20-15,30 м і більше. Взимку, в приміщеннях – це круто.
– На останньому чемпіонаті світу Ви зайняли п’яте місце, ставши найкращою представницею континенту. Тобто, можна стверджувати, що в потрійному стрибку зараз правлять бал не європейки. З чим це пов’язано?
– Змінилося покоління. Багато дівчат з Ямайки і навіть колумбійка, які прийшли з висоти, підходять зараз і говорять: «Ми вчилися на твоїх стрибках, на стрибках Інеси Кравець та Тетяни Лебедєвої». Мабуть, у їхніх тренерів були відеозаписи з нашими виступами.
Я постійно згадую, як виступали Олена Говорова, Інеса Кравець, Тетяна Лебедєва (Росія), Тереза Маринова (Болгарія), Хрісопія Деветці (Греція) – завжди на п’єдесталі були представниці європейських країн. А зараз статистика змінилася і ми, на жаль, ніяк не можемо її змінити.
– Часто перед головними стартами у Вашому житті досягненню високих результатів заважали травми. Зараз це можна розцінити як збіг обставин, чи все ж це певний знак, що потрібно продовжувати рухатися далі?
– З боку філософії можна сказати, що долаючи – ми ростемо. А травми нам завжди вказують, що десь наш організм втомився, десь потрібно перепочити. Може, це показник того, що десь треба було знизити навантаження, взяти якусь паузу. Розглядати можна по-різному. Якось мене запитали: «Ви травмувалися на Олімпіаді, це була більше психологічна травма?». Всі ми знаємо, що перед Олімпійськими іграми зростає психоемоційне напруження, що спортсмен може підходити до змагань лідером, і в останній момент може статися все що завгодно.
Я в усе це глибоко не занурювалася, але, напевно, щось є. Треба слухати своє тіло і десь обговорювати якісь гострі моменти, сприймаючи такі ситуації як етап, що минув і стимул йти далі.
Мені знадобилося 10 місяців після пологів, щоб повернути найкращу форму
– Під час своєї спортивної кар’єри Ви встигли народити дитину і після цього повернулися до найкращої форми. Якщо уявити, що хтось із спортсменок під час карантину захотів піти в декрет перед Олімпіадою, яку перенесли на наступний рік, чи є шанс за час, що залишився, відновити кондиції?
– До 2021 року точно ні. Пам’ятаю, що я після народження дитини через місяць прийшла на тренування. Тренер мені говорив: «Вмикай свої мізки, ти повинна включатися в тренувальний процес». Я могла прийти, зробити зарядку і просто походити. Першого липня я народила Діану і десь 15 травня наступного року я показала найкращий результат сезону в світі. Тобто, мені треба було для цього близько 10 місяців. Я пішла в декрет з результатом 14,84, перший старт після виходу – 14,76 або 14,78. Буквально, якісь сантиметри.
Тому, зі свого досвіду можу сказати, що 10 місяців було достатньо, але потрібно враховувати, що у кожного є свої моменти. Наприклад, спортсменам, яким за 35, напевно, відновлюватися буде складніше.
– До речі, часто після 30 спортсмени показують результати, яких у них не було раніше. За рахунок чого це виходить?
– Кажуть, у жінок йде повне відновлення організму. Наприклад, пологи виснажують, але в той же час дівчина відпочиває і після цього йде оновлення організму, приплив сил. У багатьох видах спорту є критерії, за якими до певного віку потрібно народити, після чого виникає функціональний сплеск. Можливо, в цій області проводяться наукові дослідження.
Для трансляцій не найпопулярніших видів спорту потрібне державне фінансування
– Марина Бех-Романчук скаржилася на відсутність трансляцій з легкої атлетики. Чи ведеться в цьому напрямку якась робота?
– Так, ми постійно про це говоримо. Знаю, що в цьому році дуже хотіли повністю висвітлювати Олімпійські ігри. Дійсно, легку атлетику зараз практично не транслюють. Подивитися можна хіба що на ютубі або шукати посилання на трансляції. За радянських часів, наприклад, була пропаганда спорту і показували абсолютно всі змагання і ніхто не плутав спортсменів. Мені, буває, кажуть: «Ти займаєшся легкою атлетикою? А ну покажи сальто». Трансляції потрібні, щоб банально розбиратися в спорті, щоб не плутали види. Молоді потрібно показувати спортивні змагання по телебаченню, мотивувати дітей йти в спорт, вести здоровий спосіб життя, а також щоб наші спортсмени були впізнавані.
Коли в Мінську пройшли Європейські ігри, а вони у нас добре транслювалися, хлопці й дівчата, які виграли змішану естафету 4х400 м сказали, що коли вони поверталися додому, то їх вже впізнавали люди в аеропорту. Так, це була трансляція тільки одного старту, а якби наших спортсменів показували постійно, то я думаю, що це було б дуже добре. А так, перевага, звичайно, у нас в трансляціях футболу, іноді хокею.
– Спортсмени кажуть, що в Україні їх не впізнають, а за кордоном впізнають. Це правда?
– Так, буває, що біля готелів стоїть дуже багато людей з фотокартками, просять автографи. Постійно фотографуються на стадіонах. Виходиш на вулицю, до тебе можуть підійти і сказати хто ти, а у нас це буває дуже рідко. У маленьких містечках знають своїх героїв, а у великих – ні. Зараз все йде на самопіар: інстаграми, фейсбуки. Спортсмени самі себе розкручують за відсутності трансляцій.
Напевно, потрібне і державне фінансування, щоб не найпопулярніші види спорту також транслювалися. Приватним каналам це не дуже цікаво, їм краще показати бокс, те, що більш рейтингове.
– Зараз рейтинги всім робить Олександр Усик. Як Ви ставитеся до його різноманітних заяв?
– Я не в праві нікого критикувати, у кожного своя думка. Знаю, що йому зараз опонують, недавно на бій викликав борець…
– Богдан Грицай.
– Точно. Чесно кажучи, навіть не знаю, не хочеться заглиблюватися в це питання.
– Що можна побажати молодим атлетам, які головні складові успіху?
– Головне, це вірити в себе і свої сили, без цього нічого не буде. Потрібно бути цілеспрямованими, не зраджувати свою мрію і тоді все вийде.