Спорт — важливий навіть у таких складних умовах, як зараз. А великий — тим більше, бо це майданчик, де українці вкотре демонструють незламність, стійкість і професіоналізм.
«Вечірній Київ» поспілкувався з відомою легкоатлеткою, олімпійською чемпіонкою, заступницею голови КМДА, яка відповідає за розвиток спорту в столиці, Оленою Говоровою.
Про відновлення спортивного життя у столиці, відбудову зруйнованих стадіонів, підготовку спортсменів, які попри війну виборюють медалі на світових стартах. Про особисті тривоги, бронзову медаль на ЗСУ та сміливих людей, які не дають зупинитись спортивному руху, крок за кроком наближаючи перемогу
У КИЄВІ ВІДНОВИЛИ ТРЕНУВАЛЬНИЙ ПРОЦЕС
— Які найгостріші проблеми у спортивній галузі доводиться вирішувати зараз?
— Спорт сьогодні на абсолютно іншому рівні, у нього нові задачі. Ми не говоримо про спортивні досягнення. Одне із головних завдань — реабілітація, зняття стресу, підтримка фізичного та психологічного здоров’я дітей та дорослих. Тому навіть в умовах війни ми повинні організувати спортивний процес, який має бути максимально безпечним.
Якщо пригадати ті перші, найстрашніші, дні війни, — головним було організувати евакуацію спортсменів. Цілодобово телефон не вимикався: батьки, тренери, спортшколи — всі питали що роботи, куди їхати, як бути. Питання вирішували експромтом, і максимально швидко відправляли людей у безпечні місця.
Коли стало безпечніше, приблизно із травня, люди почали повертатись до своїх домівок, зокрема в Києві. Ми поступово почали відновлювати тренувальний процес. Тоді Мінмолодьспорту рекомендувало розпочинати і змагання. Потрібно було діяти виважено: детально розрахувати, як місту повертатися до спорту, адаптуватися до правил безпеки, зокрема облаштувати укриття.
В частині спортивних залів ми не можемо нині проводити тренування, щодня вирішуємо, як їх запустити. Але діти попри все тренуються. Заради безпеки більше нічого не можу додати. Пам’ятаємо: росіяни зруйнували більше ста спортивних споруд по всій Україні.
МІЙ СИН ДОПОМАГАВ РОЗВАНТАЖУВАТИ ГУМАНІТАРКУ — РАХУВАВ ПАЛЕТИ
— Звичайно, всі ми добре пам’ятаємо той перший шок початку війни. Якими були ваші особисті переживання?
— Особисто я не була готова до війни. Не вірила, що це може статися у 21 сторіччі, гадала, що розум у тих людей все ж таки є. Помилилась.
Перші тижні в Києві спали в спортивних костюмах, прокидалися від вибухів перелякані з квадратними очима. Я закривала дитину собою, не розуміючи, куди бігти й що робити. Мені здається, що всі люди були в такому стані.
Синові — дев’ять, ми з ним живемо вдвох. Для мене головним було захистити Богдана від війни не тільки фізично, а й психологічно. Розуміла, що не можу розслаблятися чи панікувати. Син все одно відчував мій стан на своєму енергетичному рівні. Я повинна була демонструвати, що ми все витримаємо, все буде добре, що перемога буде, але треба деякий час потерпіти.
Через деякий час ми з сином переїхали на захід України, бо моя дитина припинила їсти. Взагалі, навіть цукерок не торкався. Я зрозуміла, що він все тримає у собі, не показує: такий маленький чоловік. В Ужгороді син поступово почав відновлюватися: спілкуватися, повертатись до звичного режиму, а головне — нормально їсти.
Попри постійні сирени і погано облаштований побут — часто доводилось ночувати у коридорах готелю — ми знаходили час для спорту. На крапельки мирного життя, як то спортивні вправи. Поступово син почав займатись футболом. Але, на жаль, на пів року сталась перерва у навчанні.
В Ужгороді я очолила гуманітарний штаб Національного Олімпійського комітету (НОК). Богдан навчився розвантажувати гуманітарку, рахувати палети, 24 години на добу був поруч зі мною. Син набув досвіду, який заважкий для такого юного віку. Він дуже швидко подорослішав.
КОЛИ МИ ОТРИМАЛИ ФУРУ ЗАМОРОЖЕНИХ ПРОДУКТІВ З ІСПАНІЇ, РЕФРИЖИРАТОР ДЛЯ ДОСТАВКИ ПО УКРАЇНІ ОРГАНІЗУВАВ ОЧІЛЬНИК ЗАКАРПАТТЯ
– В Закарпатті ви очолили гуманітарний штаб НОКу, які задачі доводилось оперативно вирішувати?
— Гуманітарний штаб національного олімпійського комітету працює й зараз. А на початку березня голова НОК Сергій Назарович Бубка всім телефонував, писав листи — компаніям, бізнесменам, друзям. Просив про допомогу Україні по всьому світу.
Люди активно відгукувалися: передавали речі, ліки, харчі. Ми далі зв’язувалися з регіональними комітетами НОК, нашими осередками, та передавали вантаж у точки, які найбільше потребували допомоги. Де були активні бойові дії: Київську, Чернігівську, Харківську, Миколаївську, Одеську області.
Допомога йшла для дітей і дорослих. Ми й донині отримуємо вантажі й весь час намагаємося якомога швидше його передати людям.
Це була не зовсім моя сфера діяльності, скажу відверто. Але війна не питала. Потрібно було швидко вчитись, налагоджувати комунікацію, зрозуміти логістику. Навколо було багато професійних чудових людей, які приходили на допомогу, вирішували найскладніші питання за годину.
Налагодили дружні зв’язки з Укрзалізницею, і Новою поштою. Влітку нам передали високоякісне дитяче харчування з-за кордону у скляних баночках. Але ми не мали достатньо місця для його зберігання у спеку. Завдяки Новій пошті вже за кілька годин дитячі продукти вирушили по регіонах.
Пам’ятаю, коли під Черніговом були активні бої, нам дуже потрібно було передати вантаж для людей, які найбільше постраждали. Це було практично неможливо зробити.
Деякий час цей вантаж мав зберігатися у Києві, щоб при нагоді передавати його по тих транспортних коридорах, які відкривалися. Де його зберігати? Як завантажувати, коли приїде фура? На допомогу прийшов депутат Київради Георгій Зантарая, й дуже швидко налагодив процес.
Ми співпрацюємо з керівником Закарпатської ОДА Віктором Микитою. Коли син іспанського спортивного функціонера Хуана Антоніо Самаранча передав фуру швидкозаморожених продуктів для українців, їх треба було везти у рефрижераторі, якого у нас не було. За 15 хвилин очільник ОДА вирішив проблему.
Зараз велика потреба у дитячому зимовому одязі, харчуванні. Сергій Бубка знову закликав про допомогу, і днями ми отримали великий вантаж з Америки. Надійшли теплі речі, взуття, медичні товари.
Знаєте, а бувають і приємні моменти. Телефонує днями один із кураторів німецького фонду «Спортсмени для України» Маркус Кехт: «Олено, є для вас вантаж, але він дещо своєрідний. Це косметика. Передайте його, будь ласка, жінкам України. Нехай це буде для них частинка мирного життя, яка зараз так необхідна». Ми отримали фуру люксової косметика по догляду за обличчям. Такі прояви уваги гріють душу.
МЕДАЛЬ, ЯКУ МИ ВИГРАЛИ У РУСНІ, КУПИЛИ НА АУКЦІОНІ ЗА ДУЖЕ ЗНАЧНУ СУМУ
– Олено Іванівно, відомо, що ви продали на благодійному аукціоні свою бронзову медаль. Вам не було шкода розлучатись з нагородою?
— Щоб зібрати кошти на потреби Збройних Сил, представники нашої фракції періодично організовують благодійні аукціони. Я запропонувала свою медаль. Вона бронзова, і дуже символічна. Саме на тому чемпіонаті світу в Афінах ми виграли командний залік у русні. Вони були в шоці. Для нас же це був тріумф, наша невелика команда дійсно потужно виступила.
Продати медаль для допомоги нашій армії у війні проти росії було для мене моментом істини! Знайома запитала: «Тобі не шкода медалі?» А в мене навіть думки не виникало. Бо це не моя медаль, а нагорода моїй країні. Вона стільки зробила, щоб я мала змогу виступати на міжнародних змаганнях, завойовувати нагороди, тренуватися!
Її купила людина, яка живе не в Україні, а сума перевищила всі наші очікування. Гроші пішли на підтримку наших військових.
НАШИХ СПОРТСМЕНІВ НА ТРЕНУВАННЯ ЗА КОРДОНОМ ПРИЙМАЮТЬ БЕЗПЛАТНО
– Розкажіть, де готуються українські спортсмени до світових змагань під час війни?
— Як ви знаєте, російські окупанти сильно пошкодили спортивну інфраструктуру України — в Харкові, Маріуполі, Києві, Чернігові… Тому більшість українських спортсменів тренуються за кордоном. І знову ж таки, Сергію Назаровичу Бубці вдалося домовитися з багатьма міжнародними федераціями про прийом наших спортсменів.
На початку березня — коли спортсмени почали виїжджати, а деякі вже були на зборах — він вирішував, як діяти далі. Зв’язувався з олімпійськими комітетами різних країн, з міжнародними федераціями. Вони всі приймали наших спортсменів на зборах безплатно.
Стосовно Чемпіонатів світу. Цього року в Орегоні — Сполучені Штати — проводився Чемпіонат світу з легкої атлетики. Національний олімпійський комітет з квітня вів перемовини щодо можливості провести двотижневі збори для сорока топових українських спортсменів.
Витрати на збори сягали близько 85 тисяч доларів. Сергій Бубка напряму домовився з НОК США і для нашої збірної все було безкоштовно.
Нині наша команда з художньої гімнастики також безкоштовно тренується в Японії. Це теж за домовленості Бубки з японською федерацією.
Весь світ йде нам на зустріч, виявляючи підтримку. А створення для українських спортсменів фонду солідарності!? Це
безпрецедентний випадок в історії, коли Міжнародний Олімпійський комітет заснував спеціальний фонд для однієї країни. Починалась робота із 2,5 мільйонів доларів. Але після того, як президент Міжнародного Олімпійського комітету Томас Бах побував в Україні та зустрівся із Президентом Володимиром Зеленським, фонд збільшили на 5 мільйонів доларів.
Ці кошти потрібні, щоб українські спортсмени могли якісно готуватися до літніх Олімпійських ігор в Парижі 2024 року. А також до зимових Олімпійських ігор 2026 року, які пройдуть в Італії.
Зі свого боку НОК робить все, щоб наші спортсмени мали змогу виступати на міжнародних змаганнях. Розповідаємо, показуємо, що у нас відбувається через російську агресію, а також, які ми сильні й здатні на перемогу.
Для мене був дуже сильним приклад незламності, коли легкоатлет Андрій Проценко, який був в окупації на Херсонщині, понад три місяці тренувався просто в полі.
Цього літа на Чемпіонаті світу з легкої атлетики він завоював бронзову медаль у стрибках у висоту! Наші спортсмени неймовірно мотивовані, показують силу й непереможність українців.
– Як ви вважаєте, коли український спорт зможе повернутися до довоєнного рівня?
— Ми перевищимо його після війни. Адже мотивація у спортсменів нині неймовірна. Цього року наші показують надможливості. Змагаються на спортивних майданчиках як леви, щоб наш прапор майорів по всьому світу.
Наразі вже є багато нагород. Наприклад, — синхронне плавання. Дівчата повигравали всі можливі медалі. Ми вже маємо ліцензію на участь у наступних Олімпійських іграх. Я впевнена, ми будемо серед переможців. Сильно виступали наші легкоатлети і на всесвітніх спортивних іграх.
– Як ви ставитися до тих спортсменів, які не засудили дії росії?
— У моєму оточенні таких взагалі немає, я не пригадую. Переконана, у них немає майбутнього. І не тільки в спорті. Як людина може жити з цим, коли наші діти у бомбосховищі співають «Червону калину», або коли дитина заходить у парк й говорить: «Мамо, пограймося, бо так я забуваю про війну»?
А з російськими колишніми колегами я давно обірвала всі зв’язки.
ПРО СТОСУНКИ З КЛИЧКОМ ТА СПОРТ У КИЄВІ
— Як нині складаються стосунки з мером і його політсилою? Як на співпрацю вплинула війна? Адже ви балотувалися до Київради від партії «Слуга народу».
— Робочі контакти, звичайно — є, адже нам спільно відновлювати місто, багато працювати, щоб Київ залишався спортивним серцем країни. Щоб ми знову могли приймати великі міжнародні змагання, демонструвати потужний потенціал України.
До війни ми в КМДА напрацювали конкретні кроки. Були плани приймати чемпіонати світу, міжнародні змагання, спортивні кубки.
Тим більше, що ми — спортсмени. Тут як у спорті: є завдання — є результат без зайвих сентиментів. Спорт мене навчив, що важливий не процес, а саме результат. Тож робочі стосунки з мером є. Ми всі зараз працюємо на перемогу.
– Скажіть, будь ласка, що зараз відбувається зі стадіоном «Авангард», який зруйнувала російська армія?
— Є плани з його відновлення. До мене звернулася ініціативна група — тренери, гравці, ті, кому не байдужий спорт в Україні — з ідеєю провести благодійний матч на «Авангарді». А також допомогти у відбудові, на перший час хоча б поставити вікна, щоб діти мали змогу тренуватися в холодну пору також.
Буквально за два тижні ми зробили все, щоб благодійний матч відбувся. Дякую невеликій, але злагодженій у роботі групі: Вадиму Переверзєву, Станіславу Медведенку. Вдалося зробити майже все, що запланували.
Прибирати «Авангард» прийшло понад 200 людей, працювала техніка й спеціалісти. Зі спецтехнікою допоміг Департамент благоустрою КМДА, — Тимур Ткаченко. А вже за тиждень на стадіоні грали благодійний матч із зірками. Дуже зраділа, коли побачила там Олександра Усика, інших спортсменів, послів різних держав, зірок шоу-бізнесу. Цей матч став резонансним.
Нині Станіслав Медведенко — відомий український баскетболіст — збирає кошти, щоб відновити пошкоджений обстрілом рашистів фасад, вікна, щоб за зиму не зіпсувалася від замокання будівля, а спортсмени мали змогу тренуватися. Хокеїст Олексій Житник також приєднався до цієї ініціативи й активно допомагає. Сподіваюсь, найближчим часом будуть вікна. Процес рушив, і це найголовніше.
Вважаю, «Авангард» найближчим часом, принаймні, у тій частині, що була найбільше пошкоджена рашистами, ми відновимо.
– До мирного життя має пройти час, це зрозуміло, але чи є вже зараз бачення розвитку спортивних майданчиків у столиці на майбутнє?
–Як депутатка Київради борюсь за кожен майданчик, спортивну споруду, стадіон. Зустрічаю й маніпуляції: на старті запевняють, що на ділянці буде спортивний майданчик, а в результаті з’являється дитячий з елементами спорту. Але ж це принципово різні речі. Дитячі майданчики, безумовно, потрібні. Але я захищаю і розвиваю спорт.
Намагаюсь контролювати й за можливості впливати на такі процеси. Місто й так потерпає від нестачі простору для людей. В тому числі місць для занять спортом дуже і дуже мало. Нам треба зберегти те, що є, відновити зруйноване і побудувати нову спортивну інфраструктуру.
Повторю ще раз: спорт, фізична культура — це не про медалі, а про здоров’я. Для того, щоб довше жити й бути здоровими, нам треба рухатися. Тому ми повинні створити умови, і мотивувати киян більше звертати увагу на своє здоров’я. Тим більше зараз, коли і фізичний і психологічний стан українців далекий від ідеального.
У столиці повноцінних спортивних споруд — стадіонів, майданчиків — має бути набагато більше. Щоб в одному місці люди збиралися не як мурашнику, а всім було комфортно.
До прикладу, у нас на стадіоні «Русанівець» одночасно тренуються футболісти, легкоатлети й інші спортсмени. Вони один одному заважають, бо не можна одночасно грати у футбол, стрибати у висоту, і бігати. Це небезпечно.
– А як юним киянам потрапити на шкільні стадіони у позакласний час, адже вони всі замкнені?
— Нині діють суворі правила безпеки, і вони виправдані. Коли прийде час, питання буде потрібно вирішувати спільно зі столичним Департаментом освіти. З одного боку, я розумію освітян, з іншого — шкода, що чудові стадіони стоять порожніми. До війни в багатьох шкільних залах тренувалися діти зі спортивних секцій. Ми поступово рухаємося до того, щоб діти мали змогу тренуватися в шкільних залах та на стадіонах.
— Влітку у Києві відбулася значна подія: добудували й відкрили професійний стадіон для бейсболу та софтболу у Деснянському районі…
–Дійсно, це визначна подія. Я була на відкритті, й серце раділо. Під час війни відкрити стадіон. Люди побачили і відчули: тил міцний, ми відновлюємося.
Взагалі — наша країна неймовірна. Не розумію, звідки люди беруть сили, це неймовірно. Думаю, це генетичний код свободи. В нас закладено те, що ми повинні йти своїм шляхом, тренуватися, розвиватися, жити далі. Це і є життя тут і зараз, не відкладене на потім. А спорт — саме та ланка, що призвана збиратись духом, допомагає бути сильними, дисциплінованими і перемагати.
— Скажіть, будь ласка, де нині безпечно займатися спортом в Києві?
— Будь де, окрім місць з обмеженим доступом, але дотримуючись правил безпеки. Все має відбуватися свідомо з урахуванням повітряних тривог. У випадку повітряної загрози — всі мають швидко йти в укриття.
Не виходячи із будинку можна зробити вправи, щоб мати енергію, сили, підняти собі настрій. Ми так з сином і робимо.
Нещодавно провели Європейський тиждень бігу у вигляді челенджу з подарунками та призами. Бажаючі щодня протягом тижня мали долати певну дистанцію. Визначили десять переможців. Люди скидали мені у Фейсбук своє відео і фото. А участь брали навіть на окупованих територіях й писали, що після перемоги обов’язково приїдуть до Києва за призами.
Впевнена, що такі активності об’єднують, стимулюють, дають впевненість, що ми разом рухаємось до перемоги. Я не очікувала, що долучаться так багато людей.
Запрошую всіх додаватись у друзі і брати активну участь у наступних спортивних челенджах. Ми — українці — незламні, і всі мають про це пам’ятати. Ніколи не сумнівайтесь в нашій перемозі. Вона невпинно наближається.
Фото Олексія Самсонова
Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»