Рік тому цими днями вже розпочалася героїчна оборона Маріуполя від російських окупантів, які намагалися зрівняти один із промислових центрів України із землею. Чемпіон Європи з ММА та боєць легендарного полку “Азов” Єгор Біркун не перебував у місті – у 2021-му в нього закінчився контракт і хлопець готувався до чемпіонату світу. Але на початку березня зумів пробитися до Маріуполя і став на його захист. А за кілька тижнів загинув, поспішаючи до пораненого друга…
OBOZREVATEL вирішив розповісти історію одного з найкращих воїнів “Азова”, вірного друга та спортсмена, якому пророкували блискуче майбутнє. Але Єгор із позивним “Бір” не міг залишатися осторонь після 24 лютого і віддав своє життя за Україну.
Найкращий з молодих
“Познайомився я з “Біром” у 2018 році. Зима, лютий, Атек. Проходили комісію. Після цього вирушили на одну з баз – чекати на КМБ (курс молодого бійця. – Ред.). За 2 місяці очікування відбору ми потоваришували, тому протягом випробувань підтримували один одного”, – розповів у Instagram побратим криворіжця по “Азову”.
Єгор пройшов курс краще за всіх, тому міг сам обирати підрозділ, у якому служитиме.
“Але “Бір” вирішив залишитися з хлопцями в артилерії – куди направили всіх, хто зміг вистояти. Пам’ятаю, як потрапили на перші вихідні після КМБ до міста. Саме була річниця визволення Маріуполя. Приїхала Христина Соловій, і ми в перших рядах співали її пісні”, – додав боєць.
Навіть в армії Єгор, за словами побратимів, був затятим спортсменом і продовжував підтримувати форму. Поки служив, брав участь у різних турнірах, зокрема з боксу.
“Завжди прагнув посісти перші місця на змаганнях. Пам’ятаю, що постійно домовлялися йти до зали боротися зі словами: “Бурба? Бурба!”… Та й загинув він під час боротьби за суверенітет своєї землі!” – наголосив побратим.
Біркун прослужив в “Азові” три роки, знайшов у Маріуполі друзів. Але після закінчення контракту 2021-го вирішив для себе, що військове життя – таки не для нього. А ось спорт – саме його стихія.
“На звіра схожий не був”
24-річний Біркун був уродженцем Кривого Рогу, де закінчив 81-й ліцей, потім навчався у металургійному технікумі та Криворізькому національному університеті. Розумний, начитаний і не по роках серйозний – він міг зробити кар’єру у багатьох сферах, але обрав єдиноборства.
“Навіть будучи дитиною, Єгор був дуже відповідальним, відданим і справжнім. Мені подобалося, що той хлопчик був мислячим і начитаним. Ми з ним обмінювалися літературою і розмовляли на різні теми. Він хотів обговорювати зовсім не дитячі теми – це і психологія, і історія, і документальна література. Єгор був дуже комунікабельним та доброзичливим. Я дуже пишаюся ним”, – розповідав про бійця перший тренер Сергій Сухіненко.
Щедрі фізичні дані, технічні навички, колосальна працьовитість та аналітичний розум робили з Біркуна чудового бійця.
“Я не зупиняюся, коли я втомився. Я зупиняюся, коли я доробив” – такий був принцип спортсмена.
Після завершення контракту в “Азові” Єгор повернувся до Кривого Рогу та почав старанно тренуватися, плануючи успішну спортивну кар’єру. Паралельно він працював тренером у місцевому клубі “Вікінг”, куди почав ходити з 2020-го, коли приїжджав додому у відпустку.
“Як зайшов у зал… Здоровий хлопець! На той момент усі від нього вигрібали. Його удар правою був відчутним для голови нашої”, – з усмішкою згадував у розмові з history.1kr.ua один із тренерів “Вікінгу” Сергій Литвинов.
У клубі всі були вражені високим бійцівським IQ Єгора. Як зазначав Роман Ахремчик, вже під час бою Біркун встигав аналізувати свої дії та міг поміняти план на поєдинок.
“Єгор прислухався до того, що ми говорили. Завдяки тому, що він слухав добре, неодноразово закінчував бої достроково. Пам’ятаю добре два виїзди. На змаганнях обласного рівня “патріот” він воював з хлопцем, я говорив комбінацію, він мене почув і у 2-му раунді переміг нокаутом. І пам’ятаю виїзд до Верхньодніпровська – там він теж перший раунд відбоксував, у перерві ми йому підказали, що і як, Єгор вийшов і достроково закінчив бій”, – згадав Роман.
Восени 2021 року Біркун став чемпіоном Європи з MMA, а 23 березня 2022-го у складі збірної України мав виступати вже на чемпіонаті світу з ММА GAMMA. І не просто брати участь, а перемагати. Але всі його плани зламав кривавий кремлівський режим, коли розпочав повномасштабне вторгнення.
Як розповідав один із друзів Єгора в “Азові”, після 24 лютого “Бір” не міг знайти собі місця, перебуваючи у рідному Кривому Розі, коли розумів, що його побратими відбивають навали росіян. Він не міг залишитись осторонь, коли ворог нищить Україну. Хоча за вдачею був дуже добрим і не прагнув когось вбивати.
“Він взагалі на звіра схожий не був. По ньому не можна було сказати, що він був на фронті і воював. Це була така людина – добра, чесна. Він був настільки добрий… Знаєте, в залі ніколи не було розмов про війну або про те, що ми маємо когось знищувати. Це вже зараз з’явилася ненависть до росіян. Від нього ми не чули такого”, – розповідав Ахремчик.
Останній бій за “Азов”
У той час, коли всі прагнули опинитися подалі від Маріуполя, що обстрілювався з усіх знарядь, Біркун на початку березня все ж таки зміг дістатися до міста і стати у стрій разом зі своїми побратимами.
“Артилеристу за кілька днів довелося стати піхотою… Під час повномасштабного вторгнення в Україну ворог не зменшував темп ні на хвилину. Оточення міста, робота артилерії, флоту, авіації не могли придушити моральний дух Єгора”, – згадував його побратим із “Азова”.
“Здобудемо українську державу або загинемо у боротьбі за неї”, “Тільки до перемоги” – такими були останні публікації Єгора в Instagram, коли він перебував у Маріуполі.
Про те, як насправді важко було в оточеному місті, спортсмен писав у своєму нотатнику в телефоні. Одним із його записів поділилася з редакцією “Першого Криворізького” наречена загиблого воїна Юлія.
“Маріуполь беруть у кільце, і, можливо, я з нього ніколи більше не вийду, але раз так судилося статися, я вирішив прийняти смерть як чоловік. З боєм та втратами з боку ворога. Зараз уже минуло 10 днів від початку війни, наші позиції зараз далеко не найкращі. Місто знаходиться в жалюгідному стані, і ми відтяті від основних благ, таких як вода, світло. І незабаром, відчуваю, почнуться проблеми з їжею”, – писав Біркун.
“Напевно, не минало жодного дня, щоб я не думав про смерть. У якісь дні ця думка лише проходить десь повз, а іноді щільно в’їдається в свідомість і сіє паніку. Не знаю, чим це все закінчиться. Я перегляну все свої погляди на життя, мені дуже хочеться вижити і повернутися додому, взяти за дружину кохану дівчину, обійняти маму і жити спокійним життям. Але я не знаю, чи я переживу хоча б цю ніч…” – такими були думки Єгора.
Але обійняти маму і одружитися чемпіону не судилося. Він загинув 22 березня, поспішаючи на допомогу пораненому другові.
“День. Центральний район Маріуполя. Запеклі бої по всьому фронту. Нетипова погода як для кінця березня – тепло, сонячно, але скрізь димова завіса із запахом пороху від обстрілів артилерії та величезні кратери від авіабомб. “Бір” чує по рації, що поранення отримав наш брат – “Легенда”. Не зволікаючи ні хвилини, він побіг на допомогу”, – написав у Instagram друг Єгора.
“Перебігаючи через дорогу, він отримав поранення в ноги та витік, не маючи можливості накласти турнікет. Я дізнався лише через кілька днів про це і довго не міг повірити. Ми більше не підемо їсти хінкальки? Ми більше не побачимо його з черговою золотою медаллю? Ми не познайомимо наших майбутніх дітей? Невже він справді загинув? Але це правда… “Біра” більше немає на цій землі, але він назавжди серед нас! Герою – Слава!”
КАМ’ЯНА СТІНА
Незважаючи на те, що Біркун загинув у березні, поховати героя змогли лише 8 серпня, а 9-го йому мало виповнитися 25 років. Рідний Кривий Ріг зустрічав тіло воїна навколішки. А на білбордах міста з’явилося зображення ще живого усміхненого “Біра”.
“Завжди мріяла, щоб ти був на білбордах, щоб на тебе всі дивилися, пишалися і рівнялися, так і сталося, але… Я думала, що твоє зображення висітиме в центрі міста через досягнення у спорті, ніколи не думала, що прийде війна і тим більше забере тебе у нас! Тепер твоє фото по всьому місту та мережі, ти скрізь герой, герой своєї країни! Я завжди поважатиму, цінуватиму і пам’ятатиму тебе. Зроблю все, що ти мені казав”, – написала в Instagram сестра бійця Каріна.
Можливо, тому що Біркун був старшим братом, він так добре ладив і з юними вихованцями. Смерть Єгора стала великим ударом для його учнів. Одним із них був Богдан Кузь, який завжди відчував підтримку тренера: “Дуже приємно, коли ти виходиш битися, а за тобою – кам’яна стіна. І ти розумієш, що за нього треба битися. Чути від нього слова похвали – це було неймовірно, я за ці слова бився до останнього, навіть коли хотів здатися”.
Тепер Богдан хоче продовжити справу Єгора. Ще не знає – у спорті чи армії, але битиметься за героя до останнього.
Сусіди згадують Єгора як дуже світлого, доброго та сміливого хлопця. Він ніколи ні в чому не відмовляв і завжди відгукувався на прохання про допомогу: “Ми його запам’ятаємо таким, яким він був – завжди усміхався”.
Побратим криворожець із позивним “Залізняк” розповів, що “Бір” справді був найкращим у всьому: “У нього не було певних напрямів, Єгор був найкращим і фізично, і на полігонах, і на стрільбищах. Він був спокійним і врівноваженим. Напередодні загибелі розповідав мені свої плани на життя, але це війна…”
“Дружба ціною в життя. На твоєму місці, я б вчинив так само. Я йшов би до тебе так само під кулями, як і ти до мене, брате! Ти – справжній воїн! Ти – справжній герой! Бути воїном – значить жити вічно! До зустрічі, рідний”, – написав друг Єгора Дмитро, до якого він так поспішав на допомогу. На щастя, він вижив, і його змогли евакуювати з Маріуполя.
