66 років тому, у липні 1957 року в рамках традиційного та дуже популярного на той час двоматчевого турніру Кубок Рока (аналог нинішнього Superclássico das Américas) “селесао” приймали чинного чемпіона Південної Америки – збірну Аргентини. На ці ігри керманич господарів Сільвіо Пірільйо включив до складу юного, але вже відомого своєю високою результативністю, нападаючого “Сантоса” (18 голів у 30 офіційних матчах). Хоча, за іронією долі, Пеле змусив тоді привернути увагу тренера “жовто-зелених”, виступаючи у футболці зовсім іншої команди.
У червні 1957 року у Бразилії проходив міжнародний клубний турнір Кубок “Морумбі”, метою якого було зібрати кошти на завершення будівництва однойменного стадіону у Сан-Паулу.
Брали участь 8 команд – чотири бразильські та чотири європейські. У Ріо на “Маракані” мали грати “Фламенго”, “Васко да Гама”, загребське “Динамо” та португальський “Белененсеш”. Однак у цей самий час основний склад “Васко” здійснював світове турне, під час якого завітав у тому числі і до Києва, де зазнав єдиної своєї поразки, поступившись “Динамо” (1:3). Тому за домовленістю між клубами у футболки “адміралів” довелося вдягнутися гравцям “Сантоса”, яких розбавили кількома резервістами “Васко”.
У своєму першому матчі на турнірі ця збірна команда розтрощила “Белененсеш” (6:1), а Пеле відзначився хет-триком. Потім були дві нічиї – 1:1 з Загребом (гол у бразильців знову забив Пеле) та 0:0 з “Фламенго”. Ще раз юний форвард, якому не виповнилося тоді і 17 років, відзначився у програному півфіналі із “Сан-Паулу” (1:2).
За іграми Кубка “Морумбі” уважно стежив тренер “селесао” Сільвіо Пірільйо, який напередодні двоматчевого рандеву з Аргентиною в Кубку Рока зіштовхнувся із серйозними кадровими проблемами. За прикладом “Васко” у закордонні турне, що обіцяли принести непогані гроші, зібралися “Ботафого” та “Фламенго”. Це означало, що збірна залишається без Нілтона Сантоса, Діді, Гаррінчі, Жоела, Декіньї та Діди. До цього додалися травми Бокіти (“Корінтіанс”) та Ріберто (“Сан-Паулу”). Тому Пірільйо в терміновому порядку переглядав усіх, ким можна було “залатати дірки” у складі збірної, не цікавлячись ні віком, ні ім’ям гравців, які йому сподобалися. Видатних зірок та нетитулованих талановитих незнайомців – усіх поміщав до одного списку. Після гри “Васко” – “Белененсеш”, коли в його записнику з’явилося і ім’я Пеле, Пірільйо буркнув асистенту, що сидів поруч: “Давай-но спробуємо цього маленького кролика!“.
Матч проти Аргентини 7 липня 1957 року дебютант збірної почав на лаві запасних, і спочатку здавалося, що він залишиться там до кінця гри. Стартовий відрізок бразильці провели дуже сильно: чудово комбінували та закрили “альбіселесте” на їх половині поля. Раз у раз у володіннях воротаря гостей Амадео Каррісо спалахували “пожежі”, але щоразу буквально в останню мить хтось із захисників встигав врятувати становище. І 80 тисяч глядачів на трибунах “Маракани” видавали черговий подих розчарування.
А потім, як це часто буває, спрацювало старе футбольне правило: “Не забиваєш ти – заб’ють тобі”. Перша ж гостра контратака гостей наприкінці півгодини гри завершилася голом 38-річного ветерана Анхеля Лабруни. І у грі “жовто-зелених” раптом щось зламалося – зникла легкість, футболісти почали нервувати та помилятися у простих ситуаціях.
У перерві в роздягальні “селесао” запанувала напружена атмосфера, що давить. Гравці не скаржилися, не нарікали на невдачу, але вигляд у всіх був пригнічений. На Пеле, що тихенько сидів у кутку, ніхто не звертав уваги, ніби його й не існувало. Хоча сам юнак теж думав про труднощі, що постали перед тренером та перед гравцями. До останніх він відчував мимовільну заздрість. Звичайно, вони були поставлені у важкі ігрові умови, зіштовхнувшись із сильним суперником. Але все-таки їм пощастило. Вони грали! А він, Пеле, поки що ні.
Тим часом Пірільйо звернув погляд на резервістів, розраховуючи знайти серед них того, хто здатен додати натхнення. Муасір Пінто отримав команду розігрітися та вийти на другий тайм замість Жозе Алтафіні. Однак гру “селесао” ця заміна ніяк не покращила – бразильці виглядали скутими. Складалося враження, що вони не знають, як здолати захист суперника. І ось ближче до середини тайму над Пеле схилилася лиса голова масажиста збірної Маріо Амеріко. “Твоя черга попрацювати, малюче, – руки “поштового голуба” (таке прізвисько масажист отримав через те, що завжди передавав гравцям вказівки тренера) забігали по чорних ногах юного форварда, розігріваючи м’язи. – Тепер іди! І скажи, щоб Дель Веккіо залишив поле“. Після цього Пеле вже нічого не чув. З усіх ніг він кинувся до центру поля, і зірці “Сантоса” залишалося тільки потиснути руку своєму молодому одноклубнику, перш ніж піти за лицьову лінію.
“У гру вступив якийсь пацан з широко розкритими очима і бочкоподібними стегнами. З таким же успіхом це міг бути один з хлопчиків, які подають м’ячі – ніхто з нас нічого не знав про нього в той час. Ми не звернули на нього особливої уваги, тому що вся бразильська команда була дуже сильною. У них були Зіто, Белліні, Тіте, Алтафіні… а цей був зовсім дитиною”, – згадував згодом аргентинський голкіпер Амадео Каррісо.
Але “пацан”, не відчуваючи жодного мандражу, швидко змусив своїх опонентів звернути на себе увагу. Він двічі вривався на вільне місце, але паса, проте, не отримував. Нарешті, м’яч потрапив до нього, і Пеле тут же обманним фінтом обійшов захисника, що стояв перед ним, і опинився віч-на-віч з Каррісо. Досвідчений голкіпер “альбіселесте” зробив кілька кроків назустріч, скорочуючи кут, і відбив удар тінейджера господарів на кутовий.
Однак, на 76-й хвилині матчу, коли настирливий дебютант знову зустрівся з м’ячем у штрафному майданчику суперника, він відразу без обробки пробив по воротах, чим застав зненацька всіх – 1:1. Пеле, якому на той момент було 16 років і 259 днів від народження, став (і залишається досі) наймолодшим голеодором в історії збірної Бразилії. Пізніше Каррісо згадував: “Пеле не зробив нічого надскладного. М’яч просто влучив у штрафному йому прямо в ноги, і він виявив авантюризм, щоб пробити відразу“.
Втім, радість Пеле виявилася змащеною, оскільки Аргентині вдалося відсвяткувати перемогу. За 10 хвилин до кінця поєдинку Мігель Хуарес, скориставшись метушнею у штрафному майданчику “селесао”, проштовхнув м’яч у ворота Карлоса Кастільо.
Однак для чемпіонів Південної Америки це виявилося лише тимчасовим перепочинком. Через три дні, 10 липня, суперники зустрілися в повторному матчі – тепер вже на стадіоні “Пакаембу” в Сан-Паулу. Пеле вийшов у стартовому складі “жовто-зелених” – після його феєричного дебюту на “Маракані” інакше не могло й бути! Діючи на позиції правого інсайда, він і цього разу, на превелику радість публіки, “знайшов” свою гру. Аргентинські захисники не знали, що з ним робити. На 15-й хвилині його удар прийняла на себе стійка воріт Каррісо. Але вже в наступній атаці, зігравши в короткий пас з Алтафіні, Пеле відкрив рахунок. Весь перший тайм він керував атаками майбутніх чемпіонів світу, задаючи тон у грі. Як напишуть наступного дня в газетах, з 1950 року бразильська збірна не грала так добре! Після перерви Алтафіні забив ще один гол, “селесао” виграли 2:0 і завдяки кращій різниці м’ячів взяли Кубок Рока. Пеле завоював свій перший титул із збірною. Так розпочався його шлях до слави. За рік юного бразильця вже знав увесь світ.