Інтерв’ю Спорт24 із наддосвідченою нашою фехтувальницею, яка змагалася на чотирьох Олімпіадах.
На своїй четвертій Олімпіаді Олена Кривицька продемонструвала найкращі результати. Фехтувальниця пробилася до чвертьфіналів індивідуальних змагань та командної першості. Хоча Олена каже, що могла набагато краще.
Чи буде шанс перевершити свої досягнення на наступних Олімпійських іграх, спортсменка поки не знає. Але вже розпочинає черговий збір. Про виступи в Парижі, стосунки з Харлан, погрози у соцмережах, походи на балет та задоволення від материнства провідна українська фехтувальниця розповіла в інтерв’ю Спорт 24.
“Донька швидко росте, я не встигаю насолоджуватися моментом”
– Олено, запит про інтерв’ю застав вас на відпочинку. Встигли набратися сил?
– Я дуже мало часу проводжу зі своєю дитиною. За розкладом у мене була відпустка, тому вирішила відпочити з донькою за кордоном. Півтора місяці минули швидко, проте дитина так до мене звикла, що я ледь її у садок сьогодні відвела (Усміхається). А зазвичай Сандра легко туди ходить.
– Можна припустити, що ті півтора місяці – чи не найщасливіші за увесь рік?
– Так, це дуже важливий час для мене. Моїй доньці два роки і один місяць. Вона дуже швидко росте, я не встигаю насолоджуватися моментом. Коли у нас збір в Кончі-Заспі, то я приїжджаю туди на тренування, а зранку везу малу в садок і ввечері забираю. Це нагода хоч трохи побути разом.
– На час відсутності мами, ключову роль виконує ваш чоловік?
– Справді, він дуже допомагає. Інколи звертаємося до бабусь. Навіть тиждень моєї відсутності, коли я на змаганнях, все дуже змінює. Нові слова, вчинки – ці зміни відбуваються у поведінці донечки ледь не щодня. Ще важко усвідомлювати, що ти перебуваєш на зборах чи на змаганнях за кордоном, а сім’я тут під обстрілами. У моєї напарниці Фейбі Бежури теж маленька дитина – її син трохи старший. Але вона чудово розуміє мої переживання.
– Олімпіада у Парижі стала випробуванням не лише в змагальному контексті. Чимало спортсменів занедужали і скаржилися на проблеми зі здоров’ям. Як усе минуло для вас?
– Наша фехтувальна команда не була на відкритті Ігор під дощем, тому ніхто з нас не хворів. Можливо, це був якийсь вірус. Однак я своє надолужила на відпочинку. Три тижні хворіла. Підозрюю, що в мене ковід був.
– Чи є у вас відчуття, що на Олімпіаді ви віддали все, що могли?
– Якщо відверто, то маю двоякі відчуття. Знаю, що можу краще. З іншого боку, моя суперниця з Гонконгу в чвертьфіналі цього дня провела фантастичний бій. Інколи я не розуміла, як вона встигала виконувати уколи. Зрештою, вона стала олімпійською чемпіонкою.
– У командних змаганнях ви теж припинили боротьбу в 1/4 фіналу. Здавалося, що китаянок можна проходити.
– Я дуже незадоволена своїм фехтуванням у цій зустрічі. Намагалася працювати в одному темпі, але нічого не вдавалося. Спочатку я нанесла кілька уколів, а потім пропустила дві атаки, ще одного разу не влучила. Це занадто… Відзначу Владу Харькову, яка дуже вдало фехтувала. Якби ще хтось так добре відпрацював, то ми б мали шанси. Можливо, вплинули надмірні емоції – це Олімпіада, дуже хотілося виграти.
“Харлан – великий мотиватор”
– Наскільки тісно ви товаришуєте із дівчатами з команди за межами зборів та змагань?
– Разом ми проводимо дуже багато часу. А ще я тренуюся в того ж тренера, що й Влада Харькова. Раніше Фейбі Бежура тренувалася зі мною у мого тренера. Тобто ми близько спілкуємося, проте кожна з нас має своїх найкращих подруг, які не дотичні до спорту. За межами залу я більше спілкуюся з Фейбі. Однак загалом у нас все чудово у колективі. Спільна ціль нас об’єднує. І якщо розпочинаються змагання, то на цей час ми стаємо найкращими подружками одна для одної.
– Ви є найстаршою у команді шпажисток. Відчуваєте особливий статус?
– Коли я повернулася після народження дитини, мене сильно підтримали дівчата. Я дивилася, як вони фехтують і це мене мотивувало. Звичайно, у мене більше досвіду. Я можу підказати, підтримати.
– Ви згадували про Олімпіаду в контексті емоцій. Здавалося, що в 1/8 фіналу ви пережили чи не найбільший кураж у кар’єрі, коли перевернули хід бою у самій кінцівці. Це було вражаюче!
– Це було емоційно, але я б не сказала, що ті емоції були надзвичайними. Фехтування, в принципі, дуже емоційний вид спорту. Коли люди не стежать за нами постійно, а тільки бачать відео чи фото з Олімпіади, то видається, що ми дуже незвично себе поводимо. Зокрема, помічала такі коментарі під своїми фото та під фото Ольги Харлан. Коли ти виграєш чи програєш з різницею в один укол, це схоже на великий теніс. Насправді я переживала більш бурхливі емоції, коли боролася за медалі на чемпіонаті світу чи під час кваліфікації на Олімпіаду.
– Ви згадали про Харлан, яка у Парижі лише затвердила свою велич.
– Знаю Олю багато років. Вона рано почала показувати хороші результати, про неї давно говорили у світі фехтування. На минулій Олімпіаді ми мешкали в одному номері. Зараз ми заходили в гості одна до одної. У нас хороші стосунки. Досягнення Олі свідчать про те, що вона – легендарна спортсменка не тільки всеукраїнського масштабу, а й світового. Харлан – великий мотиватор. Люди завжди помічають виключно результат і це може здаватися легко. Якби всі бачили, скільки роботи виконано. Я знаю, скільки Оля працювала задля своїх досягнень.
“Бачила поруч Гучмазову – проходила повз, наче її не існує”
– Партнеркою Ольги Харлан у команді шаблісток є Олена Кравацька. Як часто плутають та перекручують ваші прізвища?
– Дві Олени Кривицька та Кравацька? Не настільки часто, як це може здаватися. Проте чоловік недавно розповідав, що йому кілька людей писали і вітали із золотом паризької Олімпіади, яке виграла Харлан, Кравацька, Комащук і Бакастова. Я тісно спілкуюся з Оленою і вона теж казала, що їй багато людей писали після чемпіонату Європи і тієї конфліктної ситуації.
– Маєте на увазі скандал з росіянкою в грузинській команді Майєю Гучмазовою?
– Так.
– Олені погрожували чи дякували?
– Позитивного було більше. Хоча мені ще донедавна приходили погрози.
– Після відмови тиснути руку росіянці та її недолугої реакції преса вибухнула. Як ви реагували у піковий момент цих погроз?
– Та ніяк… Одразу блокую. Про що тут говорити?
– Як ви сприйняли лайку Гучмазової на свою адресу?
– Усі бачили виключно кінцівку бою та мою відмову тиснути руку. Але ще до цього у ході бою в одному з епізодів їй дали жовту картку. Згідно з правилами не можна торкатися неозброєною рукою шнура чи зброї. Я попросила суддю звернути увагу на це. “Ти хочеш подивитися відео?” – запитав він. Я відповіла ствердно. Після перегляду повтору суддя у всьому сам пересвідчився і дав їй попередження. Якщо уважно послухати, то вже тоді ця спортсменка під маскою наговорила дуже багато грубих слів. За одне тільки це з нею не варто було б за руку вітатися.
– Раніше ви перетиналися із Гучмазовою?
– Ми з нею фехтували кілька разів і я вже не тиснула їй руку, тільки відбивала по клинку. Вона тоді обурювалася, однак за межі не виходила. До війни ми могли з нею перекинутися словами і привітатися. Але після повномасштабного вторгнення я перестала її помічати. Бачила поруч – проходила повз, наче її не існує. Чула, що на чемпіонаті Європи вона вболівала за російську команду. Тут все очевидно.
– Чим завершилася ваша історія?
– Наступного дня представники грузинської делегації підійшли до нас і вибачилися за поведінку Гучмазової. Мене підтримували люди, писали добрі слова. Особливо цінною була підтримка військових. А писали погане росіяни – жодного грузинського видання з таким контекстом я не бачила.
“Про життя в Росії взагалі нічого не пам’ятаю”
– Загалом у вас стійка психологія до погроз?
– Мені не було легко – це все одно розхитує. Наступного дня ця подія була всюди. А в мене попереду ще змагання. Це був певний тиск, з яким треба було впоратися.
– Як багато негативу ви отримали у приватні повідомлення?
– Я маю акаунт лише в Instagram. Сотень повідомлень з образами не було, скоріше, десятки. Зрештою, я не рахувала, а просто видаляла. Особливо мені подобається, коли пишуть: “Ти забула, звідки ти”, натякаючи на місце мого народження. Або в газеті якійсь побачила заголовок “Росіянка росіянці не потиснула руку”. Це викликає тільки сміх.
– Так вони натякають на те, що ви народилися у Ярославській області?
– Це був Радянський Союз. Коли він розпався, наша сім’я повернулася в Україну. На той момент мені було чотири роки. Про життя в Росії я взагалі нічого не пам’ятаю. Після закінчення інституту тата відправили туди на завод – так батьки й опинилися у Ярославській області. Батько мій родом з Волині, мама народилася у Харкові. Ми – українці.
– Чому батьки повернулися в Тернопіль?
– Мамина родина мешкала там, зокрема, старший брат. Тернопіль – дуже класне місто. Там дуже затишно. Якщо ти хочеш спокійного і розміреного життя із дитиною та собакою, то це ідеальний варіант. Зараз у Тернополі мешкають мої батьки, друзів багато, там я починала фехтувати. На в’їзді у місто стоїть табличка “Молодіжна столиця України”. І це правда. Багато молоді, чисте і зелене місто. Завжди радо туди повертаюся.
– В одному з інтерв’ю ви розповідали, що дуже любите книжки. Що зараз читаєте?
– Раніше багато читала, зараз менше часу на це. Переважно читаю у дорозі: в літаку чи у потязі. Буває, роблю собі список. Замовляю, купую, а тоді поступово читаю. Попередні кілька книжок були на тему психології. Читала також серію Теодора Драйзера: “Фінансист”, “Титан”, “Стоїк”, а також “Атлант розправив плечі” і “Джерело” авторства Айн Ренд.
– Маєте хобі?
– Давно закохалася в балет. Часто відвідувала Національний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка. Однак востаннє там була на балеті “Лускунчик” напередодні 2022 року. Тепер не знаю, коли буде змога піти.
– Вам 37 років і це солідний вік у фехтуванні. Чи готові ви поборотися за путівку на п’яту свою Олімпіаду?
– Не можу вам відповісти. Я лише розпочинаю тренуватися – саме зараз їду на своє перше тренування після Олімпіади. За останні півтора місяці моїм найбільшим навантаженням був біг за дитиною по аеропорту, коли вона від мене втікала. От-от тільки дізнаюся, як мине моє перше тренування. Забігати наперед не можу.
– Якось ви сказали, що не бачите себе у тренерстві. У вас є економічна освіта, а ще ви навчалися на факультеті іноземних мов. Маєте плани після спорту?
– Дійсно, я завжди таке казала. Ти віддаєшся фехтуванню, трапляються поразки і це складно емоційно та психологічно. Невдачі дуже пригнічують – з цим важко боротися. Саме тому я так казала. У мене є великий досвід, мені є чим поділитися з молоддю. Щодо освіти, то я ніколи не шкодувала про вибір факультету іноземних мов. Ці знання дуже мені допомогли. Можливо, стануть в нагоді і у майбутньому.
